Переможницею Нацвідбору на "Євробачення-2026" стала Leléka (Вікторія Лелека) з піснею Ridnym — композицією про надію, внутрішній ресурс і шлях до оновлення через прийняття змін та чесну зустріч зі своїми страхами. У фіналі Нацвідбору вона отримала максимальні 10 балів від членів журі та 10 балів від глядачів.
Що відбувається з артисткою в перші години після перемоги на Нацвідборі? Leléka в ефірі шоу "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь 8 лютого розповіла ведучому Віктору Дяченку про свій стан після фіналу Нацвідбору, відчуття неприйняття результату та відповідальність, яка з’явилася одразу після оголошення результатів голосування. Також у розмові — враження від закулісся відбору, атмосфера спілкування між артистами, готовність поступитися першиим місцем іншому учаснику та зізнання Leléka про те, кому вона внутрішньо присвятила цю перемогу.
"Євробачення-2026" відбудеться у Відні. Гранд‑фінал запланований на 16 травня 2026 року, а півфінальні шоу — на 12 та 14 травня. У конкурсі візьмуть участь 35 країн.
Я досі в такій фазі якогось неприйняття, бо відчуваю дуже велику відповідальність
Як воно — прокинутися з думкою "Я їду на Євробачення"?
По-перше, думки такої ще не мала, а по-друге, я досі у фазі якогось неприйняття, бо відчуваю дуже велику відповідальність. З іншого боку — потрібен час, щоб прожити емоції чи відрефлексувати.
Мені здається, з моменту оголошення балів, коли я почула ім'я Jerry Heil і зрозуміла, що вона опускається на третю сходинку, у мене вимкнулось сприйняття і я просто не розуміла, де перебуваю. З того моменту я вже нічого не чула. Зараз починаю відчувати останнім нервом у спині, що за мною стоїть ніби потяг — там дуже багато емоцій, і вони всі хочуть в мене ввірватися. Я не можу собі цього дозволити, бо, здається, що все вибухне. Сьогодні в мене просто течуть сльози, я не можу це сприймати. Напевно, мені треба до психотерапевта сходити, бо то я себе недостойною відчуваю, то відчуваю: чому я?
Перша думка, з якою я прокинулась, була: "Laud настільки неймовірно заспівав. Господи, я за нього так уболівала". У нас були репетиції, коли презентують артистів перед номерами, і він стояв постійно переді мною, я йому показувала фото свого собаки. Виявляється, він теж любить собак. І я казала: "Laud, я в тебе вірю. Давай, let's go". Я йому завжди казала, що він найкращий вокаліст тут. Для мене його техніка, його смак — це вау! Вранці лежала в ліжку і думала: "Чому я? Чому не він?". Може, можна якось передавати кубки?
Ти хочеш кубок передати Laud (він посів друге місце на Нацвідборі-2026 — Ред.)?
Так, бо Laud дуже прекрасний. Він неймовірний.
Що тебе найбільше здивувало після перемоги? Можливо, люди, якісь повідомлення, хтось щось сказав?
Я навіть у свої соціальні мережі взагалі не заходжу. У месенджерах сотні повідомлень, я їх не читаю (тільки найближчих людей). Що мене найбільше здивувало? Перше: я не буду казати, хто це, але це мене дуже розчулило, — до мене підійшли декілька людей з фіналістів і привітали. Майже всі мене привітали, але деякі з них сказали те, чого я не очікувала. Вони сказали, що голосували за мене.
А друге, що мене здивувало, — я отримала імейл від аквалангіста, тренера з дайвінгу. Він мене вітав і сказав, що хоче підтримати. Поділився, що особисто знає спортсменку, яка пірнула на 88 метрів, і вона може дуже довго не дихати без ласт. Я не зрозуміла, чому там було "може дуже довго не дихати без ласт". І що вона може мені провести тренінг, як затримувати дихання, щоб тримати довгу ноту.
Я ще до моменту оголошення результатів повернуся. Взагалі, що перше ти сказала собі в голові, коли почула цю фразу — "Leléka представлятиме Україну"?
Ви знаєте, я не почула цю фразу. Мені здається, що я досі її не чую. У мене не було емоцій на обличчі. У мене немає думок, тому що вони всі зайняті тим, щоб тримати емоції, бо мені здається, я просто вибухну. Немає думок, я їх колись подумаю, коли відпочину.
