Кажанна — співачка, блогерка. Родом із Полтави. За освітою — акторка. Після навчання в Києві переїхала до Одеси. У 2024-му повернулася у столицю. Цього року в неї вийшов перший альбом "Рукокрила", а в грудні відбувся і перший сольний концерт. Зараз Кажанна — одна з артисток лейблу співачки та продюсерки Jerry Heil, учасниці "Євробачення-2024". Про ставлення до критики, "дупу огірка" та потребу у творчій свободі — Кажанна в проєкті "Ремовська Інтервʼю". Відеоверсію дивіться за посиланням.
Про підсумки року
Оскільки ми зустрічаємося наприкінці року, пропоную підбити певні підсумки. Я підготувала кілька запитань, з яких ми спробуємо їх зібрати. Отже, "Цього року я вперше…"
…Змогла розслабитися і піти на танці. Я до цього ніколи не була на вечірках. Минулий Новий рік зустрічала в Одесі під безперервні обстріли й мені захотілось хоч якось розслабитися після цього. Побачила благодійну вечірку, за донат — приходиш і танцюєш під іноземні хіти 2000-х. Мені запам'ятався цей досвід, бо вперше я змогла прям відірватись. Ми були тверезі, все було пристойно, але було помітно, що люди дійсно змогли розслабитися.
"Моє топ-рішення цього року…"
…Що нікого не послухала і почала робити таку музику, як хотіла. Це вплинуло на все. Мої стрімінги зросли, люди почали ще більше респектувати. Я дуже задоволена.
"Моє українське місто року…"
Чернівці. Я до цього ніколи там не була. В Одесі не змогла себе знайти — можливо, через постійну психологічну напругу, повітряні тривоги. У якийсь момент зрозуміла, що треба кудись поїхати. Задумалася: грошей нема, куди? Відкриваю карту, і така — Луцьк або Чернівці. Обрала Чернівці.
Я нічого не знала про це місто, але кайфанула від того, наскільки воно класне і затишне. Наскільки там красиві вулиці, нестандартні архітектурні рішення, навіть в приватних забудовах. Це реально місце сили.
"Цього року мене надихав (надихала, надихало)..."
…Моя продюсерка Jerry Heil. Це приклад людини, яка б'є в одну точку — і зрештою в неї все виходить.
Днями я лягла спати о пʼятій ранку, бо зайшла в інстаграм Яни (Яна Шемаєва — справжнє імʼя Jerry Heil — ред.) і догортала до самого початку. Чітко видно, як людина попри все просто продовжує якщо не йти, то лежати в напрямку мрії. Вона там, де хотіла бути. Дуже надихає.
"Цього року я відмовилася від…"
…Від того, щоб читати коментарі. Це позитивно впливає, зберігає самооцінку. Я почала робити висновки, про що завгодно, поза контекстом, що про це сказали інші.
Але я почитала коментарі під вашими відео й інтервʼю. Там багато і схвального — "вампірське сонечко", "слейка", "краш", "мощна дама", "новий подих в українській музиці", "нуарна квітка сучасної української музики".
Я вдячна за підтримку. Мабуть, найприємніше і найцінніше, коли люди рефлексують на пісню так само, як я. Коли пишуть свої реальні історії. От, наприклад: я послухала пісню "Усмішка", де ви пишете про переїзд в інше місто і прощання з хлопцем — і теж покинула хлопця і переїхала. І це, мовляв, було хороше рішення. "Кажанна руйнує сім'ї"! Але ж це означає, що людині якимось чином допомогла моя пісня.
Або якісь серйозніші ситуації. Хтось переживає важкий травматичний досвід і рефлексує з допомогою моїх пісень. Це дуже цінно.
Насправді, рефлексія — єдине, заради чого я це роблю. Я сама рефлексую. І люди, які слухають, теж. Колективна психотерапія. Загалом приємно вражає, коли люди пишуть мені, незнайомій людині, що саме відчувають завдяки моїм пісням. Я ж не пишу їх місяцями, це більш ситуативна штука, бо я — імпульсивна людина. Наприклад, альбом я написала за місяць. Вийшло так, що я три місяці в апатії, а два тижні працюю і цього вистачає на довгий час.
Кажанна — це випадкове псевдо? Чи відображення того, що є всередині вас?
Я просто схожа на кажана. Це моя тотемна тварина. У когось кіт, у когось тхір, а у мене — кажан.
