"Якщо місто потрапляє в такі умови, у яких зараз перебуває Часів Яр, ми розуміємо, що відновлювати прийдеться все. Точніше будувати з нуля", — так каже начальник Часовоярівської міської військової адміністрації Сергій Чаус. За його словами, в місті пошкоджений кожен багатоквартирний будинок, понад 60% приватних. Для чверті містян вдалося подати воду в домівки, інших вигод тут немає. Російська армія, говорить очільник громади, обстрілює кожен район міста. Часів Яр — це близько восьми сотень людей. Чому вони лишаються і як живуть — репортаж.
"Пункт незламності"
Часовоярівський "пункт незламності" розташований в одній з квартир п’ятиповерхівки. Сюди люди приходять зарядити телефони і ліхтарі, отримати гарячі обіди, які привозить благодійна організація, набрати воду, отримати пенсію — перераховує черговий Олександр Бунін.
В пункті є Starlіnk — звідси часовоярівці дзвонять рідним, зв’язку у місті практично немає.
"Люди прийшли заряджатися і просто погрітися, просто поспілкуватись. Люди приходять телефонувати сюди, з рідними спілкуватись, з близькими. Тож у нас начебто як нормально", — говорить Олександр Бунін.
Три чверті міста — не мають водопостачання, люди набирають воду з бочок. Волонтери пробурили в місті свердловину, привозить воду комунальне підприємство.
"Є технічна вода і питна вода. Люди приходять, набирають воду. Це звичайний гараж, поставили тут буржуйку, щоб було комфортніше", — розповідає начальник міської військової адміністрації.
Пошта
Розбитою дорогою, із загрозою опинитись під обстрілами раз на місяць у Часів Яр приїжджають працівники пересувного відділення "Укрпошти", об’їжджають декілька місць. Видають гроші та продають продукти, зазвичай такі, яких немає у гуманітарних наборах — ковбаса, солодощі.
"Люди отримуючи пенсію, роблять покупки. Бо магазинів вже ж майже немає. Возимо цукерки, солодощі, ковбасні вироби, масло, сирки. Те, що беруть люди, вони ж замовляють, оце й привозимо людям. А це необхідно їм, бо нема ж де приготувати. От зараз пічки топлять можна щось поїсти собі приготують на пічках, а так, ну ковбаски хоча б відрізав, поїв з тією кашкою. Хоча у Часовому Яру їм тут ще повезло, їх тут гарячими обідами годують, наскільки я знаю. Бо в інших громадах, куди ми їздили, — такого немає: люди просто в підвалах живуть й все", — розповідає поштарка Ганна Фесенко.
Пересувне відділення, що ним вона керує, обслуговує вісім громад Донеччини, всі — неподалік від фронту.
"В яких тільки халепах, якщо чесно, не були. І тут, в Часовому Яру, попадали неодноразово. І літаки, безпілотники, чого тільки не було. У Сіверську, коли їхали, безпілотник прямо над нами. Нещодавно їхали з Очеретиного у Новоселівку Першу, вже з Новоселівки повертались назад через села й там стріляли просто по нас", — згадує Ганна Фесенко.
"Ми їхали одні й по нашій машині. Попереду нас впала міна, потім пригальмували, розвернутись, щоб швидше, але вони не розрахували. По нашій автівці сім снарядів. Напевно людям не подобається те, що ми підтримуємо людей на лінії фронту".
Влада
Начальник Часовоярівської міської військової адміністрації Сергій Чаус розповідає: роботи в місті немає, підприємства, окрім комунального, не працюють, люди просто виживають, попри заклики до евакуації і посилення обстрілів — ці, останні містяни, їхати відмовляються.
"На жаль, видно, що ворог все ближче й ближче, до Часового Яру. Ну, ми скоріш не бачимо, ми скоріш відчуваємо це, відчуваємо в посиленні обстрілів, у використанні різного виду озброєння, яке долітає до міста, до громади. Тому чим далі, тим складніше", — розказує він.
