"Я твердо вирішила, що нічого не підписуватиму". Історія директорки ліцею з Херсонщини, яка побувала у полоні

"Я твердо вирішила, що нічого не підписуватиму". Історія директорки ліцею з Херсонщини, яка побувала у полоні

Ексклюзивно

Ірина Дубас — директорка Новокаховського ліцею №3 на Херсонщині, яка відмовилась співпрацювати з російськими окупантами і через це потрапила у полон. Як їй вдалось встояти, втекти і повноцінно організувати роботу свого навчального закладу вже на підконтрольній Україні території, Ірина розповіла Суспільному.

Тікала від танків, а опинилась в окупації

Директорка Новокаховського ліцею №3 Ірина Дубас вже 20 років очолює заклад. У день, коли розпочалось повномасштабне, жінка перебувала у столиці на лікуванні. Вона має онкологічне захворювання і мала пройти курс хімієтерапії.

"Сама клініка, розташована у селі Капітанівка, ми перебували в готелі біля клініки. І директор готелю порекомендував нам терміново виїжджати, тому що російські танки були вже на території Київської області. Ми змушені були з донькою тікати", — згадує Ірина.

З чоловіком, який на той час перебував на Херсонщині вирішили, що вона з донькою повертаються додому. Мали доїхати до Миколаєва, а там би їх забрав чоловік. Через перевантажені пасажирами вокзали у Києві, це вдалось зробити не зразу, але добратись вдалось лише до Умані. Звідти вже на таксі рвонули на Миколаїв, розповідає жінка. Чоловік зустрів їх на об'їзній дорозі. Каже всю дорогу мріяла лише про одне — якнайскоріше добратися додому у Нову Каховку.

"Ми доїхали до Шилової Балки, а там уже нас зустріли з автоматами військові РФ. Все було перекрите — в'їзд через Каховську ГЕС. Тому ми поїхали у Бериславський район, село Урожайне, де ще не було окупантів. Там є ферма мого чоловіка. Зупинилися там", — розповідає Ірина.

Повернення у Нову Каховку

Десь через три тижні роботи онлайн Ірина зрозуміла, що має повернутись на робоче місце. З міста почали виїжджати вчителі та деякі її заступники.

"Я повернулася 13 березня, коли відкрили перший "зелений коридор" із Берислава до Нової Каховки. Окупанти дозволили проїхати до міста і ми з донькою сіли в евакуаційний автобус, який організували наш міський голова із заступником", — згадує Ірина.

За її словами, на той час у Новій Каховці було більш-менш тихо, військові РФ пішли далі. Ірина разом з колегами, які залишились у місті, організували онлайн навчання.

"Зрозуміло, що багато батьків із дітьми виїхали — хто за кордон, хто на підконтрольну Україні територію. Тоді ще дуже легко можна було виїхати, відносно легко. Люди покидали місто, багато людей розуміли це, мабуть, краще, ніж я. Я чомусь вірила, що цього не може бути, продовження не може бути і все владнається. Ми приходили до школи й продовжували працювати", — розповідає Ірина.

Згадом у Новій Каховці російські окупанти призначили гауляйтера. Ним став підприємець Володимир Леонтьєв. Новий "очільник міста" викликав усіх директорів освітніх закладів на "нараду", згадує Ірина.

"Ми прийшли, щоб послухати. Тому що дуже важливо знати, що противник думає, які заходи він збирається здійснювати щодо нас. Леонтьєв почав говорити про те, що "Росія тут назавжди, отримуйте зарплату з України, але будете отримувати ще й з Росії, якщо погодитеся у своїх закладах працювати за російськими програмами. Діти не винні в цьому, діти повинні навчатися. Ви ж директори, ви повинні колективи вмовити, колективи мають на це піти". Це було у квітні", — розповіла директорка.

Тоді колектив ліцею вирішив — у квітні завершити навчальний рік, а травень присвятити тим учням, які будуть вступати до вишів, технікумів, училищ і займатися з ними індивідуально.

