Коли 15 серпня "Талібан" увійшов до Кабула, з вулиць афганської столиці зникли жінки — вони залишаються вдома, не розуміючи, як відтепер мають виглядати й поводитись. Тут добре пам'ятають часи за "Талібану" у другій половині 90-х, коли жінок змушували носити паранджу та виходити на вулицю лише у супроводі чоловіка. Дівчатам не дозволяли ходити до школи, а жінкам забороняли працювати, займатись політикою та роздягатись на огляді у лікаря. Недотримання цих норм каралось в’язницею, обливанням кислотою та забиванням камінням.
Як тільки “Талібан” заявив про контроль над Афганістаном, ЄС, США та ще два десятки країн закликали гарантувати жінкам і дівчатам право на освіту, роботу, а також свободу пересування. Лауреатка Нобелівської премії миру, пакистанська правозахисниця Малала Юсуфзай, яку таліби намагались вбити у шкільному віці, закликала відкрити кордони для біженців та прийняти резолюцію ООН на захист дівчат та жінок в Афганістані.
В ісламістському русі переконують, що забезпечать права афганок, втім, у “межах шаріату”, який таліби тлумачать радикально. Ми запитали місцевих жінок, чого вони очікують від правління "Талібану", чи вірять в його обіцянки та які мають страхи перед ним — публікуємо їхню пряму мову.
Захра Бахреманді, 36 років, викладачка Кабульського університету
Я народилась та виросла в Ірані, тому лише чула про часи “Талібану”. Моя афганська подруга дитинства розповідала, як таліби видрали їй нігті один за одним, коли вона зробила манікюр. Я також знаю, що у 90-х жінок відправляли в тюрми, страчували без жодної на те причини.
Ми очікували, що наш уряд боротиметься, аби цього не трапилось знову. Таліби зайняли Герат [місто на заході Афганістану, яке кілька тижнів перебувало в облозі — ред.] лише після боротьби, а Кабул віддали за пів дня. Вранці я була в університеті, а після обіду прапор “Талібану” майорів на даху президентського палацу. Того ж дня декілька жінок заблокували мені дорогу — вимагали, щоб я вдягла хіджаб. Досі не можу повірити, що мені можуть заборонити показувати обличчя.
"Талібан" оголосив, що включить жінок до уряду. Тоді я хочу запитати, яких жінок вони мають на увазі, чи стануть поруч із жінками без хіджабу, із незаміжніми, з тими, хто має власні ідеї. Сумніваюсь.
Мій найбільший страх — мене можуть вбити. Можуть заборонити викладати або ж створять умови, за яких сім’ї не дозволятимуть своїм донькам йти до університету. Якщо так, то ким мені бути? І насамкінець: я боюсь, що вони зруйнують відчуття власної гідності, яке мій народ здобував дуже важко.
Мар'ям Юсуфі, 25 років, дизайнерка
Я маю власний бізнес — ночами шию одяг та продаю десятки замовлень онлайн. Вдень працюю в місцевому медіа “Zawia”. Я хотіла, аби афганський одяг, який поєднується із західним стилем, носили в усьому світі, і мені вдалось.
15 серпня я працювала в редакції. Мій колега вигукнув: “Мар'ям, хутчіш додому!”. Я лише встигла подумати: вони [таліби — ред.] прийшли надто швидко. Все перевернулось за кілька годин: я змінила адресу в Кабулі, видалила акаунт з Інстаграму та більше не виходила на вулицю. Мені загрожує небезпека через мій спосіб життя, мої ідеї та навіть думки.
Заяви “Талібану” про забезпечення прав жінок — це знущання. 20 років тому вони били мою маму в мене на очах за те, що ми вийшли за продуктами без тата. Таліби не змінились, їхні обіцянки — це лише намагання отримати визнання інших країн, але невдовзі світ побачить їхні справжні обличчя. Я сподіваюсь вибратись звідси, поки не пізно. Бо якщо мене вб'ють, Афганістану знадобиться ще 25 років, щоб з'явилась інша Мар'ям.
