Наталія Махсма — переселенка з Маріуполя, вона майже два роки тому виїхала з-під обстрілів та перебралась до Одеси. Коли почалося повномасштабне вторгнення, у будинок Наталії прилетіла фосфорна бомба, а пораненого чоловіка треба було рятувати від чисельних ушкоджень після бомбардування. Як вдалося виїхати з окупованого Маріуполя з маленькими дітьми, пораненими чоловіками та без бензину — жінка розповіла кореспондентці Суспільного.
У міському центрі "Я Маріуполь" Наталія працює лікаркою і допомагає землякам. Каже, коли біля її будинку впала бомба, вона з онуками й невістками дивом врятувалася у ванній:
"Вибухнула бомба. І чоловік у цей час з синами був на дворі — хотіли зачинити вікна якимись щитами, аби скло не повилітало і не поранило. У цей час, коли бігла, відчула, що в стегно потрапило скло. ... Отже, я була поранена, діти були цілі, оскільки на руках у нас були. Коли ми виглянули на вулицю, чоловік лежав нерухомий під парканом. У нього вся голова, все лице — все було в уламках. Все стирчало і кровило. Він навіть одразу не помітив, що у нього немає ока. Коли він рукою торкнувся ока, то його палець провалився в очницю. Він весь кровив".
Наталія розповіла, що у місцевій лікарні, куди звернулася родина, було багато людей:
"У цю лікарню безперервно везли поранених. Це був жах. Вони були на каталках, на підлозі. Вони всі були без ніг, без рук. Не встигали навіть викидати скривавлені простирадла — кров була усюди. Всі кричали, всі просили про допомогу. Коли дійшла черга до чоловіка — його забрали в операційну і зупинили кровотечу".
Наступного дня у лікарні, де був чоловік, уже не було верхнього поверху. А згодом і в будинок подружжя прилетіла фосфорна бомба. Наталя поділилася, що будівля згоріла до тла, а люди ховалися у місцевій школі.
"Мій чоловік був найважче хворий. Там перебували 200-300 людей з навколишніх будинків. У кого були зруйновані квартири. Спали всі один біля одного разом з тваринами, бо люди їх не лишали. Ми вже там перебували два тижні. Чоловіку різко стало дуже зле. Почало гнити око. Це було очевидно і не було ніяких антибіотиків. Було видно, якщо його не вивезти — він загине. Тоді ми з сім'єю вирішили: "Ну все одно помирати". Тому ми вирішили на свій страх і ризик їхати", — розповіла Наталя.
За словами Наталі, по дорозі їм довелося проїхати близько 30 російських блокпостів:
"Доїхали до Василівки. У Василівці нас зупинили, бо бомбили без перестанку. У Василівці лише по асфальту був один прохід, з двох сторін, всюди були міни. Не можна було ні на крок від машини відступити, бо все було заміновано. Вся дорога. Коли ми проїхали Василівку, були вже наші війська — це було таке щастя! Наче друге народження!".
Чоловіка Наталії прооперували у Дніпрі. Зараз подружжя живе в Одесі.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