Як окупанти схиляли до співпраці

Згодом місцевий окупаційний відділ освіти, розповіла Ірина, очолив її колишній колега — директор ліцею №10 В'ячеслав Рєзніков. Той так хотів довести свою прихильність окупантам, що почав проводити рейди школами: зривати усюди українську символіку, схиляти до співпраці.

"Приїхав до мене в заклад конкретно він у червні з так званою секретаркою Леонтьєва Зоряною Ус. Вона донька відомого колаборанта з Каховки. Вони приїхали до мене "мирно поспілкуватися", але у супроводі трьох автоматників. Військові стали за спиною, а ці — переді мною і стали говорити про "співпрацю". І якщо я відкрию свій заклад, а наш ліцей входить до ста шкіл Нової української школи, то інші директори подивляться на все це і теж погодяться. Все було розраховане саме на це", — розповіла Ірина.

Коли директорка не погодилась, почали пропонувати зарплату до 200 тисяч рублів, вмовляли, що нічого робити не треба — як працювали, так і працюйте, тільки перереєструйте заклад за російським законодавством.

"Вы не говорите сейчас ответ, подумайте, скажете тогда-то" — пропонували. Зрозуміло, що тоді я не пішла. Чому я маю йти? Зрозуміло, що якщо людина не прийшла, вона не погоджується", — пояснює Ірина.

До серпня закладі більше ніхто не з'являвся, а тоді знову приїхав "начальник відділу освіти" у супроводі ще п'ятьох осіб та з трьома російськими автоматниками. Всі були з пакетами, розповідає директорка, згрібали в них особові справи, усі документи.

"Рєзніков привів Людмилу Топоркову, представив її як свою заступницю з господарчої частини і сказав, що ми зобов'язані передати їй будівлю повністю і протягом двох годин покинути територію ліцею. Також привіз розпорядження Леонтьєва про заборону підходити до будівлі — такі того дні отримали всі, хто не погодився співпрацювати", — розповіла Ірина.

Попри все ліцей продовжував працювати. Необхідні наради проводили в Ірини вдома. Співпрацювати з росіянами погодились лише два заклади — ліцей №10, який до війни очолював Рєзніков, та Корсунська школа.

"Ми з Оксаною Якубовою, директоркою другої школи вирішили 20 серпня виїжджати з міста на підконтрольну, тому що ми є розпорядниками коштів. І ми розуміли, що розпоряджатися коштами ми не зможемо на окупованій території. І починати навчання потрібно. Вже навіть домовилися з перевізником. А 17 серпня я поїхала до чоловіка в Урожайне — треба було владнати деякі справи. Наступного дня увечері собаки почали дуже гавкати, військові РФ оточили будинок, їх було п'ятеро, всі були в балаклавах — одні очі було видно. Всіх притисли до стіни, швидко позабирали телефони. І почали виясняти, хто Ірина Дубас", — згадує жінка.

Полон

Куди її забирають Ірині та її рідним не пояснили, не дали можливості й зібратись, дозволили взяти тільки ліки.

"Їхали ми тоді — ГЕС була пошкоджена вже, і ми їхали через шпали — там зверху був залізничний міст такий, і ми їхали мікроавтобусом по тих шпалах. Весь час Умар, так представився той, що мене затримував, працював у моїх двох телефонах. Зрозуміло, там були усі повідомлення — і від міністерства, і від друзів, і відусюди. Я ж тільки отримую — і видаляю, а телефони в Умара, приходять повідомлення і він читає все, що йому потрібно", — згадує Ірина.

Привезли її у захоплену окупантами поліцію Нової Каховки. Забрали все, лишили тільки паспорт та ліки. І відразу повели у кімнату для допитів.

"Умар мені почав говорити: "Якщо ви напишете заяву зараз, ми відразу відвеземо вас додому або куди скажете. А якщо ні, тоді будете перебувати тут, поки вам винесуть вирок. Ви підозрюєтеся...". І він називав статті, за якими мене "судитимуть". В Урожайному розбили школу, значить, я була навідниця, вони мені це приплюсували, і те, що я освіту України на чужій території впроваджую. Це теж величезна провина в Росії — 15 років позбавлення волі", — ділиться Ірина.

Погрожував, що відправить її у Крим, а потім у Росію. Проте підписувати будь-які папери Ірина відмовилась, прийняла для себе тоді, каже, остаточне рішення. Після допиту її відправили у камеру.