Манож Ноорі, 19 років, футболістка
Я граю у футбол з семи років. Усе почалось з вулиці, а зараз я нападаюча національної жіночої збірної. Я мріяла грати в іноземній футбольній лізі, а одного дня — за жіночу команду "Реал Мадриду". Ще я дуже хотіла, аби кожна дівчинка в Афганістані могла займатись спортом, мала право грати, якщо забажає того.
Моя команда не тренується зараз, ми вимушені переховуватись, навіть від сусідів, які знають про наше заняття та можуть донести бойовикам. Мої тренери радять позбутись футбольної форми, спалити її. Тобто спалити те, чим ми так сильно пишалися, граючи за свою країну. Це несправедливо. У кінці 90-х таліби страчували жінок на стадіонах: чи можу я повірити, що вони дозволять мені грати? Тому я шукаю будь-який спосіб, навіть нелегальний, аби вибратись звідси.
Рохіна Заффарі, 29 років, викладачка Кабульського університету
Я покинула Афганістан у грудні 2020 року, після атаки "Талібану" на Кабульський університет, коли загинули 20 студентів та студенток — досі намагаюсь із цим впоратись. Разом із сім'єю переїхала до Таджикистану, однак планувала повернутись додому, що нині видається неможливим. Ми з чоловіком — доволі публічні, я завжди відкрито висловлювалась про права жінок, тому нам загрожує неабияка небезпека при новій "владі". Інші жінки, які обіймали посади в Ісламській Республіці Афганістан, бояться за моє майбутнє.
У 90-х наша сім’я жила в Пакистані. Коли ми навідували родичів в Афганістані, мама вдягала паранджу, а нам, дітям, не дозволяли вмикати телебачення, мовляв, його “не існує”. Мої ровесниці, на відміну від мене, не ходили до школи. Уявіть собі: це ніби карантин через епідемію коронавірусу, тільки без інтернету. Надія з'явилася лише у 2001 році, коли військові сили під керівництвом США повалили владу талібів. В Афганістані відкрили школи, жінкам дозволили працювати — тоді мої батьки вирішили повернутись.
Зараз "Талібан" заявляє, що дозволить дівчатам навчатись. Чи вірю я? Ні. Таліби неосвічені, тож як повірити, що вони дозволять навчати інших? Є хороша перська приказка: “Буде великою помилкою перевіряти того, хто вже склав іспит”. Таліби вже склали іспит перед афганським народом. Водночас зараз усе ще складніше — жінки не потребують лише права на освіту, як це було в 90-х. Вони хочуть більшого: подорожувати наодинці, без чоловіка, займатись спортом, співати і танцювати. Натомість можливо, їм доведеться сховати свої дипломи — це і є мій найбільший страх.
Читайте також: Нова влада Афганістану. Що відомо про рух "Талібан" та його лідерів
Що відомо
- 1 травня 2021 року США та НАТО почали офіційно виводити своїх військових з Афганістану. Столиця країни Кабул перейшла в режим посиленої безпеки в очікуванні реакції талібів на рішення США вивести війська з Афганістану.
- З травня до серпня таліби розгорнули наступ по всій країні проти проурядових сил — переважно на сільській території. 6 серпня таліби повністю захопили місто Зарандж, що на кордоні між Афганістаном та Іраном. Місто стало першою столицею провінції, захопленою екстремістами після початку виведення американських військ із країни.
- Після цього екстремісти розпочали захоплювати найбільші міста країні і вранці 15 серпня бойовики "Талібану" почали наступ на Кабул. Згодом рух "Талібан" заявив, що вже контролює 100% території Афганістану. Проте афганський журналіст Халед Нікзад заявив Суспільному, що таліби контролюють 32 із 34-х провінцій Афганістану.
- США та низка країн ЄС почали термінову евакуацію співробітників своїх посольств в Афганістані через наступ талібів.
- ЗМІ повідомили, що президент Афганістану Ашраф Гані залишив країну та перебуває у Таджикистані. Згодом Гані пояснив своє рішення виїхати з країни, щоб запобігти кровопролиттю.
- 16 серпня президент США Джо Байден заявив, що не шкодує про виведення американських військових з Афганістану попри швидку кризу влади та захоплення міст терористами.