Спільний захист ЄС: як Євросоюз посилює оборонний сектор

Канцлер Німеччини Олаф Шольц (ліворуч) і прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен біля стенду з артилерійськими боєприпасами на заводі Rheinmetall, Німеччина, 12 лютого 2024 року. Getty Images/David Hecker

У 1948 році Брюссельський договірУгода між Великою Британією, Францією, Бельгією, Нідерландами та Люксембургом, підписана з метою спільної оборони та економічної співпраці після Другої світової війни. Він заклав основу для створення Західноєвропейського союзу (ЗЄС) і був спрямований на стримування загроз з боку Радянського Союзу та можливого відродження німецької агресії об'єднав кілька західноєвропейських країн перед загрозою післявоєнних криз. Зараз його ідеї втілені у положеннях про колективну оборону в Лісабонському договоріУгода, яку підписали 13 грудня 2007 року в Лісабоні, Португалія. Набула чинності 1 грудня 2009-го. Зокрема, вона містить положення про колективну оборону ЄС ЄС. Після початку війни в Україні ці положення змінюються та доповнюються. Про розвиток оборонного потенціалу Євросоюзу — в матеріалі Суспільного.

Як працює оборонна політика ЄС

Європейська оборона — це одна з політик Євросоюзу, яка почалася в 1990-х разом із підписанням Маастрихтського договору, що започаткував ЄС у його сучасному вигляді. Сьогодні вона має назву Спільної політики безпеки і оборони (СПБО) та координує цивільні й військові місії між країнами-членами Євросоюзу.

ЄС не має армії та єдиного головнокомандувача. Замість цього країни надають війська і ресурси для спільних місій. Координуються вони через Європейську службу зовнішньої діяльності. Фінансуванням спільної оборони здебільшого займаються окремі країни, хоча існують фонди на рівні ЄС, наприклад Європейський оборонний фонд.

СПБО очолює Високий представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки. Рішення з питань безпеки приймають у Європейській Раді та Раді Європейського Союзу, а рекомендації щодо дотичних до оборонної політики сфер, наприклад, коли йдеться про розвиток оборонної промисловості, готує Єврокомісія. У цьому їй допомагає Європейське оборонне агентство (ЄОА).

Одне з найпоширеніших питань про оборонну політику ЄС — це те, як вона пов'язана з НАТО і чи не дублює функції альянсу. Насправді у них різні ролі. НАТО зосереджується на колективній військовій обороні. СПБО — на більш широкому управлінні кризами, що містить і цивільні, і дипломатичні, і військові інструменти для розв'язання безпекових проблем.

З 2003 року ЄС розпочав понад 30 військових операцій, проте багато з них є "невеликими цивільно-військовими місіями", зазначають у дослідженні Науково-дослідного центру Європи Роберта Шумана. Якщо йдеться про повномасштабні конфлікти, Євросоюз покладається в цьому на НАТО або на окремі країни-члени, які беруть на себе провідну роль у цих операціях.

Чи змінила війна в Україні ставлення ЄС до власної оборони

Майкл Лей, колишній високопоставлений чиновник ЄС та викладач європейських студій, вважає, що ідея про посилення європейської оборони зʼявилася ще до війни в Україні, на фоні побоювань можливого віддалення США від Європи. Мовляв, ця тенденція тягнеться ще з часів адміністрації Обами, коли США переорієнтували увагу на Азію, і продовжилася після приходу до влади у Франції президента Еммануеля Макрона. У 2017-му він запропонував створити спільні сили втручання, спільний оборонний бюджет та доктрину дій. Але, як зазначає Лей, це було "радше деклараціями, ніж реальністю".

Вже після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в ЄС відбулися деякі зміни на інституційному рівні. Зокрема, в оборонному комітеті Європейського парламенту працюють над розширенням повноважень, оскільки сьогодні він є просто частиною комітету у закордонних справах. А в Єврокомісії вперше в історії ЄС буде комісар з питань оборони та космосу — посада, яка передбачає розвиток європейської космічної програми. Ним став Андрюс Кубілюс.

"Він походить з Литви разом з Високою представницею із закордонних справ Каєю Каллас — колишньою прем'єр-міністркою Естонії. Тепер за безпеку відповідатимуть два комісари, що живуть по сусідству з Росією. Крім того, Хенна Віркунен з Фінляндії відповідатиме за цифрову внутрішню і зовнішню безпеку ЄС", — каже Марі-Аґнес Штрак-Циммерманн, голова Оборонного комітету Європарламенту.

На її думку, також важливим сигналом для Європи, якщо говорити про оборону, є можливе повернення Дональда Трампа до Білого Дому: "Він має великі сумніви щодо НАТО і вірить, що зможе "домовитися" з Росією за рахунок України. Однак хто б не став наступним президентом Сполучених Штатів, Європа повинна стати набагато більш незалежною. Цього очікують від нас і наші союзники".

Єврокомісар з питань оборони та космосу Андрюс Кубілюс (ліворуч) та висока представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас, Брюссель, Бельгія, 18 вересня 2024 року. AP/Olivier Hoslet

Зростання оборонного сектору ЄС

Оборонний ландшафт ЄС фрагментований та має брак координації між країнами-членами в їхніх оборонних стратегіях та процесах закупівель. Окрім цього, частина з них не виконувала рекомендацію НАТО витрачати на оборону 2% ВВП. До прикладу, Росія і Китай за останнє десятиліття збільшили оборонні бюджети на 300% і 600% відповідно. Держави-члени ЄС зробили це лише на 20% колективно. У 2021-2022 роках лише 18% оборонних інвестицій в ЄС відбувалися за рахунок спільних зусиль, що нижче цільового показника в 35%. До того ж більшість оборонних закупівель здійснювалися поза ЄС, зокрема 63% припадали на США.

