Чернігівська Стародубщина: як етнічний український регіон опинився у складі Росії

Чернігівська Стародубщина: як етнічний український регіон опинився у складі Росії

Чернігівська Стародубщина: як етнічний український регіон опинився у складі Росії
ФОТО: колаж Суспільне Чернігів

Президент України Володимир Зеленський 22 січня підписав указ "Про історично населені українцями території Російської Федерації".

Зокрема, він зазначив, що Росія впродовж століть систематично вчиняла і продовжує вчиняти дії, спрямовані на знищення національної ідентичності, пригноблення українців, порушення їхніх прав і свобод, у тому числі на історично населених ними землях на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей РФ.

Землі Стародубщини нинішньої Брянської області РФ раніше були частиною Чернігівського князівства, згодом окремим полком у складі Гетьманщини, а після встановлення російської імперської влади на українських землях вони належали до Чернігівської губернії. Як, чому і коли етнічні українські землі, які складають майже половину території нинішньої Чернігівщини, опинилися у складі Росії Суспільному розповіла науковиця та історикиня Ольга Гейда.

Початок історії Стародубщини

Стародубщина – це найпівнічніша з українських етнічних земель. Нині – південно-західна частина Брянської області РФ, яка межує з північною частиною Чернігівщини. Історичним центром цієї землі вважається місто Стародуб, яке заснували у 1096 році.

Перший з відомих стародубських князів – Святослав Ольгович (1141-1146 роки, – ред.), син чернігівського князя Олега Святославича, розповідає науковиця.

"Це один з найбільш активних князів. Він більш відомий, як батько Ігоря, героя «Слова о полку Ігоревім»".

У XII-XIII сторіччі Стародубське князівство було у складі удільного Чернігівського князівства.

"Стародубський князь міг розраховувати згодом стати князем Новгород-Сіверським, далі Чернігівським, і у щасливому випадку посісти на великокнязівському престолі у Києві. Із сімох відомих нам стародубських князів XII сторіччя, Новгород-Сіверськими князями стали чотири, Чернігівськими – шість, і великими Київськими князями – троє".

Етнографічна мапа за Ріттіхом (1875 рік). На ній зеленим кольором виділені ті місця, які заселяли українці
Етнографічна мапа за Ріттіхом (1875 рік). На ній зеленим кольором виділені ті місця, які заселяли українці. ФОТО: wikipedia

Після монголо-татарської навалиМонго́льська нава́ла на Київську Русь – вторгнення монгольських військ на землі руських князівств у XIII-XIV ст., внаслідок якого князівства втратили політичну самостійність і були включені до складу Монгольської імперії, найбільшої держави світу тих часів. Стародубське князівство поступово зникає з історичних джерел, пояснює науковиця. Згадають про нього згодом, у другій половині XIV сторіччя.

У XIV-XVI століттях Стардодубщина була у складі Великого князівства Литовського.

"З середини XV сторіччя Сіверська земля стає притулком для російських князів-дисидентів, які втікали в Литву від деспотичних утисків московського князя".

Так, у 1454 році у складі удільного Стародубського князівства була об’єднана частина Сіверських земель з містами Черніговом, Любечем і Гомелем.

"Під час московсько-литовської війни Сіверські землі перейшли під владу Росії. Стародубське князівство дуже швидко втратило свою автономію, і стало звичайною частиною Московської держави".

На думку історикині, Стародубщина загалом була саме моноетнічним українським регіоном.

"Те, що Стародубщина з давніх-давен була моноетнічним українським регіоном, засвідчили події Національно-визвольної війниНаціонально-визвольна війна 1648-1657 років під проводом Богдана Хмельницького мала на меті насамперед визволення українського народу з-під панування Речі Посполитої. На початку лютого 1648 року на козацькій раді Богдана Хмельницького обирають гетьманом. на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. У тексті «Вимог Війська Запорозького до його королівської милості», які гетьман подав 7 серпня 1649 року королю Речі Посполитої Яну ІІ Казимиру, зазначалося:

«Почавши від Дністра, Берлинців, Бару, по Старий Костянтинів, по Случ і за Случ, що впадає в Припять, по Дніпро, а від Дніпра, почавши від Любеча до Стародуба і аж до московської границі з Трубецьким, в усіх цих названих містах ми самі зробимо перепис...»"

Стародубщина у складі України-Гетьманщини

Адміністративно та військово ці землі у складі України-Гетьманщини були як Стародубський полк, що був одним з найсильніших у складі цієї держави, розповіла науковиця.

"Його особовий склад брав активну участь у Кримських походах 1687 та 1689 років, Азовських кампаніях 1695-1696 років, Північній війні 1700-1721 років, російсько-турецьких війнах 1735-1739".

