1 жовтня армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) розпочала проти "Хезболли" наземну операцію "Стріли півночі" на півдні Лівану. Останні тижні протистояння між Ізраїлем та "Хезболлою" вийшло на новий рівень: від вибухів пейджерів угруповання до вбивства його лідерів, зокрема Хасана Насралли, та ураження цілей не лише в прикордонних районах Лівану, а й у столиці — Бейруті. Прем'єр-міністр країни, Наджиб Мікаті, заявив, що авіаудари Ізраїлю могли змусити евакуюватися вже близько мільйона ліванців.
Ми вже пояснювали, куди може призвести новий виток цієї війни. В цьому матеріалі мешканці ліванських міст розповідають, як країна порається з війною і як готується до її масштабування.
Татьяна Аль Хасруті, мешканка Бейрута, юристка. Втратила батька під час вибуху в порту Бейрута у 2020-му
Система оповіщень
Вибухи стаються довкола мене, але вони не націлені на нас — вони спрямовані на місця, де, як стверджує ЦАХАЛ, є військові бази "Хезболли", шиїтського ополчення. Переважно, армія Ізраїлю попереджає цивільних, що живуть неподалік, повідомленнями: “Треба тікати, бо можете опинитися в районі, де ми помітили військові бази, і можемо завдати вам шкоди”.
Евакуація та допомога цивільним
Уряд Лівану паралізований. Люди допомагають один одному, дають притулок, їжу. Працюють приватні ініціативи, неурядові організації, Ліванський Червоний Хрест. Але процес переїзду (з південних районів, — ред.) був бурхливим. Знадобилося понад 24 годин, щоб дістатися до Бейрута.
Також маємо таку приватну ініціативу: гроші певної кількості інфлюенсерів йдуть на оплату оренди, принаймні місячної, для деяких сімей. Але це непросто, бо громади не дуже вітають людей, які прибувають з півдня. Адже ми не можемо знати, хто з них можу бути пов'язаний з "Хезболлою", а хто — цивільний.
Буквально вчора в місці, де нібито взагалі не було представників "Хезболли", два будинки стали мішенню (ЦАХАЛ — ред.), бо люди, які їх орендували, начебто виявилися членами угруповання. Це справді страшно.
Зараз у державних школах живе понад 85 000 людей. Інші — просто шукають собі місця для ночівлі. Вчора (йдеться про 27 вересня, — ред.) вночі ЦАХАЛ надсилав повідомлення, щоб люди залишили Дахієх (передмістя Бейрута — ред.), і їм не було куди йти. Вони мусили спати в парках, у громадських місцях.
Коли сталися вибухи пейджерів, це було сюрреалістично, бо ми в Лівані ніколи не бачили, щоб хтось використовував такі пристрої. Наступного дня стався вибух рацій. А потім ЦАХАЛ почав націлюватися на командування "Хезболли". Вони цілили у квартиру, і та просто осідала. Ні звуку. Ми не чули, що відбувається. Могли це хіба побачити.
Їжа, електрика
Не думаю, що ми ментально готові до повномасштабної війни. Ми втомилися. Щоразу лякає, коли уряд каже: "О, у нас пального лише на два місяці, запасів їжі на два тижні".
Є проблеми з електроенергією, бо в нас немає великого запасу палива. Його частина — це постачання від інших країн, переважно, арабських, але, в основному, ми покладаємося на генератори або сонячні панелі. Електроенергія від держави надходить приблизно дві години на день і за високими цінами. Їжа дорожчає. Зараз навіть квитки на виїзд з Лівану дуже дорогі.
Взаємодопомога
У Лівані можна почути дві думки — тих, хто не хоче війни, і тих, хто підтримує "Хезболлу". Нині християнська спільнота першою сказала: "Ми не хочемо війни". Інші відповіли: "Ви — зрадники, сіоністи, не любите Ліван".
І тепер, після масової евакуації — а люди переїжджають із переважно мусульманських районів у християнські, саме християни їх приймають. В Лівані є 18 релігійних груп. Але ми одна нація, і якщо хтось з цих груп програє, програє увесь Ліван. Головним інтересом для нас є країна. Ми повинні бути єдиними.
Може бути позитивний сценарій, де опозиція візьме на себе ініціативу, очолить країну та буде впроваджувати зміни. Але також все це може призвести й до громадянської війни. Ми боїмося змін, тому що живемо в хаосі й не хочемо його ще більше. Не хочемо, щоб гинуло більше людей. Не хочемо війни. Я просто хочу прожити хоча б рік у мирі.
Максим С., мешканець міста Баржа, працює у фармацевтичній галузі. Народився в Україні, однак усе життя мешкає в Лівані
Між різноманіттям і недовірою
Ми ще не відчуваємо повномасштабної війни. Усі знають, що будуть більш-менш в безпеці, якщо не поїдуть в райони, куди не треба їхати. Це, скажімо, Дахієх — мікрорайон Бейрута, де є "Хезболла", південь країни, долина Бекаа. Немає відчуття, що ви можете бути під ризиком будь-де. Ну хіба що останнім часом було пару випадків, коли поруч заселялися люди, яких ви не знаєте. Нещодавно неподалік приїхали біженці з півдня, а потім виявилося, що вони начебто пов'язані з "Хезболлою" і їх будинок знищив ЦАХАЛ.
