Третя війна "Асканії-Нова": інтерв’ю з ученою секретаркою заповідника Наталією Корінець

Третя війна "Асканії-Нова": інтерв’ю з ученою секретаркою заповідника Наталією Корінець

Її допитували, робили обшуки, схиляли до співпраці. Наталія Корінець - учений секретар заповідника "Асканія-Нова", що на Херсонщині. Жінка рік прожила під російською окупацією. Згодом евакуювалась до Хмельницького. Біосферний заповідник, де вона працювала, пережив дві війни: Першу та Другу Світові. Наразі переживає третю – російсько-українську. Про окупаційну адміністрацію, ставлення до тварин та можливе майбутнє заповідника, науковиця розповіла Суспільне Хмельницький.

"Шукаю інформацію про те, що там відбувається. Кожного разу це сумно"

Наталю, ви майже рік мешкаєте у Хмельницькому. Скажіть, сумуєте за заповідником?

Думками там. Регулярно передивляюся фотографії, відео від Асканії, те, що можна знайти в YouTube, і шукаю інформацію про те, що там відбувається. Кожного разу це сумно.

Сумно?

Так…

У чому унікальність заповідника "Асканія-Нова"? Що в ньому такого особливого, що приваблює туристів з усього світу?

По-перше, "Асканія-Нова" — це найбільший у світі степовий заповідник. По-друге, в ньому знаходиться найбільший в Україні зоологічний парк площею понад 77 гектарів. По-третє, там знаходиться унікальний дендрологічний парк. Він входить в четвірку найбільших в Україні зі штучним взрощуванням. Там під час міграції, тобто весною і восени, перебуває величезна кількість птахів, які можуть там відпочити, а потім собі далі полетіти або на північ Європи, чи в різні куточки України, або ж навпаки, десь в Ізраїль, в Африку. І це можна побачити дуже близько туристам. Тому наші екскурсійні маршрути користуються попитом, ну, практично понад півроку, коли ми відкриті. В результаті до нас приїжджає, приїжджало точніше, десь до 100 000 туристів за сезон. Повна назва нашої установи — це біосферний заповідник "Асканія- Нова" імені Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна Національної академії аграрних наук України.

Третя війна "Асканії-Нова": інтерв’ю з ученою секретаркою заповідника Наталією Корінець
У заповіднику "Асканія-Нова" під час міграції, тобто весною і восени, завжди величезна кількість птахів, які можуть там відпочити, а потім полетіти собі далі. Фото: з власного архіву Наталії Корінець

В яких умовах у заповіднику перебувають тварини?

Є тварини, які живуть в степу постійно, тобто це аборигенні види: скажімо різні види гризунів, зайці, вовки у нас також є, лисиці, бабаки, дуже велика кількість видів комах, рептилії, птахів понад 260 видів. А є ті тварини, які, скажімо, мігрують, як я вже говорила: птахи, кажани. І, звісно ж, у нас в зоопарку зберігається дуже велика колекція, вона, до речі, занесена до переліку об'єктів, які становлять національне надбання України. І, власне, унікальність зоопарку в тому, що у нас більшість тварин живуть або вільно, як птахи, або в напіввільних умовах утримання, як копитні.

"Вони навмисне шукали "вооружоних бандєровцев"

"Асканія-Нова" наразі переживає третю війну. Пережила дві Світові, тепер — російсько-українську. 24 лютого 2022 року російські війська перетнули кордон з Кримом і перейшли в Херсонську область. Почалася окупація. Але до "Асканії-Нова" вони прийшли не одразу. Чому, як ви гадаєте?

Так, ми опинилися в окупації, взагалі в глибокому тилу буквально в перші же години. Військових дій саме на території заповідника не було. І це нас врятувало від якихось серйозних руйнувань. Стосовно того, як окупанти зайшли в заповідник — взагалі вперше це відбулося на початку березня, 5 березня

2022 року?

Так, 22 року. Вони шукали цілеспрямовано за адресами тих, хто перебував в АТО, в ООС, мисливців. Ці адреси у них були. Ми знаємо, що були зрадники в Херсонському СБУ, можливо, в інших організаціях. Коли вони зайшли на територію заповідника, то навмисне шукали "вооружоних бандєровцев". Наші співробітник показували, що на території заповідника немає ніяких окопів, ніякої зброї і танки в нас не стоять. Взагалі, в біосферному заповіднику, зрозуміло, що не було ніяких формувань української армії.

Заповідник тоді все ще продовжував працювати як українська установа?

Так. І, мабуть, через те, що, по-перше, це дуже дорого його утримувати, по-друге, заповідник дійсно має всесвітню славу, тож якби вони щось порушили в ньому, то це б набуло такого дуже серйозного розголосу, нас дуже довго не чіпали. Власне, на територію самого селища окупанти зайшли тільки в перших числах жовтня. До того вони просто перебували у нас наїздами.

Прапор на селищній раді також висів український?

Так. Мабуть, мені дехто і не повірить, але прапор України висів до кінця серпня 22-го року. Прапор Європейського Союзу біля селища наказали окупанти зняти практично відразу, а от прапор України висів. Вони намагалися нас переконати в тому, що вони нас звільнили, що вони бажають нам добра, допомагають.

А від коли у вашому селищі військові частини росіян були вже на постійній основі?

З жовтня почали постійно їхні частини перебувати у нас. Власне, сам заповідник був окупований 20 березня 2023 року. Як це відбулося? На великій галявині дендрологічного парку приземлився гвинтокрил. І звідти вийшли: Сальдо, тоді ще т.в.о. губернатора Херсонської області, зрадник і заступник керівника адміністрації президента Путіна Кирієнко. Вони пройшлися по заповіднику і, власне, тоді ж з'явився такий фейковий директор Міщиряков. Це зрадник. Він колись працював в Херсонському СБУ, звідки його вигнали. Людина, яка не має жодного відношення до біології, до захисту природи. Просто його призначили. Така не компетентна абсолютно людина. І відтоді унеможливили доступ працівників, які не погодилися співпрацювати з окупаційною адміністрацією, до заповідника. Наразі ми маємо лише такі уривчасті, не повні дані про те, що там відбувається.

"Вивезли двох коней Пржевальського, двох бізонів і двох оленів Давида в Росію"

Яку політику по відношенню до тварин проводила окупаційна адміністрація? Чи були порушення: вивіз тварин, також ходили чутки, що вони вбивали та їли тварин?

Росіяни зацікавлені в тому, щоб показати в першу чергу своєму внутрішньому споживачеві і також, в принципі, показати світу, що це "російський", як вони завжди наголошують, заповідник, і що вони його врятували і покращують. Щодо тварин, то коли ми були вимушені залишити заповідник, там залишалася велика кількість кормів. Їх мало вистачити на багато місяців вперед. Тобто, вони прийшли вже на готовеньке. Росіяни не зацікавлені в тому, щоб знищувати копитних і птахів.

Третя війна "Асканії-Нова": інтерв’ю з ученою секретаркою заповідника Наталією Корінець
Тварини в заповіднику "Асканія-Нова" живуть у напіввільних умовах. Фото: з власного архіву Наталії Корінець

Чи вивозили тварин з заповідника?

Вивезли, на даний момент, як ми знаємо, шістьох. Це відбулося вже в кінці 2023 року. Вивезли двох коней Пржевальського, двох бізонів і двох оленів Давида в Росію.

Чи вбивали вони тварин?

Це фейки. Я особисто на цьому прикладі переконалася у тому, що не слід довіряти всьому тому, що пишуть в телеграм-каналах. Навіть якщо ви довіряєте цим людям, вони просто передруковують. У квітні минулого року показували в телеграм-каналах фотографію, де російські військові тримають двох косуль. Косуль у нас в заповіднику не було. Багато вже десятиліть їх у нас немає. Про те, щоб вони цілеспрямовано вбивали наших копитних тварин, немає жодних таких даних. Вони зацікавлені, поки що, у позитивній картинці.

"Серед африканських буйволів моїм улюбленцем був "Матрос"

Якою групою тварин ви займалися, вивчали? І чи були у вас якісь улюбленці серед цієї категорії?

Я займалася, була куратором, такої великої групи, до якої входили різноманітні парнокопитні тварини, мозолоногі і оленячі. Серед них найбільше я любила африканських буйволів.

Чому?

Взагалі це такі тварини, які вважаються, що вони не приручаються. Хоча, бувають і винятки, я читала про це в літературі. Вони входять в п'ятірку мисливських тварин Африки, так звана "золота п'ятірка", куди входять тварини найбільш небезпечні для мисливців. Тобто, це слони, леопарди, носороги, леви і африканські буйволи. У нас розводиться з 1960-х років безперервно такий вид, який називається "кафорський буйвол". Це найкрупніший з африканських буйволів. Самці можуть мати вагу понад 700 кг. З ними, якщо вони знаходяться в степу, треба поводитися обережно, особливо, якщо в них є малюк. А от в приміщенні — деякі тварини ну такі вже ласкаві.

Третя війна "Асканії-Нова": інтерв’ю з ученою секретаркою заповідника Наталією Корінець
Наталія Корінець зі своїм улюбленцем - африканським буйволом "Матросом". Фото: з власного архіву Наталії Корінець

Серйозно? Та ну.

Вони не випрошують подачку, як, наприклад, канна чи нільгау. Вони просто хочуть вашої уваги. Хочуть, щоб до них підійшли, поговорили і почухали. І тоді оцей здоровенний самець опускає голову, підставляє шию, щоб "почухайте мене ось тут і погладьте тут". У них іноді бувають проблеми з вушками. Там накопичується сірка і по тому, як він струшує головою, зрозуміло, що його щось непокоїть. Може витікати така масляниста рідина із вух. А оскільки вони мені довіряли, то я могла до них підійти і так засунути руку прямо в вухо з ваткою з дезінфікуючим розчином і акуратненько почистити, ми ж всі чистили вуха, і розуміємо, що там барабанна перетинка, щоб її не торкатися. Він дозволяв це зробити. Серед африканських буйволів моїм улюбленцем був "Матрос". Ця тварина під 700 кілограмів мало того, що підходив і підсовував голову, він дозволяв себе погладити, міг мене облизати. Він ще й, буквально як кіт, міг розпластатися на землі, ніби запрошуючи "чистіть мене, чистіть". Пам'ятаю, моя колега все умовляла мене взяти якогось котика чи кішечку додому. Але ж, коти то для слабаків, тільки африканські буйволи, тільки "hardcore".

"Вы обвиняетесь в проведении украинской пропаганды и спонсировании украинской армии!"

Ви прожили рік в окупації?

Майже рік.

Після того, як у вас був обшук, вас допитували, ви вирішили виїхати. Що у вас шукали і який інтерес в окупаційної влади був до ученого секретаря заповідника "Асканія-Нова"?

Третього лютого 2023 року до нас черговий раз приїхали росіяни, і отут вони вже приїхали, аби примусити вчених працювати на окупаційну адміністрацію. За наводкою вони приїхали, власне, обшук і допит робили у мене. Вони забрали телефони в усіх, ну, напевно, щоб не могли одне одного попередити. А мене звинуватили: "Вы обвиняетесь в проведении украинской пропаганды и спонсировании украинской армии. У вас дома будет произведен обыск". Посадили мене у військову машину, де був поліцейський і вісім чеченців-автоматників. Вдома провели обшук, забрали всі гаджети, зокрема, новенький мій ноутбук, де була вся інформація, частина із неї тепер втрачена. Забрали ще один телефон. Все це робилося без будь-якого опису, тобто, я зрозуміла, що мене пограбували. А, забрали ще бінокль. На щастя, повірили мені, що бінокль мені був потрібен для спостереження за копитними.

Потім був допит. Задавали питання: "Вы за кого - за Россию или за Украину?". Я намагалася якось так увільнути, сказати, що я за себе. Зрозуміло, що російською мовою була вимушена розмовляти. «Вы меня прекрасно понимаете, вы за кого?" — "За Україну". "Почему?" — "Потому что это моя родина". І, насамкінець, я підписала документ, в якому було зазначено, що, як це вони так смішно сформулювали: "Поддерживает украинскую символику. Если заповедник будет под русской администрацией, то работать не буду, потому что это мое личное дело". Вже після допиту мене все ще вмовляли: «Наталия Емильяновна, а ви подумайте все-таки, сейчас русским ученым хорошо платят». Я сказала: «Я подумаю». А сама прийшла додому, сіла і зрозуміла, що це може бути лише початком, і невідомо чим воно закінчиться. Мої знайомі вже побували на підвалах… Через чотири дні я виїхала. Востаннє пройшлася по зоопарку, зробила фотографії, попрощалася з африканськими буйволами, з іншими тваринами. З однією сумкою і пакетом виїхала. Залишила свою трикімнатну квартиру, ну то вже таке...

"От уяви собі, що вони всі мертві, щоб просто серце не боліло"

Наталя, ви зараз у Хмельницькому продовжуєте наукову діяльність?

Я працюю дистанційно. Як учений секретар, я відповідала за напрямок наукової документації іза співпрацю з різноманітними науковими організаціями і органами виконавчої влади. Тобто, свій напрямок роботи продовжую і відповідаю на запити Міністерства освіти, Міністерства захисту природи. Працюю з Національною академією аграрних наук України, якій підпорядкований заповідник.

Третя війна "Асканії-Нова": інтерв’ю з ученою секретаркою заповідника Наталією Корінець
Одне із останніх фото Наталії Корінець у заповіднику "Асканія-Нова" перед виїздом до Хмельницького. Фото: з власного архіву Наталії Корінець

Знаю, що ви ще волонтерите?

Так. Мені дуже допомагав в окупації, для підтримки якогось більш-менш стабільного емоційного стану, перегляд різноманітних передач про боротьбу України з Росією починаючи ще з 2014-го року. Не завжди було можливим добути цю інформацію, тому що у нас, здається 2 червня 2022 року, повністю відрубали інтернет і мобільний зв'язок український. Але коли був інтернет, я дивилася багато передач. Зокрема, мені запам'ятався цикл Суспільного "Сильна" про жінок на війні. Передача була про Катерину Луцик. Мені запам'яталася ця дівчина. І коли я вже приїхала у Хмельницький, оформила всі документи, я переглядала волонтерські організації. Дивлюся, таке знайоме обличчя. Читаю прізвище: "О, Катерина Луцик!". Ну, мабуть, якщо вона там працює, то волонтерський центр хороший. Пішла я в громадське об'єднання "Захист — об'єднання волонтерів", сказала, що я ВПО, але допомога мені не потрібна, навпаки, я хочу щось робити. Мене одразу відвели в кімнату, я познайомилася з жінками, показали мені, як плести "кікімори". Пізніше я навчилася плести два види сіток, різати нитки. Там така атмосфера, яка тебе надихає. І такий приємний колектив, що я вам не можу передати.

Чи мрієте ви після перемоги повернутися додому?

Звісно, я хочу повернутися. Питання буде, куди повернутися. Після кожної з війн: і громадянської, і Другої світової, "Асканія-Нова" сильно страждала. І парк засихав без поливу, і дуже багато копитних тварин і птахів гинули від військових дій, від того, що вивозили деяких тварин. Я розумію, що, швидше за все, буде дуже багато що втрачено, наприклад, із копитних тварин. Можливо, буде сильно зруйнований дендрологічний парк. Можливо, буде дуже сильно зруйнований житловий фонд. Тобто, не буде куди повертатися, просто фізично не буде існувати саме селище. Все це буде залежати від того, як проходитимуть військові дії. Або ж, значна частина території буде замінована. Тобто, чи буде куди повертатися, це під питанням. Але все одно мрію повернутися, якось це відновлювати. Стосовно житла, я до нього ставлюся як до втраченого. Мені, власне, так простіше думати, одразу обрубати, що в мене все це не збереглося. А тварини, ну, теж, ніби як я себе налаштовувала: "От уяви собі, що вони всі мертві", щоб просто серце не боліло. Але кожного разу, коли читаєш, що там щось відбувається, то все одно воно болить.

Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.

На початок