Стародубськими землями з кінця ХVІІ сторіччя правили виключно українські полковники. Тільки після смерті Івана Мазепи їх поступово почали витісняти російські правителі.

Карта Чернігівської губернії включно зі Стародубськими землями. Площа території 53 918 кілометрів квадратних
Карта Чернігівської губернії включно зі Стародубськими землями. Площа території 53 918 кілометрів квадратних. Для порівняння, наразі площа Чернігівської області складає 31,9 тисячі кілометрів квадратних. ФОТО: карта з архіву історика Максима Блакитного

Стародубщина та Російська імперія

У 1781 році Стародуб став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва, а з 1802 – Чернігівської губернії.

"На середину ХVІІІ сторіччя до Стародубського полку входили сотні, адміністративними центрами яких були міста Баклан (Бакляни), Мглин, Новгородок (Новгород-Сіверський), Погар (Погари), Почеп, Стародуб, Топаль (Великі Топалі), Шептаки. Усього на Стародубщині було 11 сотень: Бакланська, Мглинська, Новгородська, Новоміська, Погарська, Почепська (перша і друга), Стародубська (перша і друга), Топальська і Шептаківська", – розповідає Ольга Гейда.

Карта Чернігівської губернії включно зі Стародубськими землями. Площа території 53 918 кілометрів квадратних
Карта Чернігівської губернії включно зі Стародубськими землями. Площа території 53 918 кілометрів квадратних. ФОТО: карта з архіву історика Максима Блакитного

Також, додала науковиця, за часів правління російського імператора Петра I, Стародубщину почали активно заселяти старовіри.Старообрядці, старовіри, розкольники — релігійно-суспільний рух, що виник у середині XVII століття в Московському царстві як реакція проти церковних реформ патріарха Никона. Поняття «старообрядництво» з'являється після розколу Російської православної церкви в середині XVII століття. Поступово один із двох повітів, а саме – Новозибківський, став практично московитським (крім найпівденнішої Семенівської волості). Старообрядці сприяли русифікації Стародубщини. Це в подальшому допомогло радянській владі відокремити від України цю територію.

"Зміна адміністративного статусу Стародубщини настала 16 вересня 1781 року, коли за наказом російської імператриці Катерини ІІ офіційно проголосили створення трьох нових намісництв – Київського, Чернігівського, а також Новгород-Сіверського, куди входила Стародубщина".

В подальші чотири роки (1782-1786) всі українські державні інституції, а також місцеве самоврядування замінила імперська адміністрація. Хоча до 1802 року більшість чиновників місцевої адміністрації на Стародубщині були українцями. А традиційну козацьку військову організацію замінила система регулярних російських полків.

Етнічний склад населення Стародубщини

Якщо говорити про національний склад населення Стародубщини у ХVІІІ сторіччі, розповідає науковиця, то 1762 року в Стародубському полку налічувалося 345 572 жителів, з яких українців було близько 335 000.

Етнографічна карта німецького видання 1941 року
Етнографічна карта німецького видання 1941 року. ФОТО: карта з архіву історика Максима Блакитного

"У 1795 році в Чернігівській губернії проживало 1 032 096 людей, в тому числі у Стародубському повіті — 70 248, Мглинському — 68 108, Новоміському (Новозибківському) — 89 406, Погарському — 68 100 людей".

"Згідно з переписом 1859 року, в Стародубському повіті нараховувалося 86 766 жителів (із них 84 773 українці), Мглинському – 90 478 (відповідно 86 406 українців), Новозибківському – 113 637 (76 137), Суразькому – 110 390 (20 974)".

За словами науковиці, перепис складу населення Чернігівської губернії 1897 року засвідчив, що на Стародубщині було всього 778 жителів, які ідентифікували себе українцями.

1924 рік. Карта України по говорам
1924 рік. Карта України по говорам. ФОТО: карта з архіву історика Максима Блакитного

Як комуністи забрали Стародубщину зі складу України

У листопаді 1917 року Центральна Рада проголосила самостійність України.

"Тоді ж одразу виникло питання про перехід північноукраїнського регіону під владу Центральної Ради. Спірними землями стала Стародубщина, яку також намагалася підпорядкувати Велика Білоруська Рада. Тому серед місцевого населення провели опитування, яке засвідчило бажання приєднання стародубських повітів до України".

Із приходом до влади у квітні 1918 року гетьмана Павла Скоропадського знову постало питання встановлення кордонів.

"23 травня 1918 року розпочалися українсько-російські переговори, які тривали протягом всього існування гетьманського уряду. Одним з основних питань була проблема встановлення кордонів. Росіяни запропонували таку лінію кордону: Сураж — Унеча — Стародуб — Новгород-Сіверський — Глухів — Рильськ — Колонтаївка — Суджа — Беленіхіно — Куп’янськ. Це означало, що Українська держава мала втратити Мглинський та значні частини Стародубського, Суражського, Новгород-Сіверського та інших повітів".

Саме таку лінію розмежування хотіла Росія у 1918 році
Саме таку лінію розмежування хотіла Росія у 1918 році. ФОТО: Google maps (ілюстративне)

Українська ж сторона пропонувала ті кордони, які засвідчували історичну приналежність Стародубщини до України.

"З історичних, етнографічних та економічних причин ці території мають належати до Української держави. До української делегації на переговорах надходили звернення зі Стародубщини з проханням приєднати її до України".

«[...] мир, який робиться між Україною та Московщиною, повинен ґрунтуватися на міцних демократичних основах [...], обидві делегації годяться відкинути при визначенні кордонів усяку думку про захвати й насильства», – така була підготовлена спільна резолюція з Московщиною у червні 1918 року.

Та більшовики мали іншу думку, говорить історикиня.

"Вбивствами, насильствами, погрозами, – зазначалося в надісланій зі Стародуба 20 червня телеграмі, – більшовики поневолюють місцеве населення підписувати заяву про приєднання північних повітів Чернігівщини до Російської республіки, уживаючи усіх засобів застрашування, щоб зібрати велику кількість підписів".

Записи про бої українських військових з червоноармійськими загонами
Записи про бої українських військових з червоноармійськими загонами. ФОТО: з особистого архіву історика Максима Блакитного

Далі, розповідає науковиця, в районі Новозибків – Новгород-Сіверський українські військові три місяці вели бої з червоноармійськими загонами.

"Відторгнути Стародубщину від України радянській Росії вдалося наступного 1919 року. Допомогли їй у цьому «українські» комуністи. Справу вирішили на проведеній 25 лютого 1919 року в Москві Міжвідомчій нараді з питання про виділення Гомельської губернії і встановлення кордонів з Україною".

Мапа Української Народної Республіки
Мапа Української Народної Республіки. ФОТО: карта з архіву історика Максима Блакитного

Вже в травні 1919 року Стародубський, Мглинський, Новозибківський і Суразький повіти Чернігівської губернії були приєднані до Гомельської губернії у складі РСФРР.

"На середину 1920-х років у Гомельській губернії діяли 19 українських початкових шкіл при майже стотисячному українському населенні. Від початку 1930-х років на теренах РСФРР українське шкільництво було ліквідовано".

Тобто, за словами науковиці, відсутність національної освіти, насильницьке зросійщення, асимілятивне середовище підривали основи місцевого українства. Після таких дій переписи фіксують разюче зменшення кількості українського населення.

"Врешті, після «перемоги» більшовизму у громадянській війні кремлівські окупанти відірвали Стародубщину від України. Після ж закріплення в Києві більшовиків Стародубщина виявилася в складі Гомельської губернії РРФСР. 6 грудня 1926 року Президія ВЦІК СРСР ухвалила, що основна частина цієї губернії передається Білорусі, а Стародубщина приєднується до Брянської губернії РСФРР. З усієї Стародубщини Україні була повернута в 1920-ті роки лише одна Семенівська волость (нині Семенівська громада Новгород-Сіверського району, – ред.)".

З того часу в Стародубському краї робиться все, щоб заперечити та викинути історію України, каже Ольга Гейда.

"Це ліквідація кам’яних будівель, знищення церков. Зокрема, знищена Іванівська церква, збудована 1720 року коштом гетьмана Івана Скоропадського".

А згідно з переписом населення 1920 року українців стає все менше.

"В Стародубському повіті Гомельської губернії налічувалося 40 347 українців, що становило лише 30,1 % від усього населення. У Новозибківському повіті жило тоді 43 771 українця (36,8%). Згідно з переписом 1926 року, у Стародубській окрузі Росії проживало 57 726 українців, Почепській – 25 514, Новозибківській – 24 863, Клинцівській (колишній Суразький повіт) – 15 837".

Формування радянсько-українського кордону в 1918-1920-х роках
Формування радянсько-українського кордону в 1918-1920-х роках. ФОТО: historians.in.ua

Пізніше у 1989 році, каже науковиця, у Брянскій області РРФСР українцями записалося вже 27 122 жителі, тобто на 100 000 менше, ніж у 1926 році.

"Серед цих українців, більша частина яких проживає на історичній Стародубщині, менш ніж половина визнали рідною українську мову (46,9%) і тільки 21,1% з них вільно володіють мовою своїх пращурів. Як можна припустити, упродовж минулих після цього років ситуація стала ще гіршою".

Формування території України 1921-1954 роки
Формування території України 1921-1954 роки. ФОТО: карта з архіву історика Максима Блакитного

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.

На початок