17 січня міністр культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський та його перший заступник Анатолій Максимчук презентували законопроєкт про протидію дезінформації. Основну мету закону в Мінкульті описують як "захист інформаційного простору України від дезінформації та існуючих гібридних загроз". Попри це, ініціатива виглядає як спроба отримати фактичний контроль над ЗМІ в період російської агресії.
У Мінкульті кажуть, що презентований варіант законопроєкту не є остаточним. Наразі його винесено на публічне обговорення, яке триватиме протягом наступного місяця. Внести проєкт до ВР планують у березні 2020 року.
Серед основних тригерів – 7 років тюрми та 9 мільйонів штрафу за розповсюдження дезінформації. Суспільне.Новини розбиралося, які нововведення пропонуються в проєкті закону "7/9" та як влада планує карати за поширення фейків.
За що караємо
Згідно з проєктом закону, дезінформація – це недостовірна інформація з питань, що становлять суспільний інтерес, таких як нацбезпека, територіальна цілісність, суверенітет, обороноздатність, права українського народу, його життя та здоров'я.
Недостовірна інформація визначається як неправдиві відомості про осіб, факти, події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них неповні або перекручені.
Масова інформація, відповідно до закону, це будь-яка інформація, що є доступною для необмеженого чи невизначеного кола осіб або до якої можливо отримати доступ будь-якій особі з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором, в тому числі за згодою чи дозволом поширювача інформації.
Тобто, якщо спростити визначення з закону, то масова інформація – це майже вся інформація, що є в інтернеті. Зокрема й та, якою ми ділимося на своїй сторінках в соціальних мережах. Найбільші санкції в законі передбачено за масову дезінформацію, тобто карати пропонується за недостовірність усієї вищевказаної інформації.
Від виправних робіт до 7 років в'язниці
За систематичну масова дезінформацію про факти, які становлять загрозу національній безпеці і територіальній цілісності, пропонується карати штрафом від 5000 до 10000 неоподатковуваних мінімумів (85 тисяч – 170 тисяч гривень) або виправними роботами від 6 місяців до 2 років.
- Поширення дезінформації з використанням ботів або спеціально організованих фейкових акаунтів, а також фінансування масової дезінформації каратиметься позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.
- Максимальний термін ув'язнення у законопроєкті становить від 5 до 7 років. Він передбачений за повторну масову дезінформацію організованою групою, яка привела до тяжких наслідків або завдала матеріальної шкоди у великому розмірі.
- Звільнення від відповідальності передбачено лише у випадках, якщо дезінформація поширена з офіційних джерел з указанням цих джерел. Тобто, якщо фейки розповсюджують високопосадовці. Як, наприклад, у ситуації, коли заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко на умовах анонімності повідомив кільком ЗМІ про відставку голови ОП Андрія Богдана, а потім виявилося, що це жарт. Або ж коли генеральний прокурор Руслан Рябошапка поширив фейковий допис про завершення процесу обміну полоненими.
Відповідальність за дезінформацію передбачена тільки на період російської агресії до відновлення територіальної цілісності України.
Мільйонні штрафи за дезінформацію
Представлений проєкт закону передбачає накладання штрафів за поширення дезінформації:
- Починаючи з третього порушення протягом одного року (за умови добровільного спростування) карається штрафом в розмірі 1000 мінімальних зарплат (близько 4,7 млн гривень) за кожен випадок порушення.
- У випадку відмови відмови від добровільного спростування сума штрафу збільшиться до 2000 мінімальних зарплат – приблизно 9,4 млн гривень.
- Якщо ж такий матеріал буде видалено або зміниться його онлайн-адреса, то штраф становитиме 5 мінімальних зарплат (23,6 тис. гривень).
Уповноважений з питань інформації
Згідно із чинним законодавством звернутися до суду з приводу розповсюдження дезінформації може тільки особа, чиї права порушено. З появою нового закону таке право матиме ще й уповноважений з питань інформації, який призначатиметься Кабінетом міністрів.
Ця людина самотужки, без будь-яких звернень, фіксуватиме та перевірятиме інформацію, а також може позиватися до суду та звертатися до правоохоронних органів у разі ознак кримінального правопорушення. Крім того, до ключових завдань уповноваженого входитимуть моніторинг інформаційного простору та реакція на заяви щодо поширення дезінформації.
Держава вирішує, які медіа "якісні"
Відповідно до законопроєкту, передбачається створення Асоціації в рамках журналістського самоврядування, завдання якої – стежити за дотриманням професійної етики та стандартів. У законі її називають самоврядною організацією.
Професійний статус журналіста буде підтверджуватися наявністю єдиної прес-карти, яка визнається державою. При цьому статус може припинятися при порушенні Кодексу професійної етики. Кодекс розроблятиме Асоціація.
Як відомо, 17 липня 2019 року Офіс президента уже зробив одну спробу створити організацію, яка займатиметься національними прес-картами. Рада з питань свободи слова при президентові України в підсумку таки була створена указом Зеленського, однак тодішня спроба ввести прес-карту провалилася ще на етапі підготовчого засідання.
За новим законопроєктом, пропонується ввести поняття індекс довіри, критерії якого буде розробляти уповноважений з питань інформації. Щоб отримати цей "знак якості" медіа має добровільно звернутися до однієї з незалежних організацій, які матимуть право проводити перевірку медіа.
Витрати на правову допомогу в кримінальних справах, пов'язаних з журналістською діяльністю, бере на себе держава. Вона ж має забезпечити охорону журналіста і членів його сім'ї в разі загрози їхньому життю.
"Ні" анонімності
Згідно із представленим проєктом закону, поширювач масової інформації – це фізична або юридична особа, в тому числі суб'єкт у сфері медіа, що створює або збирає масову інформацію.
Судячи з опублікованої частини презентації, законопроєкт передбачає, що поширювач масової інформації зобов'язаний розміщувати власні ідентифікаційні дані у доступному для отримувачів інформації місці. Наприклад:
- на головній сторінці власного веб-сайту або на початку власної веб-сторінки;
- у розділі з інформацією про власника облікового запису на платформі спільного доступу до інформації (наприклад, Facebook чи Youtube – ред);
- в розділі з інформацією про власника облікового запису в сервісах обміну миттєвими повідомленнями (месенджерах – ред.);
Останнім часом в Україні стали частими зливи інформації через анонімні телеграм-канали. До прикладу, ситуації з прем'єр-міністром Олексієм Гончаруком чи ексдиректором ДБР Романом Трубою.
Якщо ми правильно інтерпретували цей пункт законопроєкту, то тепер автори телеграм-каналів та всі інтернет-блогери повинні обов'язково вказувати своє ім'я. Проте відкритим залишається питання, як держава планує це контролювати та які важелі впливу вона матиме на месенджери та соціальні мережі.
Податки з соцмереж
За новим законом, Facebook, YouTube, Instagram та інші соціальні мережі (в тексті закону – провайдери платформ спільного доступу) повинні будуть відкрити представництва в Україні.
Насправді, про це йшлося вже давно. Ще у листопаді минулого року голова комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко розповідав, що профільний комітет ВР розробляє зміни до Податкового кодексу щодо оподаткування так званих провайдерів загального доступу, які отримують прибуток на території України.
При цьому Ткаченко уточнював, що про податок на прибуток поки не йдеться, тільки про ПДВ.
Навчання медіаграмотності
І наостанок. Законопроєктом передбачено введення обов'язкового навчання основам медіаграмотності в школах, вишах та при підвищенні кваліфікації держслужбовців.
