Понад 200 народних пісень за 23 роки назбирали у своєму репертуарі солістки ансамблю української народної пісні "Антонівчанка". Частина з них – автентичні переспіви або мають характерні мотиви саме для села Антонівка, що на Прилуччині Чернігівської області. Для цього жінки збирають пісні серед старожилів та виконують їх на широких загал.
Співають і про парову машину, і про Саврадима – все на свій, притаманний регіону, манер.
Зі слів солістки Надії Волік, любов до народної пісні вони перейняли від своїх батьків, які співали спершу у хорі "Ланка", далі, із 80-тих, – у місцевих фольклорних колективах.
"Просто чули. Зарізали кабана зимою, зійшлися: ланка, куток, куми. Музики, крім гармошки і бубна, не було. Сідали за столом, випили по чарці. Квашена капуста із картоплею, свіжина. І співали. А ми де? А ми, лежачи на печі, ловили",– згадує Надія Волік.
Близько півтора десятка пісень у репертуарі "Автонівчанки" – автентичні. Це пісні та переспіви, які характерні саме для цього регіону.
"Петрівських, купальських, новорічних колядок стародавніх. Хай їх не багато, декілька у нас, все рівно. А народних – їх безліч. Ми різні, але нас об’єднує пісня, любов до пісні. Ми не можемо жити без пісні. Ми думаємо, що якщо у селі лунає ще пісня, то село ще живе",– каже Надія Волік.
Жінка говорить, що впізнати антонівські пісні можна за характерною вимовою:
"У нас все твердо, все на "и" та "да іще". От можна ж просто сказати: "Сонце не заходить". А у нас: "Да іще сонце не заходило", да ще й з якимись "ой", "що й". Таке у нас – трошки із якимось заходом".
Ганну Лук’янець в ансамблі називають "першою пташкою", вона – заводить більшість пісень.
"Сусіди співучі були. І от вони співали "Чаєчку" і немає виводчиці. А мені років сім було. Ставили табуретку посеред хати і починаю ту "Чаєчку" виводити, аж оченята десь вилазять. Виходило і якось ото розспівалася. Співаю і зараз" , – говорить Ганна Лук’янець.
Загалом "кістяк" колективу – це до десяти місцевих жінок. Щочетверга вони збираються у місцевому будинку культури – клубі – та співають пісні своїх мам та бабусь.
"Пісня – це душа народу. І вона якраз і допомагає виживати в отаких складних ситуаціях. І, чому немає веселих, їх дуже мало веселих народних пісень? Тому що, дійсно, народ жив важко: праця цілий рік, думка про насущний хліб. Мало було веселощів. Здебільшого – це були трудові будні", – каже Тетяна Стеценко.
У 2017 році ансамбль захистив звання народного аматорського, є переможцем телевізійного конкурсу "Фольк-music", виступає на місцевих та регіональних заходах. Також «Антонівчанка» співала на Варвинському фольклорний фестиваль «Бода-Фест».
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
