Про службу на фронті, як змінилося життя після початку повномасштабного вторгнення та як допомогти військовим — 6 грудня, у День Збройних сил України, в етері "Суспільне. Спротив" розповіли бійці з Рівного Тарас Обоїста та Юрій Яцика.
Тарас Обоїста — ветеран АТО, боєць ЗСУ, депутат Рівнеради
— Коли ви прийняли для себе рішення стати до лав ЗСУ?
— Почав службу я ще у 2015 році, так звана четверта хвиля мобілізації. Після того, як я відслужив її, повернувся до лав ЗСУ 1 лютого 2022 року. Приїхали на курси оперативного резерву №1, так в армії і залишилися. У нас "курси" тривалістю другий рік.
— Як вас змінила військова служба?
— Військова служба — вона специфічна. Вона має свої крайнощі, і інколи на них важко реагувати відповідно до тої чи іншої ситуації. Військова служба точно дає можливість побачити, що ти не один. Вона дає тобі зрозуміти справжні цінності людського життя та людського характеру. Вона дає зрозуміти тобі, хто є твій друг, хто є ворог. Вона чітко дає зрозуміти, що ми захищаємо. Ми тут захищаємо: свої сім'ї, родину, друзів, ту землю, на якій я ходив, пас корів, де мене вчили батьки, де я ходив у школу. Мені є що захищати, і за це я буду боротися.
— Як змінилося українське військо з початку війни та дотепер?
— Важко воно змінюється і трансформується. Під час гострих заворушень ми отримуємо піднесення, підйом, мотивацію. Але, на жаль, в армії є свої проблеми, пережитки минулого. Буває все по-різному. Не змінюється підхід людей, а змінюються самі люди. На жаль, ми дуже багатьох втрачаємо. Не секрет, той резерв, який вийшов першим, який давав можливість втриматися, вони зараз лікуються або вже не повернуться.
Мінуси завжди будуть в будь-якій великій організації, незалежно від країни. Так достойно, як виступили Збройні сили України, навряд виступили б більшість армій інших країн. Проти північних сусідів могли встояти лише ми. Їх не втримали б поляки, країни Балтії, Азії. Україна — вона дійсно оберігає цивілізацію, тільки цивілізація цього не розуміє. Це моя суб'єктивна точка зору. Звичайно, є підтримка багатьох країн, але у них свої турботи. Єдиний наш шлях — це перемога. Наша задача — зробити максимум, щоб як більше людей повернулися додому.
— Як цивільні можуть підтримати військових?
— Військовим потрібно кудись повертатися, тому громади повинні розбудовуватися, забезпечити достойний рівень життя для себе і сімей тих, хто воює. Громадяни повинні бути більш жорстокими й нетолерантними до корупції — це один із наших ворогів, її треба знищувати. Найбільше демотивує, коли дізнаєшся про вияви корупції в Україні. Наша задача — це сильне громадянське суспільство. Коли буде сильна громада — буде сильна армія.
— Що ви відчуваєте у День Збройних сил України?
— Біля мене завжди знаходиться плече моїх побратимів і посестер та плече тих, хто допомагає, навіть не одягнувши на себе піксельну форму. Цей день належить тим, хто зараз на фронті, тим, хто забезпечує тил, хто з нами й тим хто, на жаль, вже пішов, щоб охороняти нас з неба.
Юрій Яцика — військовий бригади спецпризначення Нацгвардії "Азов", концертно-оперний співак, президент ВО "Мистецький Вектор", керівник "Козацької лицарської школи"
— Як ви опинилися у лавах ЗСУ?
— Скільки не готуйся, завжди будуть такі нюанси, коли не будеш стовідсотково готовий до того, що тебе очікує. Я походжу з родини бандерівців, мій дід ще на початку незалежності переповідав: «Росія ніколи не відпустить Україну. Нам незалежність далася легко, але обов'язково буде війна». Останніх десять років я свідомо готувався до цієї боротьби.
Разом зі мною були створенні дитячі табори, де ми виховували українських патріотів у козацькому стилі. На початку березня минулого року мо**алі писали про мене, що ці десять років я займався вихованням нацистів. Була стаття: "Малєнькіє нацисти подрослі і пошлі на войну". Насправді я не виховував нацистів, я виховував українців, українок. Виховував у дітей повагу до старших, визначення себе у цьому світі, мудрості українського народу, до нашої спадщини й любов до України.
Щодо мене, життя змінилося як і до, так і після. Я готувався певними своїми випробуваннями. Скільки не готуйся — завжди будуть нюанси. Стільки часу не бачити рідних та близьких, не кожен витримує психологічно, особливо цивільні. У нас є певна сила братерства, яке ми загартовуємо не тільки в боротьбі, але перебуваючи у колі один з одним.
— Що для вас перемога?
— Сьогодні, коли скажений звір замахнувся на волю народу, який вирвався з його пазурів, Україна знову породила борців, які стали за її волю. Коли в мене запитують, коли закінчиться війна, я завжди кажу: війна завершиться тільки тоді, коли повністю відновимо українські кордони й звільнимо з полону всіх наших побратимів та посестер. За це ми готові платити кров'ю та своїм життям.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook
