Дітям змалку прищеплюють любов до читання книжок, до вивчення навколишнього світу та інтелектуальних відкриттів. Але не завжди це гарантує успіх та визнання у дорослому віці. Прикладом є історія Вільяма Джеймса Сідіса, американського вундеркінда з українським походженням, котрий у віці п'яти-шести років проявляв феноменальні здібності. Про Вільяма із захватом писали журналісти The New York Times, але у дорослі роки сам Сідіс робив все можливе, аби про нього більше не згадували у пресі.
Історію чоловіка, якому пророкували велике майбутнє у дитинстві, але про якого забули і майже не згадують, читайте в матеріалі журналіста Івана Чепайкіна для Суспільного Житомир.
Все починалося з Бердичева
Вільям Джеймс Сідіс народився в Бостоні в 1898 році та на початку 20-го століття потрапив у заголовки провідних газет як дитина-вундеркінд з дивовижним інтелектом. А починалося все з Бердичева, звідки родом батько Вільяма — Борис Сідіс.
Кінець 19 століття, Бердичів, Україна тоді ще в складі Російської імперії. Молодий Борис Сідіс з дитинства проявляв неабиякі розумові здібності: у вісім років він знав кілька мов. Проте тогочасна атмосфера в імперській Росії та переслідування євреїв змушують Бориса покинути свою рідну землю та шукати кращої долі за кордоном. Але при вступі до Академії у Кишиневі юнака арештовують. Причиною стало те, що він навчав селян грамоти. Два роки Борис відсидів в одиничній камері, а потім втік в Америку.
Борис викладав приватні уроки для тих, хто планував вступати у Гарвард. Він мав блискучі знання з багатьох предметів, тому учнів не бракувало. У нього навчалася і його майбутня дружина Сара. Згодом саме вона наполягла, щоб Борис здобув вищу освіту. Він став студентом, а пізніше викладачем Гарвардського університету, а також увійшов в історію як один з найвідоміших психіатрів і психологів США минулого століття. Саме він є автором терміну "психопатія".
Свого сина Вільяма Борис та Сара змалку виховували в дусі любові до академічних наук, старанно працюючи над тим, щоб виростити справжнього генія. Батьки створили для Вільяма особливу жорстку методику, адже вірили, що "дитина не буває занадто малою для навчання".
У книзі "Вундеркінд: біографія Вільяма Джеймса Сідіса" авторка Емі Уоллес цитує Бориса, де він описує власний підхід до виховання дитини:
"Ще до того, як дитина навчиться говорити, її розум вже існує. Це інструмент, який можна відточити, якщо батьки завжди будуть з нею правдивими та логічними. Розум формується в процесі використання. Заохочуйте дитину думати. Відповідайте на всі її запитання, доки вона цього просить".
Результатом суворої батьківської методики виховання став хлопчик, який вже у два роки міг читати New York Times, у 6 років його мовний "репертуар" включав англійську, латину, французьку, німецьку, російську, іврит, турецьку та вірменську мови. У 8 років він склав вступні іспити до Гарварду, але йому довелося чекати 3 роки, щоб бути зарахованим. Попри це, він став наймолодшим студентом Гарварду і закінчив його з відзнакою у 1914 році у віці 16 років. До свого восьмиліття Вільям написав чотири книги. Його IQ оцінювали від 250 до 300 — це найвищий зафіксований в історії IQ.
Вільям 19 разів потрапляв на першу шпальту "Нью-Йорк Таймс". Але вже тоді хлопець прагнув покинути публічний вимір та працювати звичайним робітником.
"Я хочу прожити ідеальне життя, — сказав він газетним репортерам у день свого випуску. — Єдиний спосіб це зробити — прожити його на самоті. Я завжди ненавидів натовп".
Тоді ж Вільям дав обітницю ніколи не одружуватися.
Народився у День дурня
Згадуючи про Вільяма Сідіса, Еммі Уоллес писала:
"У Гарварді з нього робили посміховисько. Він зізнався, що ніколи не цілувався з дівчиною. Його дражнили та переслідували, і це було просто принизливо".
У 1924 році репортер все ж відшукав Сідіса, коли той працював клерком в офісі на Уолл-стріт за 23 долари на тиждень. Сідіс розповів, що все, чого він хоче — це анонімність, достатньо грошей, щоб прожити, та робота, яка б не вимагала від нього багато зусиль. Потім він знову зник з поля зору, уникаючи будь-якої публічної уваги, яка переслідувала його впродовж ранніх років.
Сідіс успішно жив поза увагою ЗМІ до 1937 року, допоки газета "New Yorker" не відправила до нього жінку-репортера, щоб та "подружилася" з чоловіком і зібрала інформацію для статті про те, що ж сталося з дитиною, яка мала неймовірні здібності. Вони поспілкувалися у помешканні Вільяма у дружньому та неформальному тоні.
Але випущену тоді публікацію Сідіс, за словами Емі Уоллес, назвав такою, що принижує його гідність та "виставляє його божевільним невдахою", адже він не виправдав сподівань, які на нього покладали. В статті Вільяма звинуватили в нервовому зриві, якого, за словами Уоллес, насправді ніколи не було.
Журналістка під час спілкування наважилася згадати пророцтво професора з Массачусетського технологічного інституту, зроблене у 1910 році, про те, що маленький хлопчик, який того року читав лекцію про четвертий вимір перед дорослими вченими, виросте великим математиком, провідною фігурою у світі науки.
"Дивно, — сказав Вільям Джеймс Сідіс з посмішкою, — але, знаєте, я ж народився в День дурня".
Чим завершилась ця історія
Окрім публічних насмішок, Вільям обурювався тим, що за ним, по суті, шпигували. Адже він не давав згоди на інтерв’ю, а думав, що це була просто розмова за чашкою кави.
Після публікації статті він вирішив вийти з тіні й не ховатися і подав до суду на New Yorker розповідала Воллес.
Вільям стверджував у суді, що журналістка обмовила та публічно висміяла його своєю публікацією, й з великими труднощами все ж виграв цю справу. Проте вже невдовзі після суду у 1944 році Вільям помер від крововиливу у мозок. Йому було 46 років.
Дискусія щодо виховання обдарованих дітей
Сідіс мав дуже незвичне й непросте дитинство. Тоді як більшість дітей безтурботно бавилися на вулиці, на десятирічного хлопчика вже покладали великі очікування з боку суспільства. До нього була прикута увага ЗМІ на кожному кроці, він переживав постійні насмішки з боку однолітків в університеті, а згодом і публічні висміювання у провідних американських виданнях на кшталт The New Yorker. Проте біограферка Уоллес говорила, що дорослим Сідіс все ж мав дійсно щасливе життя.
"Люди, які знали Вільяма, обожнювали його, — казала Воллес. — Тому я думаю, що він дійсно пройшов шлях від повністю травмованого хлопчика до щасливої дорослої людини".
Один із друзів Сідіса Ширлі С. Сміт згадував:
"Людям, які знали Сідіса, не подобається фальшиве газетне зображення чоловіка як бідняка та відлюдника. Білл Сідіс був спокійною людиною, яка насолоджувалась звичайними речами у житті. Друзі поважали чоловіка та були щасливі знаходитись поруч з ним".
Упродовж багатьох років експерти в галузі освіти, медіа, а також батьки дітей звинувачували Бориса і Сару в тому, що ті були занадто прискіпливими щодо академічних успіхів свого сина. Надмірно фокусувались на інтелектуальному аспекті й недостатньо турбувалися про те, щоб виховати всебічно розвинену дитину. Історія Вільяма досі підживлює дебати стосовно того, як слід виховувати обдаровану дитину, і чи є обдарованість чимось успадкованим, як вважали Борис і Сара, або ж на неї більше впливає оточення та виховання.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
