Катерина познайомилася з майбутнім чоловіком на роботі: вона — журналістка Суспільне Черкаси, він — військовослужбовець. А звела доля їх разом на Іграх Нескорених у 2021 році, де Петро був учасником.
Про історію кохання, яка розпочалася на роботі, до дня закоханих, Катерина розповіла Суспільному.
Робота познайомила
Катерина Костюк із майбутнім чоловіком Петром познайомилася під час роботи над фоторепортажем з Ігор Нескорених у Черкасах. Петро був учасником, пригадала журналістка:
“Я фотографувала героїв, які змагалися на велотренажерах, і в цей момент Петро тренувався в забігах і ледь не збив мене з фотоапаратом в руках. Підійшов перепрошувати. Познайомились. Додався в друзі у фейсбуці. Після того ми не спілкувались. Через місяць після початку повномасштабного вторгнення, запитав, чи знаю я волонтерів".
Військовим потрібна була допомога з ремонтом авто.
"Потрібно було зібрати кошти. Я зібрала гроші на ремонт. Він запитував щодо волонтерської допомоги, почали спілкуватися. Через кілька місяців він написав мені, що дуже закоханий, жити без мене не може. З цього і почалася наша історія. На той момент я навіть не думала про стосунки, якось мені було не до того. Уся в роботі. І Петра не сприймала за потенційного коханого. Але він був дуже настирний, як танк. І в якийсь момент я здалася. Він вирвався до мене зі служби і приїхав у відпустку на 10 днів. На той момент він служив. Був у Бучі, потім їх перекинули в Чернігів, а потім Сумську область. Коли ми почали спілкуватися, він був 31-му стрілковому батальйоні. Розвідник. Він бойовий військовий — з самого початку війни, з 2014 року, брав участь у бойових операціях".
Далі стосунки у нас розвивалися швидко: він запропонував одружитись ще на першому побаченні, пригадала Катерина:
"Я насторожено віднеслася до його пропозиції. Бо раніше вже була заміжня. А вже восени він сказав, що прийде зі сватами, і там вирішимо: хочеш, даси гарбуза, а захочеш, погодишся. Ну потім вибору в мене було мало. Він вперше мені на роботу замовив букет квітів. А на першому побачення подарував кулю, яка мала в нього влучити, але не влучила. У нього цілився снайпер. Він її забрав, і подарував мені як такий знак".
Жити тут і зараз
Пропозицію руки і серця Петро робив декілька разів, розповіла Катерина:
"Потім я здалася і погодилася. Саме святкування весілля ми хотіли відкласти на час, коли закінчиться війна. Однак, вирішили все ж розписатися. Особливих приготувань не було, єдине, що я довго сукню підбирала. А в Петра все було просто — одягнув парадну форму з медалями та нагородами. А про весільний букет я навіть не подумала. Допомогла колега Сніжана, майстриня на всі руки. Вона мені зробила дуже гарний букет. Від усіх отримувала компліменти за нього. У ньому було листя від каштана, пофарбоване у лавандовий колір, він був такий яскравий, і всі на нього звертали увагу".
На весілля Петра відпустили спочатку на пару днів, але він домовився з командиром і вдалося залишитися на довше, додала Катерина:
"Потім я до нього їздила туди, де він служив. Один раз на його день народження — цей ми запамʼятаємо точно. Зараз Петро вдома в Черкасах — його комісували. Мріємо, щоб закінчилася війна, ростимо донечку Софію. Вона народилася 14 жовтня. Коли є маленька дитина, то переживань набагато більше. Зараз навіть чужих дітей зовсім по-іншому сприймаю, переживаю. А романтика проявляється в тому, коли чоловік візьме дитину на руки, поколихає, переодягне, приготує їсти, дасть можливість сходити на манікюр або поспати довше".
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