У Лівані є три великі частини — суніти, шиїти та християни. Довіра між ними, я б не сказав, що велика. Багато хто розуміє, що війна не на пару тижнів, що це може бути надовго. Тому не дуже хочеться бачити поруч людей з іншої "секти".
Релігійна приналежність дуже впливає. Багато людей підтримують те, що робить "Хезболла". Але водночас чимало хто скаже, що "Хезболла" пішла на крок, на який була не готова. Вони програли. Краще це зупинити. Бо, як тут кажуть, ракети, якими вони б'ють по Ізраїлю, хіба що копають ями для картоплі. Мовляв, дарма це робите і просто гинете.
Характер атак та попередження
Таке враження, що зараз ізраїльтянам просто байдуже, які будуть супутні збитки. Вже не маємо точкового характеру атак, які були, коли все починалось. Коли вони прагнули знищити Хасана Насраллу, били так, щоб бути певними, що буде результат. Я не думаю, що точність зараз належить до їхніх пріоритетів. Зараз ізраїльтяни над тобою 24 години на добу. Літають завжди й бомблять, що хочуть.
Щодо оповіщень від ЦАХАЛ: я лиш читав про це. Думаю, якщо це було в Газі, може й тут таке є. Тиждень чи два тому, коли вони бомбардували Дахієх, розсилали ці повідомлення: "У вас дві години, бо ми будемо бомбити ось цей будинок". Є звичайно і багато фейкових повідомлень. Нещодавно було повідомлення буцімто від USAID, що, мовляв, ізраїльтяни будуть бомбити це, це і це. Я кажу: люди, USAID не посилає такі меседжі. Але теж це грає свою роль в паніці.
Як держава порається з ситуацією
Я дивлюся з вікна і думаю: нам дали електроенергію вдруге за день, ще на дві годинки. Значить загалом буде 4 години з 24. Це "переможний" день.
Комунікація від влади відсутня. Ніяких планів, як виявилося, нема. Хіба відкрили школи для біженців. Єдине, де була підготовка — це охорона здоровʼя. Нас закликали робити запаси ліків бодай на 2-3 місяці. Також влада більш-менш допомагає, щоб розвезти все, що доставляють в Ліван. Тобто, продукти є.
Бомбосховищ у нас не існує, тому що у великій частині країни — камʼянистий ґрунт, його копати — дорого. В Бейруті роль бомбосховищ виконують паркінги. Але багато хто боїться туди заходити, бо ізраїльські бомби потужні. Так що краще просто тікати туди, де не бомбардують.
Про сприйняття великої війни
Для частини населення Лівану ця війна — просто незручність. Ось мені незручно їхати на роботу і я боюся. Але для іншої це втрата домівок, рідних. Відчутна різниця, що одні страждають, а інші просто перетерплюють цей період. Є розмова, що ізраїльтяни підуть до річки Літані, і створять там буферну зону. І ситуація така, що ніхто з тієї першої частини ліванців не готовий йти захищати ці території. Ні держава, ні люди. Тому що вважають, ті, хто там живе під прапором “Хезболли”, і принесли небезпеку.
Ірина Висота-Жарамані, живе у місті Байсур, Гірський Ліван, голова громади українців у Лівані
Посилення обстрілів
Вибухи по всьому Лівану — з півдня до півночі. Люди перелякані: у мене телефон не вмовкає. Що можна сказати? Війна, хоч і триває роками, але вона була на півдні. Так, щоб це масштабно лунало скрізь по Лівану — востаннє так було хіба у 2006 році.
Атака на пейджери "Хезболли" підвищила градус. Ми розуміємо, що це діялося точково, але все одно багато цивільних жінок і дітей або поранені, або вбиті. Це не виправдовує дії ні з одного, ні з іншого боку. Тисячі поранених по лікарнях просто стікали кровʼю. Це був момент, коли скрізь був сигнал "СОС": здавати кров і рятувати людей.
Взаємодопомога
Два дні тому (25 вересня, — ред.), мабуть, був пік (евакуації — ред). Дороги були переповнені. Люди з південних передмість по два-три дні добиралися до Бейруту. Була своєрідна паніка, але все ж таки, коли доїжджали, не вірили, що прибули на місце, де немає обстрілів. Також в магазинах скупляли все, що можна.
У нашому регіоні відкрили державні школи та університети для біженців. Всі вони переповнені людьми з півдня, з долини Бекаа, з тих районів Бейруту, які обстрілювали. Діти, підлітки турбуються про них, возять їм речі, їжу, готують.
Укриття
Хоча Ліван начебто, мав би бути забезпечений укриттями, але тут такої системи немає. Але в кожному будинку можна знайти дві стіни чи погріб, чи щось таке. Плюс, люди пережили 20 років війниЙдеться про Громадянську війну 1975-1990 років — протистояння між різними політичними силами у Лівані, а також іноземними військами, зокрема Ізраїлю — вони вже звикли.
