20-річний уродженець Краматорська Єгор Шумаєв, який воював у Харківській та Донецькій областях, отримав поранення 10 грудня 2022 року у боях поблизу Бахмута, а помер 14 грудня у лікарні Дніпра. Його мати Людмила Шумаєва добивається, щоб сину надали посмертне звання Героя України.
Дівчина загиблого захисника Юлія Сержантова розмістила петицію на сайті президента України з проханням про посмертну нагороду: на 11 травня вона набрала 6,7 тисячі голосів з 25 тисяч.
"Мені потрібен мій син. Все одно мені його не повернуть ні петиції, ні медалі, але вважаю ми повинні зберегти його пам'ять", — сказала мати бійця Людмила Шумаєва.
"Чоловік сказав мені, що Єгор пішов в тероборону"
Єгор Шумаєв вступив до Каразінського університету у 2020 році на факультет геології, географії, рекреації й туризму. Проте хотів втілити свою мрію — отримати другу вищу юридичну освіту.
Він дуже хотів вчитися на юриста, згадує Людмила Шумаєва.
"Кажу, синок, ми фінансово не потягнемо навчання. Він не готувався до тестів для вступу на юридичний. А от оцінки та знання з історії та географії в нього були хороші. Він розумів, що йому потрібно обирати предмети для тестування, які він має здати на максимально високі бали. Він здав ЗНО та вступив на бюджет", — сказала мати Єгора.
На початку повномасштабного вторгнення чоловік перебував у гуртожитку.
"Перші дні ми дуже боялись, бо на трасі у бік Ізюма розстрілювали машини, неможливо було виїхати. Коли почали вивозити іншими шляхами, я подзвонила сину. Сказала, що домовилась з волонтерами, щоб його евакуювали. Він відповів: "Дай батьку телефон". Я зрозуміла, що вже пізно. У березні чоловік мені сказав, що 26 лютого Єгор пішов у тероборону", — розповіла мати бійця.
Читайте також: Як ЗСУ врятували жінку за допомогою коптера під час обстрілу авто на Ізюмщині
За її словами, Єгор сказав другу за два тижні до початку повномасштабного вторгнення, що якщо [повномасштабна] війна почнеться, він піде воювати.
Про службу на Харківщині та Донеччині
Єгор Шумаєв був солдатом стрілецької роти, мав позивний "Шум". Під час служби він вивіз багато побратимів, розповіла мати захисника.
"За період війни в нього було чотири машини. Він називав їх розхідниками. Першу купив з побратимами на чотирьох, потім купував сам, а останню йому подарували родичі. Тоді якраз дощі почались. Він казав: "Ти навіть не уявляєш, це не дорога і навіть не болото. І моя "Ластівка" повнопривідна витягувала невеликий тракторець". В нього прав не було, але він навчився їздити між мінами та розтяжками", — сказала Людмила Шумаєва.
На початку війни він стояв на блокпосту у Харкові, потім півтора місяця воював в області, а у травні Єгора Шумаєва перевели на Донеччину.
Мати згадує, як син казав: "Усе життя буду ненавидіти ліс, тушонку і лопати".
"Вони самі усе купували — цвяхи, плівки, сокири, лопати, усі будматеріали. Перший раз, коли їх привезли у поле, їм сказали: "Копайте собі бліндажі". Син розповідав, тоді було дві лопати на 20 людей. Випросив він собі поїздку у Краматорськ, збирали у знайомих та сусідів інвентар для хлопців. Він сам собі купляв новий бронежилет, який знімався автоматично. Родичі допомагали дістати плитоноски. І шолом він собі купив", — розповіла Людмила.
"За рік він подорослішав десь на 10 років"
"Пам'ятаю, приїхав на ніч з побратимом 5 грудня. А було близько 10° морозу. Єгор сказав, вони тиждень спали просто неба. Їли заморожені консерви та постійно курили. Син казав, що вогонь розпалити можливості не було, бо це небезпечно. Вибирали — життя або їжа. Їли усе підряд. За рік він подорослішав десь на 10 років. Зовсім інший погляд був", — розказала жінка.
Коли Єгор воював поблизу Лимана на Донеччині у 2022 році, російські солдати обстрілювали фосфорними боєприпасами цей район: "Казав, що сморід був близько тижня. Їм там всім страшно. Хоч вони кажуть, що тримаються, але це пекло", — каже вона.
"Я ніколи не кину своїх пацанів"
Єгор був активним, пунктуальним, старався допомогти усім. Дуже любив Харків. Мабуть, хотів там залишитися жити, ділиться спогадами про сина Людмила Шумаєва.
"Згодом він часто казав мені: "Мамо, зрозумій, це як робота лікаря, волонтера. Я ніколи не кину своїх пацанів. Я зрозуміла, що він звідти не повернеться, поки не закінчиться війна".
"15 квітня він мав летіти до Туреччини на трудову практику. У лютому пройшов тестування та співбесіду. Вже почав подавати документи. Подобалась йому геодезія, добре показав себе на практиці. У майбутньому планував відкрити свою фірму", — розказала мати бійця.
За словами Людмили, Єгор був дуже різноплановою особистістю: "З ним можна було поспілкуватись на будь-які теми — і про техніку, і про футбол. Захоплювався комп'ютерними іграми, грав у футбол. Їздили одного разу у музей просто неба і він вчительці казав: "Там точно буде футбольне поле, я м'яч візьму". Вона відповіла: "Ми їдемо до музею". А Єгор каже: "Ну нічого, ми потім посидимо, поїмо і м'яч поганяємо".
У Єгора є дві медалі — "За гідність та патріотизм" та "За службу Державі".
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube