Перемишль — Київ: як українці повертаються з-за кордону в Україну

Віталія, переселенка з Київа, яка за три місяці вирішила повернутися з Польщі до України, фото: Оксана Сенів / Суспільне

З початку російського вторгнення українці евакуювались до сусідніх країн. До Польщі за порятунком від війни виїхало близько 3,3 мільйона. Проте наразі люди все частіше повертаються на Батьківщину. Як виглядає маршрут повернення поїздом дізнавалася журналістка Суспільного. Детальніше — в репортажі.

Південний схід Польщі, Жешув. Промислове місто, та один з важливих транспортних вузлів країни. Віталія, як і частина українців, рятувалася тут від бомб та снарядів російської армії. Війна не закінчилася, проте тепер жінка планує повертатися. Каже: "Тут не щемить. Тут красиво, комфортно, добре, але не щемить, а в Києві — так".

На її ключах — дармовис з жовто-синьою стрічкою та написом: "Got to be free" ("Маєш бути вільним"). "Він зі мною ще з 2014 року, — розповідає жінка. — Це назва рок-опери Володимира Лавренчука. Історія про Майдан".

З Віталією ми зустрічаємося в її тимчасовому прихистку. П’ятиповерховий будинок, квартира на першому поверсі, пара кімнат, кухня-студія, тераса з газоном. Там сусіди вирощують овочі. "Це гарне місце для домашніх тварин, — каже жінка. Поруч виляє хвостом Фофа, її п'ятирічний мопс. — Завжди можна вийти та подихати свіжим повітрям. Оскільки, ми тут тимчасово, навіть не купували газонокосилку, тому тут така велика трава".

Фото: Оксана Сенів / Суспільне

В цій квартирі Віталія живе з сином Олександром та мамою — Лілією Іванівною. 24 лютого жінка встигла забрати її до Києва з Ірпеня, яке за декілька днів окупували росіяни. Далі — евакуація в Тернопіль, а за місяць — в Жешув.

Орендувати житло тут складно, каже жінка, поляки не хочуть здавати квартири на короткий термін, та й, бояться, що з часом, до квартирантів можуть приїхати родичі, а у квартирі оселиться 10-15 людей. Оренда квартири Віталії коштує 2500 злотих на місяць — це близько 20 тисяч гривень. Проте, для українців частково безплатна медицина. Одного разу мамі жінки стало погано. Її забрала швидка. Згодом лікарі встановили жінці кардіостимулятор та поставили у чергу на абляцію — це спеціальні маніпуляції, пояснює Віталія, щоб уникнути аритмії. У родини не було медичного страхування, але допомога була безплатна.

Виїжджаємо ми наступного дня. З Жешува на поїзді їдемо до Перемишля. А там — пересаджуємося на поїзд Перемишль — Київ. До таксі Віталія виходить з невеликою валізою та маленькою сумкою. Нас проводжають Лілія Іванівна та Сашко. Жінка повернеться за ними трохи пізніше.

Читайте також: "Вони виконали нереальну місію, якої світ ще не бачив" — наречена захисника "Азовсталі" на позивний "Фрост"

***

Потяг із Жешува до Перемишля безплатний для українців. Треба показати закордонний паспорт та печатку перетину кордону. По дорозі знайомимось з пані Еллою. Вона з сином повертається з німецького Бамберга до Глобина, це на Полтавщині. Каже, евакуювались у квітні, коли у нафтопереробний завод влучила ракета. У Німеччині Елла працювала, але неофіційно, а син дистанційно навчався. "Ну яка робота для українців? Кафе прибирати, туалети, бари, нічні клуби. Або миття посуду. Це якщо ти не знаєш мови. Є такі люди, які й квартири понаходили, і роботу, а є й ті, які по три місяці десь там жили та нічого не знайшли. А ми просто знали, що повернемось", — каже Елла.

Українці на вокзалі в Перемишлі чекають на поїзд в Україну, фото: Оксана Сенів / Суспільне

З Бамберга вони виїхали минулого дня опівдні. На Полтавщині будуть ще за декілька днів. "Ось буде доба, як ми у дорозі, а потім же нам ще по Україні треба їхати. Майже дві доби будемо в дорозі, але нічого страшного, туди їхали чотири", — сміється Елла.

***

У Перемишлі біля вагонів людей зустрічають волонтери, допомагають розібратися з логістикою. "Ви в Україну? У вас вже є квитки? На 10:15? Тоді вниз у перехід, направо, ще раз направо і вийдете на п’яту платформу", — каже нам один з них. У переході безліч оголошень про безплатне житло для українців, медичну допомогу, роботу та трансфер до інших країн.