Я хотіла, якщо йти на "Євробачення", то саме з україномовною піснею, і я досі собі не можу пробачити цього компромісу, що імплементувала туди англійську мову
Оскільки ти так активно розповідала про різних учасників, які підходили, говорили, голосували, які їхні суперсили ти б відзначила? За що б похвалила кожного з них?
Я б нічого не відзначала і нічого не хвалила. Хочу сказати, що відчувала, допоки почалися бали. Тільки почались перші оцінки журі, я була дуже засмучена, тому що The Elliens, "ЩукаРиба" і Molodi — улюбленці для мене. Вони настільки прекрасні в бекстейджі. Моя улюблена пісня на Нацвідборі була від "ЩукаРиба". Як тільки вона починала лунати, у мене серце розкривалося, мені хотілося танцювати. Не розумію, чому їм з усіх боків дали такі низькі бали...
За The Elliens — теж дуже прикро. За меседжем пісня настільки прекрасна, про те, що ти зі своїх ран робиш собі корону, одягаєш її гордо, йдеш і скажеш: "Ні, я не буду падати. Ні, я не буду опускати рук". Це щиро. А ще мені дуже подобається відкрита молода енергія, яка несеться відкрито, що нема комплексів "я маю бути таким чи таким". Від них іде відкритість, і це настільки мене підкупляє.
Коли за кадром ми довго чекали (на зйомках так завжди), то почали говорити про рибалку і про те, що всі підемо ловити карасів. Жартували, що наступного року об'єднуємося у гурт і подаємося всі разом на "Євробачення". У нас була дуже довга, красива назва. Там була і риба, і молода, і така якась із крильцями… Я себе відчувала в дитячому таборі.
У якийсь момент в мене було дуже багато емоцій і я трошки по-дикому закричала, не по-лелечому красиво і неестетично. Олена із The Elliens обернулася і сказала: "Це що, була Leléka?". Вона почала сміятися. Ми вирішили, що поїдемо у Відень, на озеро, будемо ловити карасів. Потім ми залишаємо всіх чуваків готувати, а дівчата йдуть у ліс, і ми будемо там кричати, викрикувати наші емоції. Це було настільки прекрасно...
Тому я не люблю ці конкурси. Мені здається, що у світі й так немає справедливості, а конкурси більше посилюють поляризацію, внутрішні комплекси і травми. Конкурси несправедливо когось підіймають, а когось принижують. Я не розумію, як можна оцінювати. Це така формальність. Я кайфонула від того, що просто маю можливість спілкуватися з ними. Вони творять, їм хочеться творити, вони живуть цим.
А ще я хотіла сказати велике "вау" Monokate, тому що в неї вся пісня україномовна. Коли я подавалася на Нацвідбір, моя пісня була повністю україномовною. Серед моїх натхненників, наприклад, Rosalía — досягла світового рівня, ні під кого не прогинаючись, не перекладає рядок англійською, щоб її зрозуміли. Вона гордо презентує свою країну і всіх переконує цією силою та красою.
Я хотіла, якщо йти на "Євробачення", то саме з україномовною піснею. Досі не можу пробачити собі компромісу, що імплементувала туди англійську мову. Коли тільки чую, що на міжнародний конкурс хтось подає чисто українськомовну, красиву пісню, у мене серце радіє. Я тоді відчуваю, що ми не боїмося бути собою, ми розуміємо, що в цьому цінність, що це правильно, це красиво.
Ти вже частково розкрила подробиці залаштунків Нацвідбору, але розповіла не про всіх…
Так, я трошечки почала. Я вже сказала: було відчуття, як у дитячому таборі. Мені здається, що ми всі одне одному дуже потрібні. У кожного артиста, у кожного митця є цінність і функція, яку треба виконувати. У кожного артиста є своя фанбаза. Цій фанбазі артист, як мінімум, емоційно допомагає триматися. Мені хочеться, щоб енергію творити культуру України, ми зберігали і не сприймали конкурси, нагороди, поразки чимось, що впливає на нашу творчість, бо це не головне.
