Півтора року тому через велику війну переїхала на Волинь із Донеччини Євгенія Лаврентьєва з донькою. Прихисток жінка знайшла в селі Смідин Ковельського району: тут мешкає в шелтеріМісце тимчасового проживання, що облаштували в приміщенні місцевої лікарні.
Як розповіла Євгенія Лаврентьєва Суспільному, себе називає двічі переселенкою.
Двічі пережила окупацію
До 2014-го Євгенія з родиною жила в Горлівці, поки її рідне місто не окупували російські військові. Дім у рідному місті родина продала і згодом переїхала в Бахмут, де купили квартиру. Зараз, говорить Євгенія Лаврентьєва, житла вже немає — знищене.
"Ми всі сподівалися, що ми виїхали на місяць, що ми побудемо. Але потім вже сказали, що квартири вже немає, що її розбили. Вже повертатися нікуди...", — сказала жінка.
Як Євгенія Лаврентьєва облаштувалася у волинському селі
У шелтері в Смідині разом із Євгенією 13 переселенців. Живуть і радіють кожному дню без вибухів та пострілів, розповідають Тетяна Нагорна та Євгенія Скопіна.
Сама ж 34-річна Євгенія Лаврентьєва має технічну освіту та пів року як влаштувалася на роботу в сільську раду, що за декілька хвилин ходьби від її помешкання. Каже: робота на посаді спеціаліста з питань соціального захисту, прав дітей, сім'ї та молоді подобається.
"Це мій робочий кабінет. Я займаюся визначенням потреб переселенців у складних життєвих обставинах і допомогаю їм з працевлаштуванням...", — сказала жінка.
Окрім роботи, говорить переселенка, здобуває фах психолога на заочній формі в одному з волинських вишів за ваучером на навчання від обласного центру зайнятості.
Роботу у сільраді Євгенії запропонувала голова Смідинської територіальної громади Оксана Піцик, адже жінка активна й має вольовий характер.
"Женя одна із тих, хто долучався до усіх абсолютно рухів, щоб ми не робили. Якщо ми написали десь в чаті, Женя завжди була там. Я подумала, що найкраще внутрішньо переміщених осіб зрозуміє внутрішньо переміщена особа і, власне, згадала про Женю і запропонувала", — зазначила посадовиця.
Поки Євгенія Лаврентьєва на роботі, за її восьмирічною донькою Софією приглядають дідусь та бабуся.
На Волині оселилися, відгукнувшись на пропозицію волонтерів, говорить Анатолій Роговськой, адже більше не було куди їхати. З його слів, майже рік проживали в шелтері лікарні, а згодом із дружиною оселилися в окремій квартирі, яку надала Смідинська сільська рада.
"Це така сама квартира, як в мене в Горлівці. Ми лишили таку саму двокімнатну. І я сказав, що ми тут лишаємося. Оцей весь ремонт ми самі зробили.. Дуже тут подобалося, сусіди дуже добрі… Люди дуже добрі", — говорить чоловік.
Мама Євгенії Тетяна Сотникова говорить: у Смідині вже облаштувалася та знайшла роботу. З її слів, на Донеччину, найімовірніше, не повернуться, але дуже б хотіли побачити свій дім та пройтися рідною вулицею.
"Тут ми сюди приїхали, я знайшла сама собі роботу, я взяла метьолку і прибирали вулицю. Оце мені так хотілося віддячити людям, як вони нас зустріли, як вони нас прийняли. Просто бути вдячними", — додала переселенка.
Підтримують сім'ю переселенців сусіди. Місцева жителька Людмила Козачук розповіла, що часто навідується в гості.
"Толік напече пиріжків і приносить гаряченькі. Ми думали, що він вміє робити меблі, що він може робити тин із дрюків, що він може посадити цибульку, може підшивати черевички. Він торт пече! Такий торт чоловічий, великий. Молодець!", — говорить жінка.
Як додала голова Смідинської ТГ Оксана Піцик, на території їхньої громади наразі проживає понад 40 переселенців.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.
