Іван Соболь родом із села Трибухівці Чортківського району. Із 2019 року був на строковій службі у військовій частині Національної гвардії України в Запоріжжі. Згодом підписав контракт та потрапив у підрозділ спеціального призначення. Його батько загинув, захищаючи Україну, а вагітна дружина пережила окупацію та поранення в Мелітополі. Про це захисник розповів Суспільному в спецпроєкті "Вибір вільних".
27-річний Іван Соболь — офіцер секції оперативного планування 15 бригади "Кара-даг". У квітні 2022 року виконував завдання у Мирному Запорізької області. Там, каже, його бригада відбила північні околиці населеного пункту Чарівне.
"Насправді найстрашнішим був найперший бій, розуміння того, що твої побратими помирають і відчуття, що зараз можеш бути ти — це дуже складно. Коли проживаєш це, то якихось відчуттів зовсім немає. Стаєш холоднокровним".
Мій батько — це мій герой
На початку повномасштабної війни батько Івана Ярослав Соболь пішов на фронт. У листопаді 2022 року він загинув на бахмутському напрямку.
"Я казав йому, щоб він не йшов, але він казав: "У мене син служить, я не можу так". Як була нагода, ми з ним переписувались трохи, завжди казав: "Бережи себе, синочку". Я на завжди це запам’ятаю. Мій батько — це мій герой та найдобріша людина. Востаннє ми бачилися з ним на хрестинах моєї доньки Олександри. Тепер, коли проходжу повз місце, де востаннє потиснув руку татові і обійняв, просто плачу. Я повинен зробити все, щоб наблизити перемогу, заради якої загинув мій батько".
Іван пригадує, за два дні до початку повномасштабного вторгнення був разом з дружинною Ганною в Мелітополі.
"Перед початком повномасштабної війни я взяв відпустку. Ми якраз мали їхати до моєї тещі, вийшли на дорогу, щоб нас забрали. Пам’ятаю, ми були такі безтурботні з нею, слухали музику, сміялись. Сідаємо в машину, проїжджаємо десь 5 кілометрів і дзвінок: "Іван, твоя відпустка закінчилася, приїжджай в частину". Тоді моя дружина якраз була на шостому місяці вагітності".
Почалась інформаційна окупація, нам глушили зв’язок, не було інтернету
Ганна Соболь розповіла, в окупації була 50 днів. У квітні 2022 року їй вдалося виїхати з окупованого Мелітополя.
"Коли я опинилась в окупації, мені було дуже страшно думати про те, як виїхати, бо всюди вже була лінія фронту. Іван мене стабільно вмовляв, аби я виїжджала. Окупація дуже страшна річ. Спочатку почалася продовольча окупація, коли зникли продукти з полиць в магазинів, потім почалась інформаційна окупація, нам глушили зв’язок, не було інтернету. Був такий період, коли 12 днів взагалі не було інтернету, і ти не знав ніяких новин".
Вони вистрілили мені в ногу біля коліна
Ганна каже, чоловік дав одну настанову — знищити його речі. Вдома були нагороди, документи та шеврони Івана. Їх сховала у трилітрову банку і закопала на городі.
"Коли вилазила на дах, щоб зробити дзвінок, побачила, що на сусідній вулиці їдуть дві машини, кросовери без номерів, але з літерою Z на склі. Бачу машина зупинилась і росіяни, як мурахи, почали розбігатись по дворах. Я дуже сильно злякалась і обережно почала злазити. Повертаючи голову, бачу, що вже три озброєні чоловіки є у моєму дворі. Я злякалась і почала бігти до хати, і в цей момент вони вистрілили мені в ногу біля коліна. Вони підійшли до мене і почали питати про мого чоловіка. Я казала їм, що ми з ним розлучились, і я не знаю, де він. Вони, на щастя, в телефон не подивились і, напевно, мене це врятувало. Після цього я не могла ночами спати, боялась, що вони знову прийдуть".
У квітні 2022 року Ганні Соболь на сьомому місяці вагітності вдалось виїхати з окупованого Мелітополя. Зараз дружина з донькою Олександрою вдома в Трибухівцях.
"Ми були просто в інформаційному вакуумі, навіть не знали як можна евакуюватись. Знайшли інформацію, що можна виїхати через зелений коридор, але щоразу окупанти нам казали, що ми не можемо виїхати. Моя знайома знайшла змогу виїхати, але тільки через лінію фронту. Так, як у нас не було виходу, ми поїхали. Дорога в 180 кілометрів тривала 11 годин. Ми проїхали 16 російських блокпостів. Нас завжди зупиняли і переглядали все, буквально до електронної пошти".
Я не сумніваюсь в перемозі України
Іван Соболь каже, помітив, що порівняно з початком повномасштабного вторгнення люди стали не такі об’єднані.
"Я пам’ятаю, як приїхав в Оріхівку, це був другий день війни, люди допомагали робили барикади, чоловіки виходили та просили: "Візьміть нас до себе, ми можемо тримати зброю". Мисливці виходили зі своєю зброєю, це дуже підіймало бойовий дух. Хлопці, які були дуже вмотивовані, зараз не хочуть продовжувати воювати. Мотивація в людей зникла частково, всі змучені, виснажені, як мирне населення так і військові".
За словами захисника, він обрав цей шлях давно.
"Вибору не продовжувати далі у мене не було, але мої моральні принципи не дозволили б мені покинути своїх побратимів. Я не сумніваюсь в перемозі України, але ми всі повинні бути сильними і тоді ми зможемо це перебороти".
