За останні роки українські кінематографістки презентували на міжнародних платформах різноманітні стрічки — від історії про кримінальні 90-ті ("Ля Палісіада") до драм про токсичні стосунки ("Між нами").
У цьому матеріалі українські акторки, режисерки та продюсерки розповідають про те, як це бути жінкою в українській кіноіндустрії та як повномасштабне вторгнення вплинуло на роль чоловіків.
Надія Парфан
Надія Парфан — українська режисерка, продюсерка, засновниця онлайн-кінотеатру Takflix та компанії-дистриб'ютора документального кіно 86PROKAT. Членкиня Української кіноакадемії. Її короткий метр "Це побачення" отримав спеціальну відзнаку Берлінського кінофестивалю в короткометражному конкурсі.
"Роль жінок є і завжди була важливою, просто це не завжди гідно визнавалося. Найвідоміші українські режисери — це, мабуть, Довженко, Параджанов і Кіра Муратова, проте постать Муратової недооцінена, і про це дуже довго можна говорити. Сьогодні роль жінок у кіно дуже важлива, бо багато чоловіків з кіноіндустрії пішли у військо чи їх мобілізували, тому саме жінки є рушійками кіноіндустрії — на них це все тримається", — каже Надія Парфан.
На питання, чи стикалася режисерка із сексизмом, упередженням або навпаки — чи мала переважно позитивний досвід, Парфан відповіла так:
Тут треба зробити поправку на те, що кіноіндустрія наша, хоч вона і маленька, але має дуже різні сегменти. Наприклад, є жанрове кіно або кіно для широкої глядацької аудиторії з великими бюджетами, і я до нього не належу. Я працюю в такому дещо маргіналізованому сегменті авторського кіно, документалістики, коротких метрів. І ось в цьому сегменті на поверховому рівні все рівноправно. Але є такий фактор, як гроші. В цій сфері багато жінок і багато рівноправ'я саме тому, що тут мало грошей. Це подібно до освіти, медицини — оці так звані фемінізовані сегменти економіки, де мало можливостей і мало фінансової винагороди. Тому тут просто мало чоловіків, і вони тут надовго не затримуються. Для мене важливо враховувати цей економічний фактор.
За словами Парфан, якщо подивитися на бюджети українських фільмів, то чим більший бюджет, і чим більше високобюджетних фільмів, тим менше там жінок
"Я стикалася з сексизмом і упередженням під час пітчингів Держкіно. Одного разу мені зробили буквальний коментар на мій пітч, який був досить крутий, і я презентувала дуже гарний проєкт. Мені відповів один з експертів: він нічого не сказав ні про проєкт, ні про героїню, ні про конфлікт, ні про візуальне бачення чи загальну концепцію. Він встав і сказав: «Учіть матчасть». Йому не сподобалося, що я зазіхаю і дозволяю собі висловлюватися про час, який він сам пам'ятає. Що я дозволяю собі говорити на історичні теми недалекого минулого. І от людину просто це роздратувало. Те, що якась дівчина таке собі дозволяє. Тобто цей старий кіноестеплішмент — я не знаю, чи вони ще з радянського часу, чи з 90-х, але він дуже патріархальний, сексистський, упереджений. Якщо ти жінка певного віку, то ти така «дєвочка» і тому до тебе таке ставлення, і люди собі дозволяють публічно говорити ганебні речі", — каже Парфан.
Нагадаємо, що йдеться про пітчинг 2021 року, коли комісія Держкіно обґрунтовувала свої відмови щодо фінансування проєктів українських режисерок про жінок такими фразами: "Історія життя жінки в цій країні — неактуальна тема", "Є відчуття, що патріархальність українського суспільства (особливо у містах) дещо перебільшено", "Порушені питання у фільмі не є гострими для сучасного українського суспільства" та іншими подібними коментарями.
Валерія Сочивець
Валерія Сочивець — українська продюсерка, режисерка, членкиня Української та Європейської кіноакадемій, засновниця організації "Сучасне Українське Кіно". Продюсерка фільму "Ля Палісіада".
"Жінки в українській кіноіндустрії часто посідають одні з головних позицій, є продюсерками, режисерками, очільницями культурних інституцій. Навіть якщо згадувати Держкіно України: за історію існування Держкіно маємо три жінки-голови і тільки одного чоловіка", — каже Сочивець у своєму коментарі для Суспільне Культура.
