23-річний син Оксани Красовської Володимир зник безвісти у серпні 2022 року під Бахмутом. Зараз жінка разом зі своїм чоловіком Володимиром раз у тиждень готують домашні страви для поранених військовослужбовців, яких лікують на Рівненщині.
Вона розповіла Суспільному, що востаннє спілкувалася з сином 7 серпня 2022 року. Наступного дня він разом із побратимами мали замінити інших бійців на позиціях під Бахмутом:
“Міняли хлопців в засідці й напоролися на засідку "орків". Вова почув постріли з того боку, він кинувся до хлопців туди, думаючи, що він буде рятувати їх, і в нього поцілили”.
Її син проходив строкову службу з травня 2019 року:
"Подзвонив: «Батьки, я підписую контракт. Мені здається, я себе тут знайшов». Якщо він не вчився в школі взагалі, тобто від слова зовсім, то там він почав підбирати всі курси, які тільки міг".
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, працював інструктором в навчальному центрі на Львівщині, розповіла Оксана. У квітні 2022 року добровольцем пішов у ЗСУ:
"Ми оголосили збір і його однокласниця допомагала, вона спитала його: «Нащо ти пішов такий молодий на ту війну?» Він їй відповів, що: «А як я можу сидіти вдома, коли я буду знати, що, припустимо, завтра прийдуть до мене додому»".
Зараз Оксана разом з парафіянами церкви "Надія" готують домашні страви для поранених військовослужбовців, які перебувають у лікарні:
"Гречаники, деруни з м'ясом — це те, що хлопці люблять. Одного разу просто насмажила картоплі, оселедця і цибулі — це все хлопцям зайшло на ура".
Допомагає в приготуванні їжі для поранених бійців й чоловік Оксани Володимир. Вона розповіла, що готують страви раз у тиждень:
"Мені потрібно знати, що я таким чином наближаю до перемоги, хоч такими малюсінькими кроками. Скільки можу — буду готувати, носити, чим зможу — допоможу. За кожного, хто загинув, болить душа, як за свого".
Жінка поділилася, що постійно моніторить групи у соцмережах, де інші сім'ї шукають своїх зниклих родичів військовослужбовців:
"Ті, що безвісти, чи згадає їх хтось потім? Бо, коли закінчиться війна, у загиблих героїв будуть пам'ятники, у героїв, які дійдуть до перемоги — честь їм і хвала, і ми будемо про них думати й згадувати завжди. А безвісти? У нас, на жаль, у рідних тих, що безвісти, часом немає взагалі ніякої ниточки. Я думаю: а якщо ми не знайдемо ніколи? У нас не буде місця навіть куди квіти принести".
Суспільне Рівне у Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook
