На Авдіївському та Бахмутському напрямку армія РФ продовжує спроби наступати, але щодня Сили оборони відбивають ці атаки та не дають просунутись російським підрозділам. Повідомлення про атаки та обстріли Авдіївки та Бахмута звучать у щоденних зведеннях Генштаб ЗСУ. Оборону Авдіївки росармія намагається "пробити" вже дев’ять років, Бахмут атакує — з травня. Військовий оглядач, полковник запасу ЗСУ Сергій Грабський проаналізував в коментарі Суспільному Донбас ці напрямки фронту на Донеччині.
Про постійний атаки Авдіївки
Авдіївка нагадує ніж, приставлений до горла противника. З Авдіївки ми наносимо і продовжуємо наносити серйозні удари по противнику, який розташований у Донецьку. А це — дуже серйозний і іміджевий, політичний і військовий фактор. Тому що в Донецьку (нібито столиці самопроголошеної ДНР) розташовані урядові структури, в Донецьку знаходяться органи управління так званої армії ДНР і, відповідно, російських підрозділів. Тому удари по цій інфраструктурі є відчутними.
Фактично це говорить, що за певних умов українській війська можуть блискавично захопити так звану столицю. Вочевидь, це створює таку нервову ситуацію в рядах окупантів і зрадників, і відповідно до цього вони шалено намагаються все ж таки позбутися того клопоту і відбити нас від Авдіївки.
Крім того, треба розуміти, що Авдіївський коксохімічний комбінат — це надзвичайно важливе підприємство, яке забезпечує і роботою і в принципі надходженням валюти будь-яку силу, яка контролює цей комбінат. Тому Авдіївка, як укріплений форпост, дозволяє нам впливати серйозно на ситуацію в районі Донецька. А для противника це місто ще має іміджеве значення: вони б’ються об ту Авдіївку вже дев’ятий рік і не мають змоги її знищити.
Це потужний форпост української армії, а для росіян це як більмо на оці. Тому вони намагаються штурмувати її, тому ми спостерігаємо постійні спроби обійти Авдіївку з півдня або з півночі, щоб відтіснити наші війська або оточити їх.
Авдіївка зараз виконує свою роль — як надзвичайно важливий вузол спротиву оборони українських сил на Донбасі. І противник у своїх безплідних атаках фактично самознищується під Авдіївкою, але продовжує чинити тиск, бо вибору у нього просто немає. Авдіївка ще довго буде в нас тим пунктом, про який ми будемо говорити: гаряча точка на мапі нашої країни.
Якщо ви подивитесь, то на цьому напрямку противник фактично не просунувся ані на сантиметр. У всіх оцінках осені-зими 2021-2022 років найбільша увага приділялась саме Донбаському напрямку, там наші війська знаходилися у максимальній бойовій готовності. Тому якщо говорити про Авдіївку, бої йдуть на тих позиціях, на яких нас заскочила, застала активна фаза цієї війни.
Про спроби росіян захопити Бахмут
Коли противник прорвався в районі Попасної, знищивши фактично Попасну, було абсолютно зрозуміло, чому саме Бахмут. Бо росіяни нависали над нами з Ізюма і створювали загрозу для Слов’янська. Звісно, там були райони, які розділялись річкою Сіверський Донець, але існувала потенційна загроза, що противник застосовуючи свою звичайну тактику і основи оперативного мистецтва, наніс би удари, які, за його думкою, дозволили б прорвати оборону в районі Бахмута, здійснити прорив в районі Ізюма і оточити наші війська, які діяли на той момент в районі Сєвєродонецька, Лисичанська, тієї частини Луганщини і півночі Донецької області.
Але потім стався відступ противника з Харківської області і перехід бойових дій на Луганську область і загроза з півночі минула, але тиск з півдня залишився.
Виникає питання: а навіщо це противнику так втрачати сили та засоби? І відповідь на це питання полягає так само в динаміці часу. Я вважаю, що ще пару місяців тому для противника було критично здійснювати тиск на Бахмут низькокваліфікованими силами та засобами, щоб прикути увагу якомога більшої частини українських сил і не дати їм можливості продовжувати наступ на Луганщину.