Один із відгуків, які я побачила про вас, — про поєднання "внутрішньої доброти й інфернального стилю в образі".
Люди мають якесь хибне уявлення про мене — я не пригадую, щоб я щось зле сказала, чи встрягала в якісь скандали. Тому цікаво, коли дивуються, що я не зла. Я добра, відверта людина. Як і кажани — ну, а що в них поганого? Я натрапила в ТікТоці на харківський центр реабілітації рукокрилих — подивіться ці відео, які вони милі.
Про перший сольний концерт
У грудні відбувся ваш перший сольний концерт. Які ваші враження?
Це було дуже важко, емоційно. Я все зробила сама: зрежисувала, знайшла костюми, придумала концепцію, знайшла акторів, домовилась з музикантами, прописала партії. Звісно, за підтримки лейблу, але що стосується творчої частини — все сама.
Відчували віддачу?
Так. Якби цього не отримала, впала б в депресію. У мене була мета зробити не просто концерт, а невелику постановку. На сцені мені було не зрозуміло, як люди реагують — здавалося, доволі нейтрально. Але потім на фото побачила, що хтось плакав, хтось сміявся, хтось стрибав. Хтось прийшов із плакатом про "дупу огірка" — це було дуже смішно, мило.
"Ти гірка, як дупа огірка" — це слова з пісні, яка, мабуть, найперша з вашого репертуару "завірусилася". Ви в інтервʼю казали, що вона вас трохи переслідує, що люди, які її почули, не цікавляться рештою вашої творчості.
Багато поганих журналістів люблять сказати, що "Ти гірка", мовляв, мій найвизначніший хіт. Я так не вважаю. І я не писала її, щоб хайпанути. Це просто випадково написалося.
Чи вона мене переслідує? Ні. Коли до мене на вулиці підходять незнайомі люди, рідко з них хтось каже, що улюблена пісня — саме ця.
Пройшло більше року, я написала альбом, зробила сольник, йду далі. Відчепіться вже з цією "Ти гірка", якщо вона вам не сподобалась.
Про перший альбом
Нещодавно вийшов ваш перший альбом "Рукокрила". Це цілісна історія? Чи радше збірка історій?
Там сім пісень, і кожна відповідає за одне з домінантних почуттів. З тих, які я найчастіше відчуваю. Ніжність, апатія, провина, любов, натхнення, захопленість і самотність. Я спробувала порефлексувати на кожну з цих тем і записати це в моменті.
У вас є улюблений трек з альбому?
Мабуть, "Сонечко". Це історія з минулого. Я навчалась в Інституті культури на акторському факультеті. І в нас мала вийти дипломна вистава — про війну. Це мало статися 27 лютого 2022-го. В мене там була одна з головних ролей.
Авторка п'єси Лєна Лягушонкова в ній розповідає про своє життя. Батько поїхав на заробітки й вони з мамою чекали, коли він привезе шпалери, про які вони мріяли. Бо жили у скруті. Але він не привіз, щось сталося з тими грошима. Єдине, що він їй привіз — маленьке гумове сонечко, іграшку. Вона, розчарована, жбурляє в нього це сонечко і втікає. І з часом каже, її замучили докори сумління. Велетенська "божа корівка" переслідує її уві сні.
Мене це так зачепило. Я згадала дитячий віршик про "Лети-лети, сонечко, на дідове полечко" — і далі понеслося. А потім, коли писала альбом, повернулася до цього тексту і додала куплет: "Роки мчать, несуться виром, аж десь за спиною свист. А все ті ж сумні мотиви прокрадаються в плейлист".
"Сонечко" — це розмова з собою про дитинство. Про те, чи все можливо забути, відпустити, чи все-таки якісь речі залишаються в тобі назавжди. Бо ця вистава — це такий показний момент, що все може зникнути в секунду, але залишити слід. Ми її два роки ставили. Я писала для неї музику. І вона так і не вийшла. І ніколи не вийде.
Для мене ви виходите за межі такого вузького поняття, як "співачка". Ви пишете тексти до своїх пісень, танцюєте. Казали, що не стали акторкою — можливо, це теж, певною мірою, тому, що це б загнало вас у рамки?
Я не стала акторкою, бо мені важко комусь підпорядковуватися. Мені треба, щоб як я придумала — так було. Виконувати задачу режисера — занадто важко.