Сочивець зазначає, що ніколи не стикалася із сексизмом як в індустрії, так і в житті. Серед свого особистого досвіду зауважує тільки ейджизм і расизм.
Мені здається, що в нас не все так погано в індустрії щодо питань жінок. І зараз, під час повномасштабного вторгення, виникають питання щодо прав чоловіків, стосовно виїзду за кордон і представлення свого проєкту. Ми маємо по всьому світу багато жіночих премій, жіночих фестивалей. Проте якими наразі є права українських чоловіків? Це відкрите питання, яке можна обговорювати годинами.
Наталія Лібет
Наталія Лібет — українська продюсерка, відома своєю роботою над фільмами "Стоп-Земля", "Назавжди-Назавжди", "Герой мого часу" та низкою успішних коротких метрів.
"Я працюю в бізнесі з 1997 року і ніколи не стикалась із сексизмом, бо перважно працювала на великі міжнародні компанії. Першиий раз я приєдналась до української компанії у 2011 році, і там також все було нормально — без поділу на жінок та чоловіків щодо завдань та управління тощо", — сказала Лібет.
З кінопроєктами Лібет почала працювати у 2015 році та повністю занурилась в кіноіндустрію у 2017 році.
"Ось тут якраз стикнулась із тим, що багато жінок хоче вирішувати питання саме із чоловіками, не визнаючи, що в команді на однакових продюсерських позиціях є чоловіки та жінки. Це трохи дратувало, хоча з іншого боку, було й цікаво за цим спостерігати. Я думаю, тут криються насамперед психологічні проблеми, які прикриваються соціальними. В новому поколінні фільммейкерів я такого майже не спостерігала", — каже продюсерка.
Карина Химчук
Карина Химчук — українська акторка, відома за ролями у фільмах "Королі репу" та "Ти мене любиш?". Останній приніс їй нагороду "Кіноколо" у категорії "Найкраща акторка".
За словами Химчук, роль жінки в українській кіноіндустрії така сама, як і роль жінки у всьому світі — без неї ніяк. Акторка каже, що з сексизмом, на щастя, не стикалась, натомість ейджистські коментарі стали неприємним досвідом на багатьох зйомках.
"Кожному другому здається, що цілком нормально називати тебе «мала», «малишка» або ще краще — «малая». Такого було ну дуже багато на українському майданчику. Але це свого роду теж сексизм, тому що я не помічала, аби так називали хлопців", — каже Химчук.
За словами Химчук, їй подобається, куди рухається українська кіноіндустрія у контексті жінок: з‘являється все більше сильних жіночих ролей, більше жінок у режисерських кріслах, жінки на операторських і продюсерських посадах.
"Все йде в правильному напрямі. Хочеться лиш, аби все рухалось швидше. Але це вже інше питання", — каже акторка.
Анастасія Пустовіт
Анастасія Пустовіт — українська акторка театру і кіно, відома за ролями у фільмах "Коли падають дерева", "Між нами" та серіалі "Перші ластівки".
"Зараз, в умовах війни, оскільки більшість чоловіків і частина жінок служить, то й голос будь-якої статі на міжнародній арені, особливо для виствітлення війни в Україні, є важливим і необхідним", — зазначає Пустовіт.
З особистого досвіду акторка не пригадує упередженого ставлення до себе з боку чоловіків і радше бачить мізогінію та сексизм як соціальну проблему.
"Тут можна підняти загалом питання виховання і психічної зрілості суспільства як такого. Нам ще багато роботи доведеться зробити, аби питання етики на майданчику було вагомим і необхідним", — каже акторка.
За словами Пустовіт, зараз вона хотіла б, щоб ситуація з Держкіно та Міністерством культури була змінена:
Допоки держава буде відірвана від провідних митців і кіноспеціалістів — буде біда. Ми збираємо підписи, відкрито висловлюємо незадоволення політикою Держкіно і Міністерства культури та інформполітики, а нас вперто не чують і, більше того, "ображаються", створюючи власні кінофестивалі. Це дивно аж до сміху, якщо над цим взагалі можна сміятись.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
