23-річний військовий з Тернополя Андрій Лотоцький вперше вирушив на фронт у 2020 році з першою окремою штурмовою бригадою. Зараз він служить у 67-й механізованій бригаді, в роті вогневої підтримки. Військовий працює на фронті замковим, споряджаючим та навідником гармати.
"Найважче – морально, ми не спали, пів години, що в нас було, то довозили БК. Ми тільки приїхали та вистрілили. Це були моменти, що ми могли придрімати та все одно потрібно бігти в бій. Тільки машина приїхала, ми не встигли набої дістати, як вже потрібно стріляти. Ворог в нас сильний",– каже Андрій Лотоцький.
Андрій розповідає, під час війни захопився новим хобі – колекціонує шеврони. Каже, наразі зібрав понад 30.
"Це я з дитиною помінявся на артилерійський шеврон. Підбіг, приклеїв, я спочатку не зрозумів, бо він мене стукнув, а я подивився і побачив шеврон. Я кажу йому, що непотрібно, а він каже: "Це вам напам’ять".
Боєць каже, на фронті завжди думає про дім та дружину, яка його чекає. Пара познайомилась у Полтаві, звідки родом Марина. Через місяць Андрій зробив їй пропозицію, в той же день і одружилися. Разом пара майже 2 роки. Марина Лотоцька каже, двічі приїжджала до коханого на передову. "Кожна розлука стає тяжкою морально, бо тільки за 15 днів ти звикаєш до нього, а тут його знову немає. Тяжко дивитись на пари, які гуляють разом",– каже дружина бійця.
Марина розповідає, зі своєї гільзи чоловік зробив їй каблучку.
Зараз найголовніше – це цінувати кожну мить, – каже Марина Лотоцька. Поки чоловік у відпустці, намагаються більше часу гуляти Тернополем.
"Будемо жити разом, маленьких "правосєків" робити. Заради перемоги та майбутнього, а далі будемо підтримувати наше майбутнє",– каже подружжя Лотоцьких.