Мені сказали, що треба взяти кубок sз собою. Я його не взяла. У мене був період у житті, коли дістала всі свої грамоти і розклала на всій підлозі. Я зрозуміла, що поважаю і ціную себе тільки тому, що все це маю. Мені стало від цього гидко, тож я все викинула. Тепер у мене немає грамот. Зараз мені здається, що я внутрішньо була більше готова бути однією з учасниць і далі піти писати свої альбоми. Коли програєш, простіше себе любити просто за те, що ти є. Зараз, коли кубок стоїть у мене на підвіконні у квартирі, — це ніби перепона. Я хочу, щоб ні поразки, ні перемоги ніяк не впливали. Ми, артисти, ми про інше. Хочу, щоб ми зв'язували ниточками мистецтва, тримали одне одного, наповнювали одне одного, робили спільні треки. У кожного є свої сили і компетенції, яких немає в інших.
Ми притягуємося до тих артистів, які нас зцілюють своїми якимись якостями, яких нам самим у собі не вистачає
Я так розумію, що все ж таки нам чекати на вашу спільну якусь роботу з фіналістами Нацвідбору?
Не знаю. Я боюся іноді співпраць заради співпраць, коли треба конектитися і щось робити. Мені хочеться, щоб це був музичний імпульс. Я відчула — я роблю. Мені найголовніше зараз зберегти цю "штучку", щоб це не переростало в стратегію, аби бути на плаву.
Я дуже поважаю Jerry Heil за те, що вона сильна хітмейкерка. У неї є компетенція, яка є мало в кого. Мені здається, вона розкусила якийсь код, і щоб цього досягнути, треба дуже багато працювати, багато слухати, багато аналізувати. Це неймовірна працездатність.
Давай тоді про всі компетенції нон-стопом, усіх інших артистів, які були.
Molodi — мої улюбленці. Світлі та прекрасні. Я побула у них в студії, вони запросили знімати рилзи для соціальних мереж. Я відчула, що вони живуть музикою.У них є щира, творча енергія, яка полонить до самої глибини.
Mr. Vel — неймовірний. Люблю його за відкритість і щирість. Він говорив, як свою першу пісню зробив, що було очікування, що він зробить другу. І я відчуваю, що в ньому теж розкриваються крила. У театрі він грає різні ролі, а тут є можливість розкритися по-іншому. Я відчуваю, як він це чесно робить. У цьому неймовірна велика краса.
У Valeriya Force я хочу вчитися позитивного ставлення до себе, прийняття своєї тілесності, трансляції себе. Я ніби внутрішньо завжди хочу закритися, відвернутися, ніби соромлюся транслювати красу, бо боюсь цим когось образити. І коли я бачу, що хтось це несе ось так світло і красиво, думаю: "Вау! Я хочу цього вчитися".
От про цей зв'язок з кожною фанбазою говорю: ми притягуємося до тих артистів, які нас зцілюють своїми якимись якостями, яких нам у собі не вистачає.
І так само з неймовірним, прекрасним Khayat. Він несе свою місію, свої меседжі, і це важливо для всіх нас, щоб ми збереглися та творили нову долю для нас усіх разом.
Віко, зараз це звучить як такий мир заради миру…
Ні, я не хочу бути білим голубом. Я чесно так зараз відчуваю. Мені так хочеться всіх обійняти. Я вчора плакала вдома, мені дійсно хочеться всіх обійняти.
Що на цьому шляху взагалі, можливо, стало якимось анекдотом або внутрішнім мемом вашої команди?
"Мені потрібне чітке ТЗ (технічне завдання — Ред.)" — мем усієї команди. У нас завжди всі потребували дуже чітких інструкцій, що і як робити, тому що все несеться, дуже багато завдань. Так, це стало нашим мемом. Я не можу це пояснити.
Я хочу мати таку мужність, силу та світло, яке мала Леся Українка — вона мене дуже надихає, і я співала цю пісню для неї
Ти живеш у Берліні. Після перемоги будеш готуватися до "Євробачення" в Німеччині? Чи настав час повертатися, можливо, до України назавжди?
Це таке дивне питання. Взагалі його не розумію. Для того щоб дати відповідь про будь-які нюанси підготовки, мені треба усвідомити, що тепер я маю готуватися до "Євробачення", що це відповідальність, що треба, можливо, перезібрати команду, шукати гроші, шукати все: як робити номер, як все поставити так, щоб це було найдостойніше.
