Афганський журналіст Халед Нікзад вже майже 3 місяці живе у Франції. Він був змушений виїхати з країни після того, як до влади в Афганістані прийшли таліби. Халед розповідає, що йому погрожували саме через роботу журналістом. Йому допомогли виїхати, водночас сім'я чоловіка лишається в Афганістані. Суспільне поспілкувалося з Халедом і дізналося, як змінилося його життя після еміграції.
Коли таліби прийшли до влади, то в перші ж дні влаштували пресконференцію для журналістів. На ній були й ви. Розкажіть, будь ласка, що будо на цій пресконференції?
Відразу після того, як у середині серпня Кабул – столиця Афганістану – опинився у владі талібів, настрої афганського народу по всій країні стали неспокійними. Журналісти, державні службовці, борці за права жінок та громадські активісти не почувалися в безпеці з огляду на злочини, скоєні талібами за останні двадцять років.
Читайте також: "Доведеться сховати свої дипломи". Чого чекають та бояться жінки в Афганістані
Мені було важко продовжувати журналістську роботу. У перший день взяття Кабула талібами я пішов у місто та взяв інтерв’ю у командира "Талібану" перед президентським палацом. Цей командир мені погрозливо сказав, що "ви вже багато років називаєте нас антиурядовими, зараз ми з вами зрозуміємо, хто справді проти влади".
Мені 26 років, і відколи я знаю себе, я був лише свідком війни. Рідні гинули, були поранені на війнах, мене поранили під час нападу смертників.
Згодом ми стикалися з прямими та непрямими погрозами. На першій пресконференції представників "Талібану" я поставив питання їхньому речникові. Тоді таліби оголосили про загальну амністію і про те, що вони "пробачили людей". Моє запитання до них було таким: яким був їхній гріх, що ви їх всіх пробачили? Вам теж люди пробачать? Ті, хто втратив своїх близьких у ваших нападах? Відповіді мені не дали, а поставити ще запитання не дозволили.
На це звернули увагу в соцмережах, група талібів прийшла до мене додому і провела обшуки. Уночі я втік через сусідів і приїхав в аеропорт. Це загроза, тому довелося покинути країну.
У мене та моїх колег була мета в Афганістані: ми наполегливо працювали заради людей і голосу народу. Наші мрії розбилися вщент, коли ми залишили Афганістан, всі наші зусилля були марними. Працювати під прапором "Талібану" було неможливо і важко для нас.
Як ви виїхали з Афганістану?
Це було найкраще рішення, але це дуже важко, і ніхто не хотів залишати свою країну. У перші кілька днів після захоплення Кабула талібами мені і моїм колегам погрожували. Ми створили комунікаційний канал між афганськими журналістами, художниками і режисерами, які проживають в Європі. Французькі військові допомогли нам потрапити в аеропорт Кабула. Потім, після кількох годин очікування французького військового літака, нас спочатку перевезли до Абу-Дабі, а потім до Парижа.
Нам було дуже важко покинути країну, я плакав через необхідність покинути Батьківщину, мою сім’ю і всі роки зусиль.
Якщо одного дня Афганістан досягне миру і стане кращою країною – як Франція чи Україна – я повернуся.
Ваша родина зараз в Афганістані? Як ви з ними спілкуєтеся?
Мій батько, мати, сестри, брати, моя наречена – всі в Афганістані. Я в місті Бельфор, це приблизно за 360 кілометрів від Парижа. Я спілкуюся зі своєю сім’єю через WhatsApp. Вони також стикаються з серйозними погрозами і потребують серйозної допомоги, щоб вибратися з Афганістану.
Французький уряд сказав, що не може допомогти моїй родині. Але ми сподіваємося, що вони звернуть увагу на сім’ї, яким погрожують через нашу роботу, щоб вони могли залишити Афганістан. Бути далеко від сім'ї важко.
Як ви знайшли житло?
Франція надала житло. Щомісяця на проживання я отримую 210 євро. Я живу разом з другом, він також журналіст з Афганістану. Ми в безпеці відтоді, як прибули в цю країну, але моя душа неспокійна, переживаю за свою родину.