З початком повномасштабного нападу Росії в ЄС збільшили витрати на оборону — і через потреби України, і для посилення власної обороноздатності. У 2023 році вони сягнули рекордних 270 мільярдів євро. Для порівняння — у 2010-му на оборону ЄС витратив 194 мільярди євро. Тенденцію росту можна було побачити й на ринках. Зокрема, європейські оборонні та аерокосмічні акції перевищили американські, а акції найбільшого німецького виробника зброї Rheinmetall збільшилися приблизно на 540% з лютого 2022 року. У 2022-му ЄС ухвалив "Стратегічний компас", що став дороговказом європейської оборонної політики до 2030 року. Він розділений на чотири напрямки — "Діяти", "Захищати", "Інвестувати" і "Співпрацювати", та окреслює ключові сфери розвитку оборони ЄС. У 2024 році в його рамках ухвалили нову оборонно-промислову стратегію. Тоді президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн закликала до "турбоприскорення" європейського оборонного виробництва. План має зробити європейську оборонну промисловість більш уніфікованою та зменшити залежність від зброї з-за меж ЄС.

"Ідея полягає в тому, щоб поступово будувати спільну європейську оборону — аж до європейської армії. Структур і бюджету поки що бракує", — каже Штрак-Циммерманн.

Що заважає розвитку європейського оборонного сектору

Аналітичний центр Карнегі також називає брак фінансування — однією з найбільших перешкод для розвитку оборонного сектору ЄС. До того ж закупівля зброї та інвестиції потребують спільної роботи усіх країн-членів ЄС, що до сьогодні є рідкістю, кажуть аналітики Центру.

"Досі оборона була виключно національним питанням. Кожна країна має власну армію та бюджет і витрачає відносно велику суму грошей. Якщо підсумувати, маємо річний оборонний бюджет близько 300 мільярдів євро. Але це не спільні інвестиції. Нам потрібно більше грошей і ми повинні закуповувати військову техніку разом, щоб уникнути дублювання систем і інвестувати більш ефективно", — говорить Штрак-Циммерманн.

Наступним питанням є сама роль оборонного сектору в ЄС. Майкл Лей каже, з огляду на те що 23 з 27 країн-членів ЄС — члени НАТО, виникає питання: "чому ЄС взагалі повинен розглядати можливість втручання у військові аспекти безпеки?" Він вважає малоймовірним перетворення ЄС на головну структуру оборонної координації в Європі замість НАТО. Водночас ЄС може доповняти Альянс, наприклад, у боротьбі проти тероризму й у промисловій співпраці. На думку Лея, комісар ЄС з питань оборони в першу чергу має зосередитися саме на цьому.

Зрештою, сприйняття загроз між різними країнами ЄС різне. За словами Майкла Лея, це значною мірою залежить від географічного положення та історії. Цю думку також розділяє Марі-Аґнес Штрак-Циммерманн. Мовляв, "у центрі, на заході та півдні Європи знадобилося більше часу", аби усвідомити ризики війни в Україні.

Співробітник працює над бойовою машиною Puma на виробничій лінії заводу з виготовлення боєприпасів, де німецький виробник зброї Rheinmetall планує запустити серійне виробництво з 2025 року, Унтерлюсс, Німеччина, 12 лютого 2024 року. Getty Images/AFP/Fabian Bimmer

Україна та європейський оборонний сектор

На початку вересня 2024 року в Києві відкрили Офіс оборонних інновацій ЄС, який є складовою Європейської оборонно-промислової стратегії. Він має займатися співробітництвом між українською оборонкою та європейськими партнерами. Зокрема, йдеться про розробки в IT та виробництво зброї.

Майкл Лей каже, через війну Україна має "набагато більш загартовані в боях війська, ніж у багатьох країн Західної Європи", тому могла б зробити "вагомий внесок" у європейську оборону. Проте ключові питання: коли та на яких умовах завершиться війна, і коли саме Україна стане членом ЄС.

"У зовнішніх відносинах ЄС протягом багатьох років ставив за мету "експортувати стабільність, і не імпортувати нестабільність". Звичайно, Україна залишиться з великим кордоном з Росією, і є ймовірність, що військові дії повністю не закінчаться. Ми також повинні розуміти, якою саме бачить Україна перемогу, і до якої міри території, що окуповані Росією, повернуть до її складу. Очевидно, якщо Україна приєднається до ЄС, він прийме українське визначення територій", — говорить Лей.

Від початку повномасштабного вторгнення РФ Україна отримала 43,5 мільярда євро військової допомоги від ЄС, а за перше півріччя 2024 року підписала 13 договорів з країнами Євросоюзу як про військову співпрацю, так і про поставки зброї. Окрім цього, Україна стала частиною Європейської оборонно-промислової стратегії. На її реалізацію вже виділили 1,5 млрд євро з бюджету ЄС на 2025-2027 роки з можливістю розширення фінансування. У Європейському Союзі вважають, цей крок підтримає потенціал української оборонної промисловості, інтегрує її в європейську оборонно-промислову базу та наблизить до членства в ЄС.