Можливо, після Нацвідбору з'явилися люди, які сказали: "Ми з тобою", і додалися до команди?
У мене відімкнулося все всередині, якась заблокованість. Я навіть не всі повідомлення прочитала. Я просто не можу. Мені треба видихнути, треба поспати, треба кілька днів про все забути. Просто ходити, дивитися, можливо, на Київське море, на горизонт, на небо.
Ти йшла з піснею Ridnym на Нацвідбір і розуміла, навіщо вона. Можливо, зможеш сказати, якою буде твоя місія на "Євробаченні"? Що ти хочеш обов'язково донести?
У цієї пісні є один меседж, який можна розкривати у два напрями: внутрішній — для кожної людини, яка це слухає, і загально — на спільність нас як людей. Це відчуття, що не варто боятися, не варто підтакувати агресору, не варто тікати і думати: "А може, пронесе, а може, ми отак-от зробимо? А може, частинку того віддамо, і агресивне заспокоїться?". Це неправильна, деструктивна позиція. Якщо ми так будемо далі поводитися, світ котитиметься в прірву. Тільки якщо ми всі як спільнота — європейська, світова — наважимося подивитися страхові в очі, станемо сильною позицією і скажемо: "Ні. Жоден агресор, хай ким він є, звідки він походить, не має права цього робити", — це єдиний шлях, щоб зберегти всіх нас.
От про це пісня для мене. Внутрішньо для кожної людини — про те, що можна втікати від своїх травм і ще більше впадати в саморуйнування. А можна наважитися зрозуміти, що зі мною відбувається, чому і чого я боюся, від чого постійно тікаю. Пройти цей шлях внутрішніх перетворень — і тоді почнеться нове життя.
Зараз хочеться зичити тобі тільки того, щоб тобі й команді вдалося донести всі ці сенси.
За це я переживаю. Яка різниця, де я буду це готувати? Це важливо для нас. Якщо нам вдасться це донести, від цього буде добре всім нам. Давайте на цьому концентруватися.
Якби можна було комусь присвятити цю перемогу, кому?
Лесі Українці. Я про це не говорила в інтерв'ю, внутрішньо не хотіла. Мені казали: "Віко, це так класно ти придумала, кажи", — а мені настільки це інтимно було. Я дуже люблю Лесю Українку, дуже люблю перечитувати її листування, і відчуваю — вона мені внутрішньо як сестра якась. У мене з нею пов'язано багато різних історій. Наприклад, перша моя перемога — давно я отримала гран-прі на конкурсі Лесі Українки. Вона для мене ніби моя добра фея, я б дуже хотіла бути з нею знайомою.
Внутрішньо я просила ніби такої ініціації, що коли я вийду на сцену, я хочу мати дозволу своїм пісням, отримати дозвіл від неї летіти у світ. І вона дуже часто називала свої вірші піснями. Сьогодні вранці у мене були слова її вірша. Вона так про свої пісні сама казала, що "довго, досить невільная думка мовчала, як пташка у клітці, замкнута в неволі". Не так, я зараз всі слова переплутую. Але там настільки красиво, що "час, моя пташко, у світ політати, розправити крильця, пошарпані болем". І про те, що "треба не боятися, треба летіти, як та хвиля прудкая. Вона не питає, куди вона лине. Або як та чайка над морем, бо вона не боїться, що в морі загине".
Я хочу мати це відчуття. Хочу мати таку мужність, таку силу, таке світло, яке мала Леся Українка. Вона мене дуже надихає, і я співала цю пісню для неї. І я наважуюся сказати тільки зараз, вже після того, як це відбулось. Це дуже інтимна річ, якою я зараз ділюся з вами всіма.
Наостанок є можливість зараз сказати ще декілька слів до всіх українців, до тих, які за тебе голосували, не голосували, підтримували і не підтримували, бо тепер ти наша представниця від України.
Цей конкурс, слава богу, закінчився. Тепер ми просто Україна, яка має себе представляти на конкурсі. Я хочу сказати: хто проти, хто за — мені самій, можливо, важко прийняти, готова я чи не готова. Я вже тут. Ось так трапилось. Я хочу, щоб ми всі просто робили те, що можемо для України. Зараз мені випала доля робити для України. Я буду старатись, і давайте просто об'єднуватись, бо це дуже важливо.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