Ми боїмося, що з ними щось трапиться. Нашим сім’ям загрожує смерть.
Ви вже знайшли роботу у Франції?
Я ще не почав працювати. Потрібно вчити мову, щоб кудись потрапити. Але сімейні турботи завадили навіть це зробити як слід. Потроху я навчився повсякденним розмовам. Наприклад, "привіт, як справи?". Намагаюся вивчити більше.
Я хочу, щоб моя родина приїхала до Франції, щоб ми жили мирно і щасливо. Коли ти живеш у безпечній країні, ти відчуваєш, що означає справжнє спокійне життя. Тому що є основа для цього, можливість знайти роботу, отримати освіту. Так формується "світле майбутнє".
Робота не рідною мовою – це складно, але я намагаюся вивчити мову та продовжувати працювати у сфері журналістики. Хочу, щоб професія (журналістика) була голосом мого народу. Роками наш народ страждав і переживав погані обставини. Після приходу талібів ЗМІ в афганському суспільстві нормально працювати не змогли. Ніхто не "підвищує голос" через талібів. Але ми намагаємося бути голосом наших людей і поширювати правду.
Як ставляться до мігрантів у Франції?
Французьке суспільство дивиться на іммігрантів так, як француз на іншого француза, тобто їхній погляд є гуманним. Рівне ставлення до всіх мігрантів – це питання поваги та гідності. Погляд французького суспільства є похвальним для народу Афганістану, і ми не забудемо це добро та їхні послуги. За сто днів, що ми тут, вони багато в чому нам допомогли, і ми не можемо забути їхню доброту.
Чи спілкуєтеся ви з іншими мігрантами з Афганістану?
У Бельфорі проживають інші афганці. Ми з ними на зв’язку і вчимо мову. Ми контактуємо з колегами, які живуть в інших містах Франції й знають про ситуацію.
Чи є у Франції громада мігрантів?
Так, афганські біженці – не єдині у Франції. Вони є біженцями з різних країн, і уряд надає допомогу всім у цій країні. Де б ви не були, дають їжу та гроші, дають можливість заробляти на життя та навчатися.
Ніхто не вирішував покинути свою країну, а був змушений це зробити.
Ви плануєте залишитися у Франції чи сподіваєтесь колись повернутися в Афганістан?
На початку я сказав, що, емігруючи з країни, дуже важко залишитися в новій країні без родини. Але ніхто не вирішував покинути свою країну, а був змушений це зробити. Якщо одного дня Афганістан досягне миру і стане кращою країною – як Франція чи Україна – я повернуся.
Це моя Батьківщина, і я повинен жити там. Наша Батьківщина потребує нас. Але поки не буде миру, не буде хорошої звістки, та не буде сліз родин і кровопролиття... Коли буде єдність, тоді я повернуся в свою країну. Якщо ж війна триватиме, я ніколи не захочу повертатися до Афганістану.
Мені 26 років, і відколи я знаю себе, я був лише свідком війни. Рідні гинули, були поранені на війнах, мене поранили під час нападу смертників.
Я не хочу, щоб ситуація була такою ж для наступного покоління, щоб наступне покоління було жертвою помилкової політики уряду та наших лідерів. Я хочу, щоб на Батьківщині ніколи не повторювалася така ситуація.
Таліби зайшли в Кабул 15 серпня, захопили президентський палац і оголосили про створення Ісламського Емірату Афганістан. Так країна називалася понад 20 років тому, коли "Талібан" вже контролював владу. Президент Ашраф Гані склав повноваження і поїхав з країни.
Таліби пішли в наступ цьогоріч у травні, коли США оголосили про виведення своїх військ, що лишалися в Афганістані понад 20 років. США ввели свої війська в Афганістан після терористичної атаки 11 вересня 2001 року. Торік Штати підписали мирну угоду, згідно з нею, останній американський солдат мав покинути Афганістан 11 вересня цього року. Втім, згодом дату перенесли на 31 серпня.
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: story@suspilne.media. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!