На нашій платформі — черга. Близько 500 людей стоять біля входу до паспортного контролю. Його треба пройти, щоб потім вийти на перон до потяга.

Українці на вокзалі в Перемишлі чекають на поїзд в Україну, фото: Оксана Сенів / Суспільне

Люди повертаються здебільшого з інших міст Польщі, з Чехії, Німеччини. З різних країн — та з різних причин. Пані Ляна їде додому через те, що у неї на фронті загинув чоловік: "Він воював у ЗСУ у Донецькій області. Загинув 13 травня", — каже вона. Поруч із нею — жінка з двома маленькими дітьми. Їдуть з Праги до Тернополя. За кордоном були три місяці. Повертаються, каже жінка, бо сумують за батьком: "У гостях добре, а вдома найкраще".

Теж саме нам каже й Ілля. В день повномасштабного вторгнення він був на відпочинку у Грузії. Потім переїхав до Праги. Працює в IT-сфері, тому, каже, може жити у будь-якій країні. Проте, все одно хоче додому. "У Празі мене питали: "Нащо ти їдеш? Ти ж можеш залишитися". Так, там добре, але то не мій дім, не моя країна. Кажуть, я не зможу повернутися. І що? Я і сюди не хотів їхати. Якби війна почалася до того, як ми виїхали в Грузію, я б і не збирався сюди".

Читайте також: "Нормальні будиночки нам поляки зробили, але у своїй хаті краще". Як живуть у модульному містечку в Бородянці

***

Рейс затримують на декілька годин. Нарешті оголошують посадку. Починається сутичка, штовханина. "Не треба турбуватися! Ви можете стояти нервуватися, а можете стояти посміхатися і від того не зміниться ні спів птахів, ні зелень дерев", — поетично заспокоює нас волонтер.

Українці на вокзалі в Перемишлі чекають на поїзд в Україну, фото: Оксана Сенів / Суспільне

Раптом починає звучати музика. Це бандуристи із Львівського національного університету ім. Івана Франка. Вони їздили до Польщі на акцію, присвячену польському Святу Тіла і Крові Христові. Близько години співали українські народні пісні. Потім, вже в поїзді, розповідали, що найбільше підспівували "Червоній калині". Зараз її тягне маленький хлопчик, який охороняє батьківські валізи.

За пів години починається дощ. Паспортний контроль пришвидшується. Та нарешті вирушаємо. Вільних місць в поїзді немає. Проте цей потяг — Київ-Перемишль, може вмістити значно більше. Ним у лютому, березні та квітні евакуювали людей з Харкова та Дніпра. Тоді він віз утричі більше.

Українці на вокзалі в Перемишлі чекають на поїзд в Україну, фото: Оксана Сенів / Суспільне

За 20 хвилин вже проїжджаємо кордон і у вагони заходять українські прикордонники. Перевіряють паспорти, поки потяг їде до Львова. Саме там виходить половина пасажирів.

Далі вже їдемо знайомим українським маршрутом. На кожній зупинці одна й та сама картина — чоловіки зустрічають на пероні своїх близьких, а діти зі слізьми на очах біжать в обійми татусів.

Читайте також: Хто з російських військових стоїть за вбивством родини у Бучі. Розслідування

***

Потяг прибуває у Київ о пів на другу ранку. Оскільки у цей час діє комендантська година, люди змушені ночувати на вокзалі. На другому поверсі, де розташовані місця для очікування, темно, працюють тільки ліхтарі на кіосках. Хтось спить на стільцях, хтось стелить собі ковдру на підлогу.

Очима зустрічаємося з Євою, з якою їхали в одному вагоні. "Ви вже знайшли собі місце?", — питаємо. Дівчина посміхається і веде нас до дерев’яних сидінь, де вона розмістилася з мамою. "Ось тут будемо, — каже. — Завтра у нас потяг на Чернігів о 9:30, три години й будемо, сподіваюсь, вже вдома".

Читайте також

"У тебе є 3 тижні зібрати 5 млн євро" — литовський журналіст про те, як знайшов гроші на "Байрактар" для України

Послиня США з питань глобального кримінального правосуддя — про міжнародний трибунал, геноцид та співпрацю з Україною

"Росіяни відчували: ми будемо відбиватися до кінця", — останні спогади командира "Карпатської Січі" про оборону Київщини

Як вимушеним переселенцям адаптуватись закордоном і чому корисно плакати — пояснює психолог