Юлія та Сергій Миронці виховують двох власних дітей, шестирічну доньку Стефанію та сина дошкільного віку Григорія. Родина завжди хотіла усиновити ще одну дитину. Кажуть, що війна пришвидшила їхні бажання.
Суспільному подружжя розповіли, як їм вдалось усиновити хлопчика Романа з Київщини та як дитина з інвалідністю адаптувалася у їхній сім'ї.
"Ми хотіли всиновити дитину, коли наші кровні повиростають, і ми будемо старші. А війна якось нас так підштовхнула швидше це зробити, бо було багато самотніх дітей", — каже мама Юлія.
Відтак розпочали обирати, консультуватися з психологами, юристами та соціальними працівниками. Психологи радили брати дитину не старше власної, щоб їй легше було адаптовуватись, каже Сергій Миронець.
Подружжя каже, що найважче було не оформляти документи, а обрати дитину.
"Як би це грубо не звучало, у програмі є фільтри: можна обрати вік, наявність братів чи сестер, і наявність інвалідності у дитини. Я забула поставити цю галочку і так ми побачили анкету Романа", — розповідає Юлія Миронець.
Разом із чоловіком зателефонували та дізналися, що хлопчик є. Йому три і він на 9 місяців старший за сина Григорія, а ще в нього є інвалідність — через гідроцефалію захворювання, що характеризується надлишковим накопиченням цереброспінальної рідини у шлуночковій системі головного мозку. Ще у хлопчика діагностували геміпарезслабкість правої чи лівої половини тіла, дитячій церебральний параліч Узагальнений термін для групи стійких непрогресуючих рухових синдромів, часто поєднаних з психічними та мовленнєвими порушеннямита атрофію Зменшення розмірів органів або тканин, що супроводжується занепадом їхньої діяльностізорових нервів.
"Коли я взнала про його діагноз, то не злякало зовсім. Там був список хвороб наставлених, то ми брали консультацію лікаря-педіатра, щоб він нам кожен діагноз розказав, перед тим, як їхати знайомитися чи ми зможемо з цим справлятися, чи ні", — говорить Юлія.
Сина привезли з дитячого будинку у Київській області. Змінили йому прізвище та по батькові, дату народження та ім'я залишили.
Нині Роман та Григорій ходять в одну групу у дитячому садочку.
"Він все робив раніше по режиму. Зранку з ліжка не вставав. Усі прокинулися, пішли на низ, я роблю сніданок. Усі прийшли до мами, а Роми немає. І це було дуже довго. А він просто чекав поки ми зайдемо в кімнату і скажемо "Ромчик, встаємо", — говорить Юлія.
За пів року проживання в новій родині, Роман вже адаптувався та звик, каже Сергій Миронець.
"Ми одна команда і любимо цього хлопчика, він дуже гарно вписався у нашу сім'ю, став членом нашої сім'ї і в нас усе супер", — говорить батько.
Подружжя говорить: кожна дитина заслуговує мати сім'ю, де її будуть любити.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.
