Вдруге за півтора року втрачають власне житло. Родина Шаманіних через російські обстріли покинула Нікополь і переїхала у село Будище Коропської громади, що на Чернігівщині. Тут купили й відремонтували будинок, і почали займатися сільським господарством. На початку нового року у їхньому новому будинку сталась пожежа. Зараз родина знову у пошуку дому.
"Наша мама купила цей будинок і ми почали його відновлювати: груби ламали, піч зламали, перероблювали все, стін не було. Дуже багато грошей сюди вклали", – розказує переселенка Владислава Шаманіна.
Зробили ремонт. Сільський будинок без зручностей перетворили на комфортне для себе житло. Провели воду, зробили душову, туалет, кухню. На початку нового року сталася пожежа. Займання помітила 84-річна бабуся о 4 годині ранку. Владислава, Іван та їх трирічна дитина тоді спали в сусідній кімнаті.
"Тут було красиво, повірте, вона спала там собі. Каже, мабуть, хтось в туалет пішов, що світло мерехтить, мерехтить і мерехтить, і щось тріщить. Вона побачила і почала кричати: пожежа", – говорить Іван Шаманін.
Саме це, кажуть, врятувало родині життя.
"Будинок згорів – це ж не ми згоріли. І дитина в нас здорова, і ми здорові, і бабуся. І, коли я виводила дитину, застьобувала їй куртку, я вже почула, що в мене болить носоглотка. Але я зрозуміла, що ми встали якраз в той момент, щоб вивести бабусю, дитину", – згадує Владислава.
Рятувальники загасили пожежу. Вогонь встиг пошкодити дах, але залитий водою будинок став непридатним для життя.
"Нам сказали, мінімум двісті тисяч гривень треба, щоб дах зробити, але ж незрозуміло, що з будинком, бо 4 тони води залили сюди",– говорить Іван.
Йому та Владиславі по 25 років.
Після повномасштабного вторгнення Владислава з дитиною виїхала до Німеччини. Але згодом повернулась у Нікополь до чоловіка. Влітку 2022 року, коли почались обстріли міста російською армією, вирішили їхати звідти уже разом.
"Ми не знали, куди нам їхати. Грошей в нас не було, щоб їхати і знімати у Львові чи на західній Україні, але нас сюди кликали, тітка чоловіка, і тут є наша церква", – розказує Владислава.
Так потрапили в Будище, село на кілька сот жителів, серед лісу, у прикордонному з Росією районі. Квартиру на п’ятому поверсі поміняли на сільську хату без зручностей.
"Коли ми увійшли в цей будинок, я заплакала, кажу: "Куди ми приїхали – навіщо?" Тут все село прибігло, розвантажують нам речі, а ми просто стоїмо, отакі очі. А вони розвантажують, підтримка була максимальна. А ми думаємо: може розвертатись – і назад?", – згадує Владислава.
Проте в селі освоїлись. Владислава влаштувалась вчителькою у школу, а Іван пробує бути фермером.
"Я працював в офісі – нічого важче мишки не підіймав, а тут: лопата, граблі, сапка. Ми картоплю, моркву, помідори саджали, горошок, буряк. У нас зараз у погребі все є, щоб Їсти, жити. Ми на виплати ВПО жили і з того, що ми заробили на городі своєму. Курочок завели, у нас 40 курочок, і продаємо яєчки".
Після пожежі питання "чи залишатись в селі?" виникло знову.
"Ми думаємо. Шукаємо варіанти. Ми хочемо спробувати ще раз, тому що нам хотілось би залишитись в цьому селі".
Щоб залишитись, треба знайти новий будинок.
"Дивилися будинки: або він дуже дорогий, бо він того вартує, або, наприклад, 10 тисяч доларів, але він того не вартує. Дуже важко знайти будинок – на даний момент сюди багато людей повиїжджало з міст. Просто шукаємо будинок, щоб була нормальна ціна і нормальний будинок".
Частину суми на будинок Іван та Владислава уже зібрали. Допомогли родичі, релігійна громада і жителі Коропської громади.
"Ми нікуди не звертались. Ми і не хотіли, бо розуміємо, що така ситуація взагалі в країні, що нам ті гроші або військовим".
Незнайомі люди почали допомагати, кажуть Шаманіни, після того, як про їхню історію розказав місцевий блогер, Володимир Лучко.
"Це був другий день після пожежі, і ми не хотіли нікому казати. Це дуже соромно, нам і зараз соромно. Бо це ненормально збирати гроші, з протягнутою рукою стояти. українці звикли самі заробляти і за свої гроші купувати їжу, одяг, а тут тобі все дають, у мене зараз аж мурашки по шкірі. Ми дуже вдячні, я плакала кілька днів через це".
Шаманіним надали притулок знайомі. Дві родини, дев'ятеро людей, живуть тепер разом у будинку в Будищі.
"Ми завжди готові в свій дім приймати тих, кому потрібна допомога. Ми взагалі повинні всі допомагати один одному, такий час – війна",– каже місцева жителька Ольга.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
