9 травня президент Володимир Зеленський призначив послом України у Сполученому королівстві ексголовнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Ще раніше Зеленський запропонував посольську посаду й ексголові РНБО Олексію Данілову. Це — не перші приклади призначень послів не з-поміж карʼєрних дипломатів — тих, хто роками працював у МЗС та поступово йшов до найвищої посади у карʼєрі. Наскільки ця тенденція є нормальною, чи може посилити український голос за кордоном, або навпаки — пояснює Суспільне.
Тренд "політичних" призначень
У грудні 2022-го Україна погодила призначення нового посла у Болгарії. Олеся Ілащук, психологиня й сексологиня, у якої з дипломатичного досвіду — лишень університетська практика в МЗС, замінила Віталія Москаленка, дипломата, який ще у 1990-х працював в першому складі української дипмісії у Софії. Ця зміна обурила дипломатів та громадськість, однак Ілащук продовжила працювати на посаді.
Загалом, за даними українського Forbes, за каденції Зеленського призначили 102 послів, 18 з них — люди без дипломатичного досвіду. Більшість з них — колишні високопосадовці. Наприклад, у 2021-му послом України в США стала Оксана Маркарова, яка до цього була міністеркою фінансів. У листопаді 2022-го послом України у Швейцарії стала ексгенеральна прокурорка Ірина Венедіктова, а у лютому цього року Зеленський призначив послом в Азербайджані колишнього керівника Херсонської ОДА та ексдиректора "Укроборонпрому" Юрія Гусєва. Посол України в Індії — колишній міністр оборони Олександр Поліщук. Посли в Саудівській Аравії й Таджикистані — Анатолій Петренко і Валерій Євдокимов — також кадрові військові.
Чому це відбувається
В МЗС, коментуючи кейс Олесі Ілащук, заявили: призначення некадрових дипломатів на посади послів — "звичайна міжнародна практика", мовляв, за останні два роки усі некадрові дипломати які стали послами, “демонструють гідні результати роботи”.
Це справді не дивно для багатьох світових демократій, зокрема Британії та США, погоджується Володимир Огризко, посол України в Республіці Австрія (1999-2004) та міністр закордонних справ України (2007-2009): "Скажімо, я — американський бізнесмен, який вклався у передвиборчу кампанію кандидата в президенти. І я у вигляді бонусу отримую посольську посаду. Таких випадків було і є безліч". Рекордною кількість таких призначень в США була за президентства Дональда Трампа, коли відсоток політичних призначень зріс з 30% до 57%. Тоді, наприклад, послом США при ЄС став бізнесмен Ґордон Сондленд, а послом США у ПАР — дизайнерка сумок Лана Маркс.
Однак, за словами Огризка, все це працює, якщо посольства укомплектовані досвідченими фахівцями: "Навіть якщо посол не дуже знає тонкощі того чи іншого питання, у нього є десяток людей, які добре розбираються в суті проблеми та підкажуть, яким має бути його, посла, рішення з цього конкретного питання".
Павло Клімкін, посол України у Німеччині (2012-2014), міністр закордонних справ України (2014-2019) серед інших причин "політичних" призначень послів згадує й брак кадрів, та додає, що така ситуація не унікальна для України. Джерела Суспільного в МЗС погоджуються з цією думкою, і уточнюють, що це — одне з пояснень, чому навесні 2023-го міністр закордонних справ Дмитро Кулеба оголосив про перший в історії відкритий набір послів з-поза системи МЗС. Йшлося про вакансії до 21 країни, зокрема в Африці, Латинській Америці, Південно-Східній Азії. Наразі після відбору лишилося 16 кандидатів із понад 1100.
Та як каже Ігор Кизима, дипломат МЗС України в 1995-2023 роках, цей відкритий відбір був не лише через брак кадрів: "Ілюзія "кадрового голоду" створюється, якщо не бачити в Україні величезної армії талановитих і кваліфікованих спеціалістів лише тому, що вони поза межами нині привладного оточення".
Думку про знецінення кваліфікованих кадрів з-поміж карʼєрних дипломатів у розмові з Суспільним підтверджує і джерело у колі одного з колишніх послів України: "В МЗС зараз мінімум десять потужних потенційних кандидатів сидять на посаді "посол з особливих доручень". Вони 2-3 рази були ефективними послами, повернулися і тепер нікому не потрібні".
Як призначають послів
Згідно з законом України "Про дипломатичну службу" послів призначає президент за поданням міністра закордонних справ. Потім, як прописано у Віденських конвенціях, які визначають порядок призначення послів у світі, Україна подає запит на агреман, себто погодження цієї кандидатури країною, що приймає посла. Далі посол проходить аудієнцію у міністра закордонних справ країні призначення, потім вручає вірчі грамоти главі державі, й розпочинає роботу.
"Послів призначає указом президент. Це і використовує Офіс президента (ОП) для перебирання на себе ініціативи з їх відбору, нехтуючи тим, що це має відбуватися з подання МЗС", — припускає дипломат Ігор Кизима. На його думку, в ОП є уявлення про "престижні" та "непрестижні" країни, і саме в перші "направлятимуть запропонованих ОП представників".
Джерела Суспільного в МЗС зазначають, що усі "політичні" призначення, якщо й не ініційовані, то все ж підтримані міністерством. Ми звернулися до Офісу президента з проханням пояснити, як вони з цього питання комунікують з МЗС, однак відповіді на момент виходу матеріалу не отримали.
"Міністр закордонних справ призначається коаліцією (депутатів Верховної Ради, — ред.) за погодженням з президентом. Тому і призначення послів — це політичне рішення президента. Посла призначають з точки зору розуміння, наскільки оптимальною буде саме ця людина в цей момент у цій країні. Застосувати якийсь обʼєктивний набір критеріїв тут, як на мене, важко", — говорить Павло Клімкін.
Критерії та вимоги до послів
Одне з головних питань, яке виникає, щойно стає відомо про чергове "позасистемне" призначення — наскільки ця людина підготовлена до виконання функцій посла? В законі "Про дипломатичну службу" чіткий набір критеріїв та вимог до послів не прописаний, говорить Павло Клімкін — їх впродовж роботи впроваджує само міністерство: "Ми в МЗС можемо винаходити різні критерії, що власне й робили й за моїх часів (перебування на посаді міністра закордонних справ, — ред), і надалі. Ця система не на 100% обʼєктивна, але загалом обʼєктивніша системи балів та оцінок".
Володимир Огризко посилається на досвід європейських колег, де до вступу на посаду людина щонайменше рік готується до поїздки у нову країну: "Вивчає мову, історію й культуру, дивиться, що напрацьовано до нього". Якщо року на підготовку немає, "в силу певних політичних обставин терміни можуть бути меншими", — додає Огризко.
Загалом, каже дипломат, головне завдання посла — "реалізовувати зовнішньополітичний курс країни", який "готується не в посольстві, а в центрі" — так це працює не лише в Україні: "Члени британського парламенту, коли виїжджають на міжнародні конференції, отримують вказівки, що потрібно говорити в тому чи іншому випадку. Це не тому, що їм не довіряють, а тому, що вони повинні реалізовувати речі, які визначаються як британський національний інтерес".
Дипломатія воєнного часу
З початком повномасштабного вторгнення посли "працюють на отримання необхідного озброєння та фінансової допомоги. В першу чергу це стосується послів у розвинутих державах", — говорить Ігор Кизима. А для більшості українських диппредставництв в Азії, Африці та Латинській Америці, додає дипломат, основним завданням стало доведення достовірної інформації про російську агресію. "Наразі першочерговими вимогами до послів є якомога ширше залученні держав світу до реалізації Формули миру Зеленського", — каже Кизима.
Чи можуть це забезпечити посли з кола "політичних" призначень? На думку Володимира Огризка, так: "Валерій Залужний, думаю, прекрасно зможе говорити однією мовою з військовими Британії. В цьому конкретному випадку маємо великий плюс". Так само "адекватним" дипломат вважає й призначення Олексія Данілова на посаду посла у Молдові.
"Врешті дипломатична служба потрібна, щоб мати здатність отримувати те, що нам потрібно, і робити так, щоб ці країни не рухались до наших ворогів", — каже Павло Клімкін, та додає, що, на його думку, класична модель дипломатії добігає кінця, а усе більшої ваги набуває безпосередня комунікація між столицями:
"Ми живемо у світі, де достатньо відкритої інформації, людей, але де одна дипломатична служба уже не може виконувати те, що має робити. Вона має співпрацювати з суспільством, бізнесом. Ми часто перебільшуємо значення послів, причому перебільшуємо шалено".