Оксана Прохорович, аспірантка Американського університету в Бейруті, мешкає у столичному мікрорайоні Хамра
Відчуття небезпеки
Потрібно розуміти такий момент про Бейрут і взагалі про Ліван: оскільки тут — конфесійний устрій, райони не те, що розподіляються за конфесіями, але в деяких з них живе більше представників певних конфесій. Наприклад, бейрутський район Дахієх — той, який постійно обстрілюється, переважно шиїтський. Хамра вважається спокійнішим районом. Вона більш різноконфесійна, міжнародна, тут багато посольств, тут Американський університет. Це все робить її умовно трішки більш безпечною.
Але подія, що сталася минулої ночі (ми спілкувалися ввечері 30 вересня, — ред.) — ураження дроном квартири в районі Кола — це був вже безпрецедентний випадок: Ізраїль вийшов за межі Дахієху. Якщо поговорити з ліванцями про досвід попередніх війн, вони зазвичай говорять, що коли Ізраїль бомбив Ліван, це була долина Бекаа, південь Лівану і район Дахієх. Але минулої ночі Ізраїль дав зрозуміти: відтак він уражає цілі, які йому заманеться і де заманеться.
Взагалі, Ліван — це малесенька країна. Все, що відбувається десь на півдні, насправді не так далеко від нас усіх. Коли знищили цілий квартал в Дахієх і вбили Хасана Насраллу, ми й бачили клуби диму, і звісно відчули: тут все трусилось.
Щодо того, наскільки це точкові удари — це дуже умовна річ. Якщо, наприклад, 23 вересня вбило 500 осібЙдеться про атаку Ізраїлю 23 вересня, де за даними Міністерства охорони здоровʼя Лівану, загинуло щонайменше 492 людини. МОЗ Лівану повідомило, що серед загиблих 35 дітей і 58 жінок. Водночас, скільки із загиблих були комбатантами, а скільки — цивільними, невідомо, про які спрямовані атаки можна говорити? Така кількість людей не може загинути, якщо прицільно ціляться в одну особу або квартиру.
Попередження про обстріли
У Лівані немає системи оповіщення та ППО. Про це дізнаєшся постфактум, якщо десь впало, але не на тебе. Коли Ізраїль присилає смс-ку: "Негайно евакуюйтесь", треба розуміти, що це дуже сумнівний з точки зору ефективності крок. Він більше для того, щоб показати, що це дуже моральна армія. Але якщо людям говорять: "Евакуюйтеся і не підходьте до об'єктів "Хезболли", звідки люди мають знати, де ці об'єкти розташовані? Вони ж засекречені. Так й ти ж не знаєш, скільки часу мине між смс-кою і прильотом.
Реакція влади Лівану
Це провал. Причому про це говорили навіть ліванські ЗМІ. Видання Megaphone робило репортаж про те, що план на надзвичайну ситуацію влада оголосила ще, здається, минулого листопада. Вони сказали: "Ми готуємося". Це виявилося брехнею. Коли почалися обстріли на півдні, всі в паніці кинулися з автівками на єдину велику трасу, яка з'єднує весь Ліван. Не було розроблено альтернативних маршрутів, або можливостей розвантажити дорогу. Всі, звісно, застрягли. Застрягнути в місці, де тебе можуть розбомбити, не дуже приємно.
Потім, коли вони все ж приїхали в Бейрут, нічого не було готове для того, щоб їх десь заселити. Школи, церкви, мечеті повідкривали двері. Але інфраструктура не була забезпечена, не було навіть матраців. Ні їжі, ні дитячих сумішей, ні ліків, ні засобів гігієни. Це все робилося місцевими ініціативами, небайдужими громадянами. Дуже багато хто досі ночує просто неба, скажімо, на набережній.
Недовіра та настороженість
Настороженість є. Ми ж говоримо про країну з конфесійним поділом, який був одним з факторів, що спричинив громадянську війну. Вона була не так давно, живі очевидці, її лідери, люди, які вчиняли воєнні злочини в той час. Це складна тема.
Але ця настороженість не виходить за межі напруження, яке неминуче у час війни у будь-яких спільнотах. Єдності все ж більше, бо ліванці, незалежно від конфесійної приналежності, організовували прихистки для переміщених осіб. Крім того, меседж, який є серед молоді: попри те, до якої конфесії належимо, ми єдині перед випробуваннями. Тобто, ліванська ідентичність стає важливішою за конфесійну ідентичність.
Крім того, Ізраїлем педалюється тема, що проблема в шиїтах. Хоча не всі шиїти належать до "Хезболли". Це проіранська сила. Деякі ліванці вважають її чимось чужорідним, але водночас багато хто каже, попри те, що вона проіранська, це ліванська партія. Бо в ній все одно є ліванці, вона представлена в парламенті, має розгорнуту соціальну діяльність, відкриває школи, лікарні, тобто, існує в ліванському контексті. Вона виникла як один з рухів опору у відповідь на першу ізраїльську окупацію півдня Лівану. Тож цей вимір також є.