"Заходжу я, а там уже сидить Якубова, моя колежанка, з якою я збиралась виїжджати, — її буквально перед цим забрали, за пів дня до мене. Сидить голова Верхньорогачицької громади Світлана і голова Зеленопідської громади Олена. Світлана сиділа дві доби вже, а Олена — 20 діб. І мене туди — четверту. Це була камера №3 - колишній кабінет паспортного столу, малюпусінький — 6 квадратних метрів. І нас чотирьох туди посадили, ще й закривали на замок при 40-градусній спеці", — розповіла Ірина.

Вранці полонених жінок виводили на одну годину на прогуляну. За цей час вони мали сходити в туалет, помитись, почистити зуби. На 15 людей, згадує Ірина, один унітаз та одна раковина.

"Ми так швидко все це робили. І ввечері також одну годину виділяли. Їсти нам не давали. Спочатку нас годували повії, яких щовечора закривали, а вранці — відпускали. Вони носили нам їжу, серветки, прокладки, допомагали нам", — розповіла Ірина.

Жінок щодня водили на допити, постійно вимагали написати заяву. На п'яту добу Ірині заявили, що вона "не віддала" п'ять телевізорів і ноутбуки в першу російську школу.

"Там директоркою стала колаборантка-керівниця дитячого садка Лілія Гришагіна. І вона збирала всю техніку, всі бойлери, все-все збирала в першій школі. А в нас вона працювала три місяці, на жаль. І вона знала чітко, скільки Нова українська школа отримала телевізорів, планшетів — ми отримували гарну техніку, держава нас дуже добре забезпечувала, саме Нову українську школу, а ми в місті були одні такі. І вона сказала цьому Умару, що Дубас не віддала стільки-то, стільки-то", — розповіла Ірина.

Водночас почали тиснути на колег Ірини, їм довелось віддати все, що вимагали. Після цього Ірину відпустили на два дні, але з вимогою, що вона напише заяву і почне співпрацювати з російськими окупантами.

"Что вы развели балаган — до самой Москвы дошло!" — каже мені Умар. Виявляється, буквально протягом цих днів по телевізору почали показувати мене та Якубову — дізналося керівництво де ми. Ми ж не говорили, де ми, як ми — просто мої колеги почали бити в дзвони, що три дні немає зв'язку зовсім ні з Якубовою, ні зі мною. Тобто ми є на зв'язку, але ми не відповідаємо на повідомлення — а наші ж телефони в Умара. І почали по всіх телебаченнях про нас розповідати, а я є членкинею Асоціації відродження гімназій України, і у нас в Асоціації є колеги з Ізраїлю, Фінляндії, Швейцарії, Німеччини, Польщі, Чехії", — розповіла Ірина.

Втеча

Два дні дали і її колезі Оксані Якубовій, тож їхні чоловіки прямо зранку наступного дня відправили дружин на підконтрольну Україні територію.

"Два дні коло мого будинку, коло моєї квартири військові чекали, поки я повернуся. А потім мені, коли я вже була на підконтрольній, зателефонували: "Следственный отдел Новой Каховки Российской Федерации. Как же вы, такая серьезная женщина, с нами плохо поступили!" Я кажу: "А ви зі мною дуже добре вчинили? П'ять днів у тюрмі та примус незрозуміло до чого! Ще й совісті вистачає телефонувати!", — згадує Ірина.

Так Ірина Дубас опинилась у Києві. ЇЇ колега, директорка ліцею "Спектр", дала жінці притулок.

"Каже, два дні поплачеш, і будемо розбиратися, що робити. І я таким чином тут плачу, тут організовую навчання. Тридцятого серпня я беззаперечно проводила педагогічну раду. І ми розпочали навчання", — розповіла Ірина.

Наразі у ліцеї навчається 626 учнів. З них 81 учень — на підконтрольній, Україні території, 249 — в окупації, і майже 300 — за кордоном.

"Працюємо, чекаємо перемогу і віримо, що ми скоро повернемося додому до Нової Каховки", — говорить Ірина.

Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube.

На початок