Коли Росія окупувала Крим, Дмитро Ольховик покинув рідну землю та втік на материкову Україну. Там одразу пішов до війська та відправився воювати на Схід. Після поранення опинився у шпиталі – на Хмельниччині, у Старокостянтинові. Там і познайомився з волонтеркою Іриною, яка в майбутньому стала його коханням та дружиною. Зараз вона допомагає йому повернутися до мирного життя – після війни та сепаратистського полону.
«Без снодійних препаратів не можу заснути»,- каже колишній військовослужбовець, уродженець Криму, а нині - демобілізований з другою групою інвалідності Дмитро Ольховик. Та додає: «Навіть коли вдається заснути, часто сниться війна і ворожий полон. Тоді зриваюся і вже не сплю».
29-річний чоловік розповідає: хотів би забути Іловайськ, Дебальцеве і підвал, де сепаратисти знущалися з полонених, та поки не вдається. Але, додає, якби він не потрапив на війну, то, можливо, не було б і його історії кохання з дівчиною із Заходу країни, якій він нині багато чим завдячує.
Ірина Ольховик виймає з шафи військову форму свого чоловіка - демобілізованого за станом здоров`я контрактника. Каже, Дмитро рідко її одягає і намагається не згадувати про війну та полон.
«Але як тут забудеш? Висить фотографія, у шафі - форма. Воно сниться, ця війна. Буває, і підриваєшся, як скажений», - втручається в розмову чоловік.
Дмитро розповідає: потрапив на передову фронту після підписання контракту на військову служба та двотижневих навчань у центрі «Десна».
«Нас тільки 14 днів навчали і сказали: дальше навчитеся на війні. Я ніколи не бачив зброю бойову. Коли почалися перші обстріли, я не знав, на що мені нажимати, як стріляти… А мені командир каже: ти давай стріляй, або ти будеш стріляти, або тебе уб’ють», – згадує колишній боєць. Та додає: двічі був на передовій. З перервою на лікування після поранень.
Фото: Суспільне.Потрапив на передову фронту кримчанин Дмитро Ольховик у перший рік війни - після підписання контракту на військову службу та двотижневих навчань у центрі «Десна». Фото: Суспільне Поділля.
«Перший раз, коли потрапив на передову, прилетіло на блокпост, і він головою вниз в бліндаж залетів. Отак і в госпіталь потрапив», - каже тепер уже дружина Дмитра Ірина.
У госпіталі Дмитро і познайомився з волонтеркою Іриною. А після лікування – знову поїхав в АТО. Ірина розповідає: допомагала Дмитру на фронті усім, чим могла. І не тільки йому.
«Передавала усе починаючи від цвяхів, і закінчуючи одягом. Усе було потрібно, навіть елементарна плівка, бо туалет не було чим оббити», - каже Ірина.
Друге перебування Дмитра на фронті закінчилося трагічно, згадує військовий.
«Дві контузії, черепно-мозкова травма і осколочне поранення. До того ж ще й у полон потрапив», - каже чоловік.
Фото: Суспільне.Опинившись після поранення на фронті аж на Поділлі, в Старокостянтинівському шпиталі, Дмитро познайомився з місцевою волонтеркою Іриною, яка стала його коханням. Фото: Суспільне. Поділля.
Дмитро народився та жив до 24-х років у Криму, в Красноперекопському районі. Відмітка про його походження в військовому квитку, говорить чоловік, найбільше дратувала сепаратистів.
«Коли потрапив у полон, військовий квиток сепаратисти у мене забрали. До інших хлопців не сильно придиралися, а коли мій подивилися - Крим, Красноперекопськ, то одразу: «Що ти тут робиш?». І давай найбільше наді мною знущатися - підключали все, що могли», - згадує Дмитро.
Із полону, розповідає Ірина, Дмитра віддали, бо вважали: все одно не виживе.
Боєць лікувався, та досі, каже, не спить без снодійного. А ще боїться залишатися вдома один та потерпає від нападів епілепсії.
«Зараз їх вже менше, може раз на місяць, а раніше було по 2-3 напади в день. Я звільнилась з роботи, коли в нього легеня лопнула і сказали, що йому потрібен постійний догляд», - каже Ірина Ольховик.
Крим Дмитро залишив, бо, каже, не визнавав проросійської влади. Тоді сів у потяг і поїхав на материкову Україну.
«Їхав навмання, куди очі бачили. Сів на потяг та приїхав в Дніпродзержинськ», - згадує учасник АТО.
Фото: Суспільне.Ірина ховає у шафі військову форму чоловіка, але, каже, Дмитро рідко її одягає - намагається не згадувати про війну та сепаратистський полон. Фото: Суспільне. Поділля.
У Криму досі живуть його молодша сестра, бабуся і батько, який, говорить Дмитро, не розмовляв з сином два з половиною роки.
«Спочатку ображався за те, що я поїхав. А потім, коли взнав, що я пішов служити, то дуже ображався, так, що почав казати - ми тебе знати не хочемо, ми тебе не визнаємо за сина, бо ти пішов на війну, на ту сторону», - говорить Дмитро Ольховик.
Та зв'язок із родиною Дмитру вдалося відновити. Він розповідає: коли востаннє говорив з батьком, почув, як той вперше в житті плакав.
«Ніколи не плакав, а це чую: почав плакати. Каже – хочу тебе побачити, але розумію, що ти не можеш приїхати. Я кажу: приїду тоді, коли Крим вернеться в Україну. А коли це буде? Я не знаю, але колись, я вірю, ця мить настане», - розповідає чоловік.
Зараз Дмитро з Іриною живуть у Старокостянтинові, де народилася його дружина. Мешкають у квартирі, яку їм придбала держава. Крім них, тут мешкають два коти – Дмитрові реабілітологи, як називає їх Ірина. Чоловік отримує пенсію за інвалідністю, а минулого року подружжя започаткувало невеличкий бізнес.
«У нас є маленький бізнес – печемо на замовлення піцу», - розповідає Ірина.
Дмитро зізнається – бізнес боявся починати, але дружина його підштовхнула, сказала – давай спробуємо.
Читайте також
- «В аеропорт за наказом не їхав ніхто». Історія «кіборгів» з Хмельниччини
- Волонтери Тернопільщини та Хмельниччини передали допомогу військовим
- Допомагають військовим, рятують тварин і людей. Волонтери. СУСПІЛЬНЕ | ЛЮДИ РОКУ