У мене зараз "віруситься" пісня "Найгірша". Пам'ятаю, ми хотіли працювати з якимось класним саунд-продюсером. Я кидаю йому "демку", а він такий: переробимо цей нудний біток в щось сучасніше. І кидає щось, що мені не сподобалось. Я ввічливо сказала, що це не моя історія. Тепер ця пісня віруситься. Я не послухала і правильно зробила. І щоразу в цьому переконуюсь.
А стосовно професій… Ми звикли до того, що інфлюенсер, блогер, актор, співак — це просто "голова, яка говорить". Це неправильно. Будь-яка медійна людина повинна бути цілісною особистістю. Важливо, щоб вона, крім своєї роботи, була обізнана взагалі в мистецтві. Мало хто читає, ходить в театр. Наскільки цікавіше було б нам всім в мистецтві, якби люди цікавились не лише своєю професією, а й тим, що навколо.
От поезія. Хто зараз читає вірші? Я не хейчу поетів. Я кажу про те, що нам потрібно розвиватися, не писати "ширпотреб". Наприклад, є класна поетеса Дар'я Лісіч. І вона одночасно є класною медійною особистістю. Несе сенси, контексти, обізнана в мистецтві. Отакими, я вважаю, повинні бути всі відомі люди.
Про роботу з лейблом
Поговорімо про вашу роботу в рамках лейблу співачки Jerry Heil. Він зʼявився минулого року, ви стали однією з перших артисток. Як ви познайомилися?
Вона була на мене підписана в ТікТоці. Я знімала скетчі, приколи. А потім вийшла "Ти гірка" — і вона мене запросила на лейбл. Треба вміти так інвестувати. Тоді на мене ще ніхто не робив ніяких ставок. А вона от прям зі старту відчула.
А що робота з лейблом міняє для вас як артистки на практиці? Скажімо, організація концерту — це вже відповідальність лейблу?
Саме організаційні моменти — так. У мене немає досвіду і контактів для цього. Але сам концерт, як він виглядатиме — це я сама. Не тому, що вони мені не були готові допомогти. Але я не могла це віддати комусь іншому.
Для мене навпаки цінно, що вони не чіпають цю мою територію, творчість, думки. Вони дають практичні поради. Наприклад, щодо інтервʼю. Нещодавно була неприємна історія. Я дала інтервʼю "Радіо Промінь", в якому мене запитали: яка моя найбільша мета в карʼєрі? Я сказала, що "Євробачення", і що, крім того, що це — важлива культурна місія, коли потрібно нагадати про війну, зробити збір, це також можливість поспілкуватися з людьми поза контекстом війни, порадіти за них, які вони щасливі, хоч навіть не усвідомлюють цього.
Що опублікувало видання "Музвар"? “Кажанна: "Хочу представити Україну на "Євробаченні", бо це — місце, де можна забути про війну". Просто вирвали з контексту. (Після виходу інтервʼю, видання "Музвар" заявило, що цю цитату Кажанни вони "дослівно скопіювали" з текстової версії інтервʼю, що було опубліковане на сайті "Радіо Промінь", до якого не мають відношення. Також "Музвар" звернувся до Кажанни і її команди, щоб ті спростували її цитату Суспільному).
От таких історій піарники лейблу допомагають уникнути. Тому що у 2024 році легко зруйнувати собі репутацію. Навіть, якщо нічого поганого не зробив — хтось пускає чутку, три людини це повторює, і це вже ніби як факт.
Ми не бачили вас серед тих, хто подавав заявку на нацвідбір на "Євробачення" у новому році. Коли будете готові до цього кроку?
"Євробачення" щороку, тому не бачу сенсу поспішати, хапати оцього коня за хвіст. Я знаю, що в мене гарна соціальна підтримка, у шортлист я змогла б пройти. Але спершу треба бути готовою до хейту. Думаю, він буде жорсткий. Не впевнена, що витримала б такий хейт, який був на адресу Яни й Альони (Jerry Heil i Alyona Alyona, учасниці "Євробачення" від України у 2024 році — ред.). До цього потрібно дорости.