"Спочатку у певні райони більше прильотів було. Зараз такого немає: зараз кожен район, по кожному району летить. Для росіян немає різниці, це приватний сектор, чи багатоповерхова забудова, чи промислова зона — летить по всьому".
За словами Сергія Чауса російські військові можуть цілеспрямовано атакувати цивільних: "Жіночка доволі похилого віку й чоловік йшли з пункту видачі гуманітарної допомоги, де вони отримували воду, йшли додому. По них відпрацював FPV-дрон. Навіть по цивільних, яких чітко видно: це літня жінка, що це звичайний чоловік й вони просто несуть воду. Вони не в бронежилеті, вони не мали ніяких ознак військових формувань, це звичайні цивільні люди".
"До цього, коли були такі випадки, ми бачили, що евакуація посилювалась, що люди починали виїжджати, але на даний момент більшість людей хто залишився, як то кажуть, або їхня витримка, або вибачте, дурість".
Адміністрація постійно закликає та організовує евакуацію, наголошує очільник громади: "Наша основна мета, це вивезти людину за територію міста, й далі вже працюємо з шелтерами та волонтерами. Ми самі забираємо людей й вивозимо до Костянтинівки, або Краматорська. Там є шелтери, де люди можуть певний час відпочити від обстрілів, прийти до тями й далі вже рухаємось в бік Дніпра, де є теж шелтери".
За словами Чауса, понад 60% приватних будинків і 100% багатоповерхівок в місті пошкоджені, встановити ступінь неможливо: комісія через небезпеку обстрілів виїхати на місце не може.
Лікарня в місті настільки пошкоджена, що працювати в ній неможливо, розповідає Сергій Чаус. Медики в місті є, приймають у двокімнатній квартирі: "Лікарі й медичні сестри, можуть надати допомогу. Поставити укол, отримати крапельницю, видати необхідні ліки".
"Що втратило місто? Місто втратило життя. Тому що місто пошкоджено дуже. Головне — це люди, це те, що не можна вже відновити, їх життя. Звичайно кожному з нас зрозуміло, що кожна людина хоче повернутись додому. Але треба розуміння: не просто повернутись додому, а де людина буде працювати, які блага цивілізації людина зможе отримати? Ми розуміємо, що громада вже більше року без газу, рік без води й без світла. І всі ці комунікації — треба казати не про ремонт, а про прокладання нових комунікацій. Це стосується кожного міста, де пройшли військові дії. Якщо місто потрапляє в такі умови, у яуих зараз перебуває Часів Яр, ми розуміємо, що відновлювати прийдеться все. Точніше будувати з нуля".
Люди
Чому не евакуюються, журналісти Суспільного запитали у містян у "поштовий день" у Часовому Яру.
Любов отримала пенсію і купила собі ковбаси та цукерки онукам, їх відправить посилкою — у Миколаївську область.
"Виїхати? Ні. У мене чоловіку вже багато років, тож ми нікуди не можемо поїхати. Ми просто сидимо вже на місці, сподіватимемося на краще".
Валентина живе у чужому будинку, її — розбитий російським снарядом. В кімнаті, каже, буржуйка, аби було тепло.
"Важко, ні світла, ні води, ні газу дуже важко, ні магазину. Нічого нема, зате вдома. Ні від кого не залежить, на квартирах жити. На квартирах немає грошей, щоби жити. Я тут народилася, тут і помру".
Людмила має тварин, їздить на закупки у Костянтинівку, заощаджує гроші, аби купити дрова на наступну зиму.
Пояснює: "Я не думаю, що буде газ, тому фактично з зими треба готувати, щоб на іншу зиму заготовити. В мене собаки, коти, тримаюсь до останнього за свою хату. Хоч й мій син хотів, що б я виїхала. Але я не думаю, що буду. Будем жити, як жили, в Україні, бо ми є Україна. Я вірю, що ЗСУ можуть втримати місто. Вірю в це й живу цією вірою, цією надією".
"Надіюся, що моя хата останеться ціла. Як і інші люди, тримаюсь за своє житло. Не, ну, якщо хата буде розбита, то звісно я звідси поїду".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
