Зоозахисниця з Конотопа Валерія Степаненко разом з волонтерками організації “Друзі тварин” облаштували простір для вигулу собак, які нині живуть у притулку. Тепер, каже жінка, в лісовій місцевості її підопічні можуть бігати досхочу. Подробиці — в матеріалі Суспільного.
"Мої діти" – так називає своїх підопічних директорка Конотопської зоозахисної організації "Друзі тварин" Валерія Степаненко. Кілька днів тому, поряд із притулком, де мешкають собаки, облаштувала з допомогою волонтерів простір для їхнього вигулу.
"Тут загороджено 100 квадратних метрів території. Такий листяний ліс у нас тут, щоб вони могли тут гуляти. Їм тут подобається, тим паче там влітку в нас буде дуже жарко, а сюди вони будуть ховатися, тут затінок", – розповіла зоозахисниця.
Ця територія, розповіла Валерія, пустувала. Тому вирішили її облаштувати для вигулу.
"Земля тут взагалі нічия, вона навіть не входить в зонінг. Ми, звичайно, плануємо все оформити, узаконити. Ми сподіваємось, що в нас це все вийде, тому що притулок в місті потрібен. Собак багато і ми розуміємо, що це не останні собаки, які до нас сюди потрапляють, як ми не відбрикуємось. Ми не всіх беремо, нас багато хто просить, розумієте? Я відмовляю й десятьом людям в день, я відмовляю".
Притулок для собак зоозахисниці організації "Друзі тварин" створили майже три роки тому, взявши в оренду занедбані будівлі.
"Тут взагалі нічого не було, окрім цих будівель, які були напівзруйновані. І дуже багато сміття, ми вивезли три машини сміття. І в нас було всього п’ять собачок, ми їх сюди привезли. Ні тину не було, нічого. Ми їх закривали в будиночку, вони тут вільно бігали. І так, потихеньку ми почали будувати вольєри і до нас почали додаватись собачки", – пригадала Валерія.
Нині, за словами зоозахисниці, на перетримці в притулку перебуває 90 собак. "Собачки в нас усі врятовані. Немає таких собачок у нас, що вони бігали на вулиці і ми просто їх забрали. Ми забирали тільки тих, які на вулиці б не вижили. 90 собак, яких ми забрали сюди: це собаки-інваліди, це собаки сліпі", – розповіла жінка.
У кожного песика своя трагічна історія, розповідає Валерія. У цьому, в більшості випадків, винні люди. Приміром, собаку Жоріка знайшли на трамвайній зупинці: "Як сказали люди-свідки, йому роздробили лопатою лапу. Він заліз у двір і йому побили лапу, вона синя трохи, ось так просто роздробили лопатою і вона трималась на шкірі. Лапу ми йому врятували дивним дивом. І що ж ви думаєте? Тепер у притулку це єдина собака, яка бере (перестрибує) будь-який тин. Тобто, він як кіт. Ось у нас два з половиною метри тин, буде й 5 – він перестрибне через нього".
У собаки, на ім'я Пірат на задніх лапах спеціальні чоботи. В притулку пес породи гончак з’явився два роки тому: "Його взагалі викинули мисливці. Він прибився в село. Вкрав курку, тому що хотів їсти і "хороші" селяни вибили йому око і була, мабуть, якась травма хребта, тому що в нього зараз проблема із задніми лапами. На задніх лапочках в нього підгинаються пальчики і він їх збиває прямо до кісток. Тому ми вимушені йому взувати ці чобітки. Складна конструкція: носочок, скотч, тоді цей чобіток і таким чином ми захищаємо його лапи від травматизму".
За словами Валерії, унікальність їхнього притулку в тому, що більшість підопічних тут мають можливість вільно бігати.
"Деякі в нас зачинені (у вольєрах), але зачинені ті, які не миряться з іншими: або ті, яких ображають, або ті, які ображають інших собачок. А так всі вільно і ще закриті в нас сліпі собачки. Тобто, щоб теж їх не ображали. Всі собачки стерилізовані, хлопчики не всі кастровані, але ми всіх каструємо, а дівчатка абсолютно всі стерилізовані".
Окрім Валерії, песиками в притулку опікуються й інші волонтерки. Серед таких Світлана: "Відчуваєш себе просто чудово – це компенсує важку працю – їхня любов, як вони стрибають, носики, хвостики... так що все компенсується. Важко, звичайно, але ми справляємось. Я йду з роботи дуже задоволена й щаслива – якось так".
Щоб утримувати притулок, в місяць витрачають близько 50 тисяч гривень, каже Валерія. "Ми виживаємо тільки за донати небайдужих людей. На жаль, в нас зараз немає спонсорів. Нам допомагають деякі фонди кормами, ми робимо заявки, оформлюємо. Зараз людям усім важко, зараз війна, але ми намагаємось дуже, ми дуже ретельні господарі. Наприклад: ми можемо поїхати й десь взяти каші. Гуманітарка, залишки їжі, щось підкупили, намішали. А гроші, які в нас є – побудували вольєр. І ось так ми викручуємось", – розповіла зоозахисниця.
Також з початком повномасштабної війни підопічних у притулку стало більше. "Люди виїжджають, тварин, на жаль, покидають тут. Просто виганяють на вулицю, в кращому випадку. Деякі просто залишають навіть на ціпках. У нас є випадки, коли ми знімали напівживих тварин із ціпків, які вже були просто хребет і ребра. В нас було 35, 40. Вже коли в нас було 50, нам було страшно. І тут почалась війна і маємо 90. Взимку в нас було до ста, ми ж трошки прилаштовуємо їх. Хоча прилаштування зараз практично на нулі", – поділилась жінка.
Та які б труднощі не виникали — все подолають, вважає Валерія. На питання: що її мотивує? – відповіла: "Знаєте, саме велике щастя для мене – коли я рятую якусь чергову "дитину". Тому що вони б не вижили без нас, розумієте? От я врятувала її і це для мене щастя. Я цим живу".
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