І противнику це частково вдалося, тому що ми фактично змушені були все ж таки відволікати певні сили та засоби і утримувати лінію фронту. Адже противник тиснув на нас кількістю, використовуючи так звану міліцію ЛНР, ДНР, "зеків" Пригожина і непідготовлений контингент російських військ.
Кількісна перевага на війні все ж таки має певні визначальні фактори. Ми не можемо безкінечно відступати, тим більше, якщо ми маємо там такі досить серйозні оборонні споруди, лінії, які дозволяють нам відбивати противника.
Третій фактор, на який я би звернув увагу, це — фактор самого Пригожина. На мою думку, Пригожин досить потужно дозволяв собі проводити критику військово-політичного керівництва, особливо військового керівництва Росії. На що, на мою думку, вибачте за таке спрощення, йому було запропоновано: "добре, якщо ти такий видатний полководець, Наполеон, ось тобі Бахмут – бери". І Пригожин взявся за цю справу, сподіваючись, що він масою просто задавить нас і примусить нас відійти і показати — ось взяли Бахмут і, можливо, відсвяткувати на заводі шампанських вин.
Четвертий фактор, чому так стається, чому ми знову таки звертаємо увагу на Пригожина, це те, що війна – це гроші. Давайте будемо відверті, приватна військова компанія такого масштабу і такого штибу, як ПВК "Вагнер" і інші компанії, які пов’язані з Пригожиним, отримують гроші з державного бюджету РФ. Це не секрет — це очевидно. Треба розуміти, що затратність цього, вибачте, кривавого підприємства і ті вигоди, які отримує особисто Пригожин, є неспівставними. Фактично, не витрачаючи коштів на підготовку і екіпіровку своїх ресурсів, він отримує гроші за те, що ці ресурси виконують якусь задачу протягом хоч би й 24 годин. Він не сильно переймається, як забезпечені ці підрозділи, що вони їдять, у що вони одіті-взуті, чим вони воюють. Вибачте за цинізм, це кривавий бізнес, який приносить йому надзвичайно великі прибутки.
Можна сказати, що ми спостерігаємо дивну боротьбу кремлівських павуків в банці, яка коштує життя і їхнім співгромадянам, за яких вони не дбають. Але треба розуміти, що і ми несемо відповідні втрати і змушені відбивати хвилі противника, який йде в самогубні атаки.
Про втрати росіян під Бахмутом
З точки зору здорового глузду, безумовно, такі втрати абсолютно неспівставні з тими задачами і результатами, яких вони досягають. В російському розумінні ведення війни і їхньої філософії війни, це абсолютно припустимі втрати. Коли я казав, що вони несли втрати шалені, але фактично "безкоштовні" втрати, намагаючись утримати наші підрозділи біля Бахмуту, то для них ці втрати є абсолютно допустимі.
Мало того, треба усвідомити ще таку специфіку, як роль пропаганди. Для росіян, які навчені, що у Другій світовій або Великій вітчизняній, як вони називають, їхні діди гинули тисячами в день, втрата 50-100 чоловік — не варта нічого. Вони готові на ті втрати і з таким мазохістичним запалом і лізуть на наші кулемети, для того, щоб якось підтвердити сенс свого існування.
Давайте будемо відверті, росіяни до останнього часу використовували і я маю надію, що будуть використовувати, саме такі низькоякісні підрозділи. А мобілізаційна армія готується. Тобто з точки зору росіян вони діють абсолютно правильно: вимотують противника, кидаючи проти нього непідготовлені сили та засоби, послаблюючи нас, щоб створити передумови для переходу в наступ всією потужністю російської військової машини. Тому попри те, що втрати там складають один до трьох, один до п’яти, для росіян це поки що не має жодного значення.
Розмовляла Вікторія Алексєєва.
Читайте також про війну у 2022 році на Донеччині
"Тут противник самознищується". Як десять місяців окупанти намагаються захопити Донеччину
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram