Через часті обстріли жителі прикордоння Сумщини залишаються без зв'язку та Інтернету. Відтак, в одному із населених пунктів, який розташований недалеко від кордону з РФ, місцеві взялися відновлювати Інтернет-мережі власними силами. Як давно вони цим займаються та про життя на прикордонні — Суспільне поговорило з місцевим активістом Віталієм Маліком.
Ви вчителюєте, а віднедавна почали допомагати односельцям відновлювати Інтернет. З чого все почалося, що цьому сприяло і як відбувається нині?
Масовані обстріли по нашому селу били скрізь, хаотично. І як результат — 80% нашого села було без Інтернету. З людьми спілкуємось: “Треба ж налаштувати, треба налаштувати”. Телефонуємо до компанії, вони кажуть: “Ми не можемо приїхати, бо боїмося, обстріли". І тут… хто як не я? І коли, як не зараз? Пішов домовлятися у сільраду. Вони дали добро. Домовилися з компанією, вони дали нам обладнання, матеріали і почали працювати. Я ж вчитель. Як мені працювати онлайн, якщо немає Інтернету? Спочатку поїхали, компанія навчила, як з цим працювати, з проводами. Як їх правильно зварювати, не зварювати. Як їх вкладувати. Попробував раз, два, три й виходить.
Скільки вдалося відновити?
Наразі відновлено майже 100%. Не відновлені лише ті абоненти, які виїхали, яким по факту Інтернет не потрібен. Але є такі моменти, що довелося відновити й тих, хто виїхав, щоб на майбутнє у них був.
Як це відбувається? До вас можна звернутися? Чи коли відбуваються масовані обстріли, то питання не стоїть у когось буде, у когось не буде Інтернету або зникає по всьому селу?
Воно може бути обстріл, а Інтернет цілий. А може бути десь обстріл далеко, а осколки, то така штука, коли ти й дуже далеко. Десь обстріл був за 200 метрів, осколок прилетів, у нас таке, що коробочок, який розводить на 5 вулиць. Усе, на п'яти вулицях немає Інтернету. Зазвичай, люди звертаються. Я це питання опрацьовую з Інтернет-компанією і ми потім плануємо і відновлюємо. Зазвичай, усі заявки відновлюються на 100%.
Ви допомагаєте вашому населеному пункту чи громаді в цілому?
У нас домовленість на громаду. Оскільки по громаді наш населений пункт і сусіднє село обстрілювались найчастіше, а в інших не було порівняно з нашими, то левова частка роботи — це наш населений пункт.
Якщо повертатися до питання з відновленням Інтернету, допоки ви цей аспект взяли під свій контроль?
Поки що так. Зараз просто ж відновлення ми закінчили, бувають погодні або після обстрілів пошкодження. Не такі поки масштабні. Зараз підключаємо нових абонентів. Люди залишились, люди питають, що робити, бо ж зима. Життя в селі взимку трошки завмирає, працювати на городах ніяк, то треба Інтернет. На цей час ми вже підключили понад 30 нових абонентів.
Скільки за часом ви вже займаєтесь допомогою з відновленням Інтернету?
Перший наш виїзд був 8 серпня. У серпні ми працювали щодня, бо масштаби руйнувань були великими. Ми кожного дня виїжджали з 8-9 ранку, працювали до 17-18. Роботи було багато. Але я працюю вчителем, з вересня почалося навчання, почали ми працювати вихідними. У будні працюю вчителем, у вихідні, як мене називають, інтернетчиком.
Як ви сконтактувалися з напарником?
Це мій знайомий, живе недалеко. Це ж село, кожен про кожного знає. Колись тісно спілкувалися. Запропонував йому, бо він з початку війни втратив роботу.
Життя на прикордонні — чи можна до нього звикнути, зважаючи на ту ситуацію, в якій зараз перебувають усі українці, зважаючи на близькість до кордону? Як зараз ви намагаєтесь влаштовувати своє життя?
Зараз у мене таке життя… Знаєте, я називаю його на два двори. Моя сім'я — діти і дружина наразі проживають у Сумах, винаймаємо квартиру. На щастя, ще є за чим доглядати, що берегти. Прикордоння — це обстріли зазвичай. Звикнути до цього неможливо. Звикаєш, коли немає обстрілів. О, хорошо, тихенько. За деякий час ти розумієш, що вроді таке життя, як до війни. Але як почув раз-двічі, то вже це відчуття зникає, постійно відчуття тривоги, небезпеки.
Чи були обстріли поблизу вашого приватного господарства? Нічого не страждало?
Були обстріли, за 100 метрів, вибило вікно та осколок прилетів в автомобіль. На жаль, цей обстріл забрав тоді життя сусідки. Дуже шкода. Це матір трьох дітей. Мій автомобіль врятував дитину, грубо кажучи. Якраз приходила друга сусідня дитина до моїх гратися, тільки виходить, а тут прилетіло.
Як часто нині відбуваються обстріли?
Зараз, Слава Богу, по селу порідшали. Але б'ють кожен день. В околицях… Кожен день, якщо вдома, то чую там бех, там бех. Чуємо кожен день обстріли.
Як переживали минулі осінь та зиму з блекаутами, постійними відключеннями електроенергії ? І чи готові до нових можливих викликів, які готує зима?
У нас у населеному пункті варіантів небагато. Немає світла, то немає. У нас сталося так, що від світла опалення не особо залежить, саме у нашому господарстві, тому в хаті було тепло, але темно. Придбали павербанки, щоб було світло і просто з дітьми читали книжки.
Хоч і живете на два населені пункти, то все одно тут працюєте, сюди постійно навідуєтесь, що вас мотивує найбільше?
Тут живуть мої батько і брат лишився, вони вирішили не виїжджати. Їм же треба теж допомагати. Це мене мотивує. І ще моя мотивація — тут все ж моє, чому я повинен покидати і лишати це комусь, десь, якось. У це ми вклали майже все життя своє.
Як взагалі велика війна змінила вас і громаду? Які сталися особистісні зміни? Можливо, ви щось переоцінили з подіями, які сьогодні відбуваються в Україні?
Почав я жити не плануючи далеко вперед. Максимум — це на два-три тижні і все. Те купити, те зробити. А як раніше планували, наприклад, будуємо будинок. На літо зберемо кошти й побудуємо кухню, то зараз таких уже планів немає.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
