"Я завжди думав, що помру від наркотиків. Навіть просив, щоб у труну зі мною поклали дозу та шприц". Так починає свою історію мешканець Сум Сергій. Чоловік не показує власне обличчя: про ВІЛ-позитивний статус Сергія знають лише його рідні. Він захворів, бо вживав наркотики ін’єкційно. Вперше спробував на початку дев’яностих, тоді Сергію було 19. Наступні кілька років був, як каже сам, "в системі". Приймати наркотики Сергій продовжував й у місці позбавлення волі. Шприци, говорить, не завжди були стерильними – особливо, коли вживали гуртом. Публікуємо його розповідь від першої особи.
"Кинути легко, важко – не почати"
Коли протестували людей, з якими я вживав, з них три-чотири людини виявилися ВІЛ-позитивними. Вони навіть не знали, що мають ВІЛ. Мій світогляд тоді змінився. Я за будь-якої можливості намагався обстежуватися, бо у цієї хвороби є "період вікна", коли аналізи її не виявляють. Я здавав аналізи. Заспокоював себе – наче, пронесло. І продовжував вживати. Знав, що у цих людей є статус, намагався з ними не вживати, шукав інші можливості. Але думка в голові все одно лишилася – а раптом...?
Потім я вийшов на свободу. На той момент вже існували Програми зменшення шкоди (це програми, що запобігають поширенню ВІЛ і зменшують шкоду, пов’язану із вживанням психоактивних речовин, особливо ін’єкційних наркотиків, – прим. ред.), там я зробив тест, який показав, що ця хвороба в мене є. Деякий час я ще розповідав собі, що, може це не так, може це помилка, може ще щось. До того ж я весь час вживав й не приділяв цьому значення.
Наркотики – це хвороба хронічна. Ти постійно живеш і розумієш, що наркотики оточують. Це лише здається – кинув і все. Знаєте, як кажуть: кинути легко, важко – не почати. Але це завжди з тобою, ти розумієш, що наркотики – скрізь. Йдеш містом й бачиш людей. Для звичайних людей – це просто люди, що йдуть. А я бачу: он людина, що вживає наркотики. Впізнаю по звичках, по ході, по обличчю, по міміці. І таких дуже багато ходить по місту.
"Починаєш переоцінювати своє життя"
Але настав такий момент, коли наркотики більше не приносили ніякої радості. Я спробував реабілітацію. Все вийшло: я почав одужувати. Коли відбувається одужання, ти починаєш переоцінювати своє життя, свої потреби. Я зайнявся власним здоров’ям. Здав всі тести, аналізи, почав лікувати свої хвороби. Кинув наркотики, кинув курити, пити. Я вилікував гепатит, зуби. Встав на облік, почав отримувати терапію. Отримую її по сьогоднішній день. Живий-здоровий, відчуваю себе чудово.
Сьогодні я маю роботу, і навіть не одну, маю родину, дітей. Як сприйняла мій статус дружина? Нормально. Ми розмовляли про це. Знаєте, як кажуть на весіллі: разом в горі і в радості, у хворобі й в здоров’ї. Нічого страшного в цій хворобі немає. Можна жити, займатися сексом, працювати.
Якщо ти правильно ставишся до свого здоров’я, п’єш терапію, здаєш аналізи, ведеш здоровий спосіб життя – то все в тебе буде добре, будеш жити довго і щасливо. Зараз легше померти від коронавірусу, ніж від цієї хвороби.
Час від часу треба тестуватися, бо багато людей, які ніколи не вживали наркотики, живуть з ВІЛ і не знають про це. Мало хто приділяє цьому значення. В нашому суспільстві виникла тенденція, що ця хвороба буває тільки у наркоманів, проституток, гомосексуалістів – це все неправда. Бо всі ходять до стоматологів, роблять операції, переливання крові.
Є безкоштовні програми, є тести, вони продаються. Звичайне тестування можна зробити за 15 хвилин: вкололи палець, взяли дві краплі крові – ти впевнений в результаті, знаєш: є в тебе вірус чи немає. А ще першого числа буде День боротьби з ВІЛ-СНІД. Сам бог велів прийти й протестуватися.
