Станом на 25 березня 2024 року у селі Іскрисківщина Білопільської громади на Сумщині лишається 38 людей. Загалом по Іскрисківщинському старостату нараховується до пів сотні жителів. Від крайньої точки села Іскрисківщина до російського кордону — менше кілометра. Як село виживає під постійними обстрілами та чи можливе його відновлення — розповів староста Іскрисківщинського старостинського округу Олексій Міллер.
Такий вигляд село Іскрисківщина, або як його ще називають Іскра, Білопільської громади Сумської області мало до 24 лютого 2022 року. Офіційно на території Іскрисківщинського старостату було зареєстровано 454 дорослі людини й 37 дітей.
"Ми були перші в громаді, які зарибили ставки, зробили дорогу з субвенціями, зібрали всіх фермерів, і ми змогли зробити дорогу. Перші в громаді централізований вивіз сміття зробили на всю громаду, збиралися зробити пекарню на території, але прийшла війна", — згадує староста Іскрисківщинського старостинського округу Олексій Міллер.
Від крайньої точки села Іскрисківщина до російського кордону — менше кілометра, говорить староста Олексій Міллер. Перший удар російська армія нанесла по селу 4 липня 2022 року. "Населення не очікувало. У мене ще в центрі гуляли діточки. І в перший день прилетів гелікоптер, випустив кілька некерованих ракет, а також понад 40 120-х мінометів, і працювала тоді САУ. Були пошкоджені училище, магазин, декілька будинків", — розповідає чоловік.
Відтоді, село почали часто обстрілювати, згадує Олексій Міллер: "Інколи нараховували більше 100 приходів на день по самому селу Іскрисківщина. Безпекова ситуація дуже важка. Постійні приходи з мінометів, стрілецька, вертолітні. У нас старостат — це 5 сіл. Саме велике село — це Іскрисківщина".
Через обстріли пошкоджень постійно зазнають об'єкти критичної та соціальної інфраструктури: "Світло у нас з перебоями, дякую електрикам, по можливості вони виїжджають швидко ремонтують, також сумські електрики приїжджають, адже по території, де у нас 35 кіловольт, її обслуговує сумський РЕМ. Водою, коли є світло, люди забезпечені, водонапірні башти поки працюють, інколи латаємо їх після обстрілів, бо течуть від осколків".
Олексій Міллер розповідає, на території старостату робить пересувна торгівля, тричі на тиждень привозять продукти, раз на тиждень приїжджає пошта. Також ще залишається фельдшер, який забезпечений ліками.
"Люди залишаються на прикордонні, у деяких людей велике хазяйство, які навіть без світла на тих вулицях, які близькі до кордону. Там вже близько 2-х років немає світла. Люди залишаються, користуються бензиновими генераторами, бо в них хазяйство, корови, по 6 корів. У них є луги для випасу. Для них — це кошти для існування, вони здають молоко”.
"Спілкувався з однією родиною, вони написали відмову, що не будуть евакуюватися… теж господарство, кінь був. Люди похилого віку. Але після прильоту 120-ої міни в їхню хату, вони зібрали речі, за безцінок попродавали все майно і виїхали. У минулому році у нас більше 200 людей евакуювалися зі старостату”, — розповідає староста.
Олексій Міллер говорить, до кінця не вірив у початок повномасштабного вторгнення: "23 лютого ми сиділи у фермера одного на території старостату і вже у Тьоткіно стояв страшенний гул. А вже 24 лютого мені зателефонувала спеціаліст, що накрили ракетами за селом, щоб якийсь переполох був… і кинули декілька ракет. Це було о 5:30 ранку".
"Ми залишилися у місті Білопілля. Я заїхав в Іскрисківщину, зібрали ми людей. Перше, що цікавило людей, хто возитиме хліб. Домовилися з підприємцем місцевим і почали возити хліб. Важко було знайти ліки, бензин. Дякую нашим підприємцям, які допомагали продуктами нашому селу, ліками, в Полтаву їздили за ліками", — зазначає Олексій Міллер.
"На даний час, якщо настане навіть завтра перемога, стільки нерозірваних у землі боєприпасів, настільки забруднена наша територія. І люди, які зірвалися, вони вже важко будуть повертатися. Так, частина повернеться, але дуже важко”.
"На території нашого села було бюджетоутворювальне підприємство, працювало вище професійне училище, де місцеве населення працювало. Працювала школа, було фермерське господарство. На даний час, 2-кілометрова зона практично не засіяна. Людина має бути до чогось прив'язана і мати дохід, аби жити за це", — говорить чоловік.
Про село Іскрисківщина у 2022 році Суспільне розповідало у проєкті "Глушина на кордоні".
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