Треба також розуміти, що будеш казати й робити, якщо поїдеш. Коли бачу деяких учасників, які себе пробують у нацвідборі, навіть цього року… Я класно ставлюсь до всіх (хто не підтримує росіян і не слухає їхню музику). Але казати щось на кшталт: "Я пішла (чи пішов), бо мені сказали, що це класне рішення" — неправильно. Стільки очей буде звернено на Україну — це не може бути людина, яка просто казатиме: ось у мене пісня про кохання, це про мою колишню. Людина повинна бути готова. В неї не має бути пусто в голові. Ще можна уявити любов в контексті війни, боротьби, сили. Але якщо це пісні про ла-ла-ла, це неправильно.
Про просування в соцмережах
Що б ви порадили людям, які хочуть бути акторами, співаками? Яким є зараз цей шлях до популярності?
Не можу говорити за акторів, оскільки грала у виставах лише в студентський час. Але з точки зору музики — ТікТок, нікуди від цього не дінешся, що б там не казали музичні критики. ТікТок — це клас. Це просто треба вміти використовувати.
Зараз лунає багато критики на адресу ТікТоку — це китайська соцмережа, в якій поширюється російська пропаганда. Ви для себе розглядаєте альтернативний майданчик, якщо в Україні обмежать його використання?
А що, в Ютубі російська пропаганда не поширюється? У будь-якому разі, я маю також Інстаграм. Reels — це ті самі "тіктоки".
В історії з використанням ТікТоку, Інстаграму, як на мене, є сенс відзначити контакт артиста з аудиторією. Фактично кожен може лишити вам коментар. І я бачу з ваших соцмереж, що вони не завжди адекватні, часто — образливі. Як початківцям ставитися до цього?
Дивіться на кількість коментарів і лайків. Якщо у вас дві тисячі лайків і 15 коментарів — я звертала б увагу на лайки. А коментарі, навіть якщо погані — просто перейдіть на цього користувача. Побачите, що там навіть може не бути аватарки. В Інстаграмі, до речі, не так — там майже не хейтять, бо заходиш у профіль — і в людини все написано.
Загалом я рекомендую робити, як я — за можливості, не читати коментарі.
Ви починали в ТікТоці з жартівливих скетчів. Виглядає так, що ви створили для себе певну базу, тоді почали говорити з підписниками на більш серйозні теми.
Ці скетчі — просто корисна прокрастинація. Мені на той момент хотілось якоїсь, можливо, уваги. І поприколюватись — я все ж артистка. У всіх нас є потреба в глядачі, де б він не був, в залі чи в коментарях. Я планувала займатися музикою. Думаю, якби це сталося в моєму ТікТоці раніше (за скетчі — ред), все одно мало б успіх.
В нас часто знецінюється праця артистів. Найкращий приклад — "Ти гірка". Людям просто приємно казати, що "це ж просто прикол, тому в неї вийшло". Не тому, що "вона" працювала, не тому, що талановита — ні-ні, просто прикол. Значить, я теж можу нічого не робити.
Великий шоубізнес — це для вас мрія, мета? Візьмемо як орієнтир, наприклад, Тіну Кароль — такий масштаб вам цікавий? Чи він обтяжливий?
А що таке великий шоубізнес? Чи він відрізняється від малого? Я б не сказала, що аудиторія тієї самої Клавдії Петрівни менша, ніж, скажімо, в Артема Пивоварова.
Щодо Тіни Кароль і артистів, які були популярними ще до початку повномасштабної війни — коли працюєш довго, в тебе зʼявляється репутація, яка потім працює на тебе. Я молодша, пізніше почала, тому цього ще не маю. Можливо, за 10 років також буду мати велику аудиторію.
У вас є трек "Шиншила" — ваше творче осмислення однойменної пісні Тіни Кароль. Там є трохи іронії? Чи все ж це дійсно суто ваша інтерпретація?
Там не було іронії. Я б сказала, що цей трек про те, що часи змінюються. В оригінальній версії дівчина на морозі чекає і каже щось про те, що сама винна, бо нав'язалася. А в моїй версії вже такі слова: "Стояла одна, замерзла одна кожного білого божого дня. Ріж різко, тікай хутко, як ядом хтось бризка на хутро". Тобто шиншилка вже трохи вовку вказує, що робити. Часи змінюються, жінки вже не "терпіли".
У вас також є трек "Сліди", який ви присвятили зрадникам України. Зокрема — артистам-зрадникам. Було щось, хтось, хто вас спонукав до її написання?