"ВІЛ-позитивні – такі ж самі люди. В них не ростуть рога та копита"
Якби людям частіше розповідали про ВІЛ, якби мені потім пальцем в лице не тикали й не кидали в мене камінням, то я б, можливо, й показав власне обличчя. Як приклад: я, коли вже вилікував гепатит, прийшов до лікарні, бо обов’язково мав здати кров на гепатит. Я кажу, що я його вже вилікував, в мене антитіла є, а самої хвороби немає. Я брав та приносив довідки – і все одно вони вдягали по п’ять гумових рукавичок. Так це – медики, а що казати про звичайних людей! Тому людина, в якої є ВІЛ-позитивний статус, і яка приходить до лікарні, вона, зазвичай, просто мовчить. Бо якщо вона про це скаже – не факт, що її взагалі приймуть.
В нашому суспільстві насправді не дуже змінилося ставлення до ВІЛ-позитивних людей. Просто раніше це подавалося як чума, епідемія, всі шарахалися від ВІЛ-позитивних. Зараз це трохи стихло, але толерантність – така ж. Тому що ніхто нікому не пояснює, що́ це за хвороба, і що ВІЛ-позитивні – такі ж самі люди. В них не ростуть рога та копита. Просто в них є імунодефіцит в організмі – ото й все. Ти – безпечна людина, якщо ти правильно ставишся до своєї хвороби. Є хвороби, страшніші за ВІЛ: туберкульоз, гепатити. Зараз легше вмерти від ковіду, ніж від ВІЛ.
"Це просто хвороба. Це – не вирок"
Що робити тим людям, які дізналися про те, що в них ВІЛ-позитивний статус? Жити далі! Він вже є! Не треба депресій, суїцидів, не треба такого робити! Люди живуть з цим і вмирають від старості. Це колись давно не було ані терапії, ані лікування, ані підтримки. Зараз – йди в місце, де отримувати терапію, їж пілюльки та живи довго та щасливо. Це просто хвороба. Це – не вирок. Я збираюся померти від старості – не від хвороби. Тому й займаюся своїм здоров’ям".
Сергій – один з 3354 людей в області (без урахування дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями), яким за останні 36 років офіційно підтвердили наявність в організмі ВІЛ. Такі дані надає директор обласного медцентру соціально небезпечних захворювань Тарас Злиденний. Скільки ж загалом людей на Сумщині є носіями вірусу – невідомо.
Щорічно, говорить Тарас Злиденний, на ВІЛ обстежуються 40-50 тисяч людей – це приблизно 5 % населення області. Середній показник захворюваності на Сумщині менший, ніж в цілому по Україні, говорить чоловік. “Ми покращили в Сумській області кількість тестувань – вона збільшується. Пропорція пряма: чим більше ти тестуєш – тим більше відповідно, виявляєш. У нас в Україні, за приблизними даними, ще десь 40 % людей, які живуть з ВІЛ, не знають про свій статус”, – додає він.
Найстаршій людині, що має вірус на сьогодні – 80 років. Вік тих, хто нині перебуває на обліку у медзакладах Сумщини — від 25 до 49 років. За 9 місяців 2023 року в області виявили 159 ВІЛ-позитивних людей. Померли від хвороб, зумовлених СНІДом — 8 жителів Сумщини. За цей же період в Сумській області народилися 19 дітей від матерів, що мають ВІЛ. З підтвердженим ВІЛ-статусом на сьогодні перебуває 25 дітей.
Антиретровірусну терапію сьогодні у лікарнях області отримують 1348 людей. Коштує вона від 150 до 800 гривень на місяць, говорить Тарас Злиденний. Більшість витрат на ліки бере на себе держава, також препарати купують за кошти донорів.
“Антиретровірусна терапія — так звана АРТ — є обов’язковою при медичній допомозі людям з ВІЛ. Якщо приймати її безперервно та пожиттєво, це забезпечить максимальне пригнічення реплікацій ВІЛ, передачу ВІЛ-інфекції, відновить функції імунної системи, а відтак — і якість життя людей з ВІЛ. У нас є кур’єрська доставка, ми співпрацюємо з громадськими організаціями, які займаються тим, що доставляють АРВ-препарати до пацієнтів. І наші препарати можуть бути точково довезені до пацієнтів, або передані в зручних місцях, або є в нас спеціальні автомобілі, організація, яка займається транспортуванням цих препаратів в регіони, в райони, яка може особисто довезти в регіони ці препарати”, – розповів Тарас Злиденний.
В Сумах є кілька громадських організацій, що опікуються ВІЛ-позитивними людьми. Найвідоміші — це "Клуб "Шанс" та ГО “Позитивні жінки”. Там, а також у СНІД-центрі, обласному центрі соціально-небезпечних захворювань, можна здати швидкий тест на ВІЛ. За бажанням це можна зробити й у сімейного лікаря, додав Тарас Злиденний.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
