Щедрий вечір, або Маланку, відзначають щорічно з 13 на 14 січня. За християнським календарем − це день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об'єднались. Суспільне поцікавилося в етнологині Марини Кондратенко, які традиції святкування Маланки на Полтавщині.
Одним із головних обрядів цього свята є приготування Щедрої куті. Від цього і назва − Щедрий вечір.
"Взагалі, на Полтавщині, як і в Україні готували три куті: Багата кутя на Різдво, Щедра кутя на Щедрий вечір та Голодна кутя на вечір перед Водохрещем", − каже етнологиня Марина Кондратенко.
Щедра кутя − це вже не пісна, а скоромна страва. Крім традиційних пшениці або ячменю, на Полтавщині додавали масло або смалець. Також могли долити узвар.
Святкова вечеря вже не була обмежена ні кількістю страв, ні асортиментом, тому що закінчився піст. Зокрема, на Полтавщині готували різноманітні пироги зі скоромними начинками. Переважно, вони були з м'ясом та капустою. А також ліпили вареники.
"Ще одним важливим обрядом цього вечора було щедрування − звичай ходіння молоді та дітей по селу та віншування добра, злагоди, миру та гарного врожаю", − говорить Марина Кондратенко.
Щедрувати починали ще вдень. Першими йшли маленькі діти. Їх щедрівки були прості і примітивні. За них вимагали невеличку плату. Ввечері по хатах ходила вже молодь. Переважно, незаміжні хлопці та дівчата.
"Традиційним для Полтавщини 19 століття, як і в Україні, був обряд маскування, який ми зустрічаємо і за записами етнографів і науковців 18-19 століття. Це коли молодь мала на меті не просто привітати, а й показати символіку, заспівати традиційні пісні. У цьому обряді ми зустрічаємо переодягання у певні ролі тих, хто брав участь у щедруванні. Всі ці ролі показують нам лад сільського суспільства того часу", − розповідає етнологиня.
Однією з основних дійових осіб була Коза, яка на період розігрування сцени, танцювала, вмирала і знову оживала. Це символізувало циклічність природи. Смерть і народження пов'язували з приходом нового року.
Та головною особою була сама Маланка. На Полтавщині найчастіше у неї переодягали молодого нежонатого хлопця. Чепурили його ретельно, щоб господарі не впізнали парубка. Із Маланкою поруч ходили два хлопці, які її охороняли.
Також традиційною в щедруванні була постать діда. Досить часто на Полтавщині зустрічалася така сцена, де молодого хлопця одягали дідом. Йому робили спеціальну маску. "Дід" загравав до молодої дівчини Маланки, а хлопці намагалися його відлякати.
Крім того переодягалися у цигана, бабу та інших дійових осіб.
"Нащедрованими грошима розпоряджалися по-різному. На Полтавщині ці гроші молодь могла залишати собі і потім на них гуляти кілька днів. А могла віддавати в церкву. Крім грошей, їм давали хліб, пряники, солодощі", − говорить Марина Кондратенко.
Щедрувальники намагалися обійти майже все село. Адже якщо Меланка не прийде до хати − це вважалося образою для господарів.
Ще одним важливим елементом Щедрого вечора є ворожіння. Робили це незаміжні дівчата після того, як закінчували щедрувати. Традиційним для Полтавщини було кидання чобота через хату. Дівчата намагалися закинути його якнайвище. А далі дивилися: куди направлений носок, з тієї сторони і буде суджений.
Іншим видом ворожіння було рахування кілків. Їх лічили і при цьому говорили: "Удівець, молодець, старець". На яких словах закінчувалися кілки, така і майбутня доля мала бути у дівчини.
Багато ворожінь було пов'язано зі сном. Дівчина могла закривати скриню на ключ перед сном, вішати його собі на пояс і, засинаючи, промовляти: "Суджений прийди, скриню відчини". Після чого чекала, хто їй насниться.
Також традиційним для Полтавщини було класти гребінець під подушку і говорити: "Суджений прийди, волосся розчеши". Після цього дівчата чекали на віщий сон.
А ще юнки виходили на вулицю і слухали під парканом у сусідів, що там говорять. Якщо у розмові чули слово "іди", то це означало, що в цьому році заміж не вийде. Якщо − "сиди, стій", то ще рік буде дівувати.