Конкретно — ні. Але ж ця тема постійно спливає. Я жила в Одесі — та ж Регіна ТодоренкоУчасниця української "Фабрики зірок-2", колишня ведуча шоу "Орел і решка"; в березні 2024-го отримала громадянство РФ родом з Одеси. Люди поїхали жити в країну, яка нищить їхнє рідне місто. Як їм не болить? В пісні є рядок: "Як тобі спиться уночі? Коли вікна горять не світлом, а вогнем". Я дійсно не розумію.
Артисти, які до 2022-го мали зв'язки з Росією, а після 24 лютого вирішили, що їдуть звідти — як бути з ними? Наприклад, періодично обговорюють кейси Світлани Лободи й Віри Брєжнєвої.
Їх двох я не сприймаю. Не памʼятаю, щоб вони якось пояснювали щось. Люди з категорії "не все так однозначно" приїхали ж не розвивати нашу країну, а паразитувати. Просто розуміють, що через війну не зможуть продовжувати працювати за кордоном.
Чи бачите ви такий розвиток подій, за якого можливе повернення артистів до російської мови у творчості? Що це в якийсь момент знову стане модним.
Це мій найбільший страх. Я точно не повернусь. Ненавиджу росіян з того моменту, як ракета прилетіла на сусідню вулицю.
Серед коментарів під вашими відео можна знайти щось на кшталт: мовляв, от тому я й продовжую слухати російську музику, бо українська — це "Ти гірка, як дупа огірка". Що б ви сказали як контраргумент?
Теза: "українська музика не подобається, піду краще послухаю російську" звучить як "не смакують огірки, піду краще лайна поїм". Я не вважаю за потрібне щось доводити таким людям. Але своїм прикладом потрібно і далі популяризувати українське. Показувати, що українська музика, мова, культура — класні, потужні та конкурентоспроможні. Що нас слухають за кордоном. От "завірусилася" вистава "Кабаре" "Молодого театру" в ТікТоці — іноземці цікавляться, що це? Звідки? Хто актори? Ось вам, будь ласка, український театр — це чудово. Так само з музикою. Скільки зараз прослуховувань у "Teresa & Maria", з якою дівчата (Jerry Heil i Alyona Alyona — ред) виступали на "Євробаченні"? Невже потрібні ще якісь аргументи, що в нас є класна музика?
Про життя в умовах війни
Вам 23 роки. Ви — те покоління, половина життя якого минула в умовах війни. Як це на вас вплинуло?
Найпростіший приклад — я хотіла б, але не можу сповна насолодитися першою популярністю. Не можу влаштувати вечірку і просто порадіти. Через почуття провини. Я рада за тих, хто встиг трохи пожити до повномасштабної війни. Не відчуваю, що зараз маю на це право. Я ніби як можу це зробити, але ж реально, якщо хтось зараз влаштовує якусь велику вечірку — його так чи інакше засудять.
Ще ти несеш відповідальність за кожне слово. Повинен постійно використовувати медійність — як спосіб допомогти ЗСУ закрити збори, або й просто — популяризувати нашу культуру. Ми — культурні діячі — маємо бути сильнішими. Маємо і людей мотивувати, і допомагати, і самі трошечки клепку тримати.
Короче — відповідальність.
Є якісь речі, які вас турбують в суспільстві?
Мовне питання, знов-таки. І, мабуть, ще питання зневіри. Здається, люди сильно вигоріли. Нікому не вірять, нічого не хочуть. Але я просто хочу наголосити, що люди загалом — це величезна сила. В будь-яких умовах є однодумці. І я все одно вірю, що все буде добре — ми виживемо і переживемо ці буремні часи.
Насправді українське суспільство проживало ще буремніші часи. Зараз в нас принаймні є інші способи боротьби. Є інтернет, все ж більше свободи слова. Велика частина України не в окупації — це вже плюс. Ми можемо боротись. Ми, сподіваюся, зробили хоча б якісь висновки з історії.
Тому просто хочу сказати, що це нормально, що в нас вигорання. Це не означає, що світ котиться в прірву і завтра ядерка. Все буде добре, ми все переживемо.
Що б ви побажали нашим глядачам і читачам у новому році?
Щоб "менталочка" не зрадила. Бажаю бути на позитиві — якщо ви цього хочете. А якщо ні, не будьте. Але головне — будьте в безпеці, в порядку, разом. І не закривайтеся від інших, будьте з близькими. А якщо їх немає, бажаю, щоб в новому році ви їх знайшли. І все буде класно.
