Херсонка Наталя Шеменкова не виїжджала з окупованого міста, була свідком звільнення, підтоплення внаслідок підриву Каховської ГЕС російськими військовими. Зараз під постійними обстрілами годує власних та бездомних тварин.
Наталя Шеменкова не покидала рідне місто від початку повномасштабного вторгнення. Каже, і під час окупації, і після звільнення, завжди намагалася допомагати усім, хто цього потребував. Зараз у неї вісім котів, яких підібрала на вулиці. Також годує вуличних тварин.
"Роздаю корм мішками. Годую тварин, які покинуті. Дуже багато тварин після підтоплення — це взагалі драма. Скільки з розбитих сіл поприбігало собак у Херсон, зі спалених лісів. У мене за домом живе філін чи сова і я його годую сосисками. В мене мишей нема. Кидаю сосиску, він прилітає, бере ту сосиску і летить", — розповідає Наталя.
За її словами, з кормом для тварин допомагали друзі — і в окупації, і зараз.
"А коли стався підрив Каховської ГЕС, то в мене слів немає, яку підтримку вони організували. Ми їздили на Острів, Нафтогавань. Все це розвозили: і корма для тварин і для людей. Багато для херсонців присилали і їжі, і ліків, і антисептики — все, що було потрібно, вони слали. Найперше, що поїхало на Геологів — там вони відрізані були. На двох гумових човнах поїхав наш корм для котів і собак і памперси для людей", — згадує жінка.
Що може розпочатися війна, розуміла, каже Наталя. Але до останнього не хотіла в це вірити.
"Не може нормальна людина зрозуміти, як це так, коли ми чомусь раділи, чомусь сумували і все скінчилося. В мене є сусідка, їй 89 років — Тамара. Перший хліб, який я змогла купити на початку окупації, на третій чи четвертий день, це заготовки для піци. У мене був розпач. Я відкриваю холодильник, а мені нема що дати Тамарі", — каже Наталя.
Вона згадує, як ходила на всі мітинги спротиву російській окупації.
"Потім, коли ми взнали про підвал, я зрозуміла одну страшну річ — ми всі знаходимося в цьому підвалі. Всі — хто в окупації. Хтось ходив радувався "русні", стільки розчарувань було. Я не розуміла — я вчора з тобою пила каву, розказувала свої радощі, а ти мені дзвониш і кажеш — я взяла руський паспорт", — ділиться волонтерка.
Також Наталя передавала ЗСУ інформацію про розташування російських військових.
"Вони ставали машинами, "Град" стояв на кладовищі Геологів, і я передавала...а ще у мене був такий відчай — ну як й з мене партизан? І я вішала оці стрічечки жовто-блакитні по всьому району. І мене бачили люди. Я ж думала, що я тишком-нишком, щоб не "настучали". Люди бачили і ніхто не сказав", — розповіла Наталя.
Зв’язку в окупованому Херсоні не було, тому аби передати інформацію, Наталя приходила до кав'ярні.
"Я сиділа там на сходах, підіймаю очі й під'їжджає машина з написом "поліція ДНР". Дивляться на мене, і я розумію, що зараз буде погано і мені і господарям, і вайфаю, і всім на світі. Але щось, мабуть, пішло не так, вони посміялися, погрозили пальцем і поїхали", — згадує жінка.
Наталя й надалі планує залишатися у рідному Херсоні. Каже, є багато тих, кому потрібна її допомога.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube.
