Чому на Черкащині звільняються медики? Чи проблема медицини тільки в грошах? Що можна зробити на місцевому рівні, не чекаючи великих політичних рішень? До місцевих виборів Суспільне розпочало марафон “Місцеві”, де ми упродовж 7 тижнів розповідаємо історії з усієї країни про проблеми, якими насправді живуть люди в регіонах і як їх можна вирішувати на місцевому рівні. Пандемія COVID-19 підсвітила системні проблеми медичної галузі, тож тема першого тижня – медицина. Суспільне зібрало історії з усієї країни.
Чому звільняються медики на Черкащині
“З травня місяця нам перестали виплачувати зарплату. Як медсестра я мала 3 500 грн і ще пів ставки акушерки – тисячу гривень. Зарплату не виплачують уже травень, червень, липень і включно серпень, тож вирішила звільнитися”, – це слова 26-річної медсестри й акушерки Інни Хоменко зі Сміли, Черкаської області.
Загалом упродовж літа з медзакладів у містечку звільнилося півсотні працівників – так твердить місцева голова профспілки медиків Тетяна Ганжа. Медики виходили на мітинги, однак зрушень не було.
Річ у тім, що частково лікарні фінансує Нацслужба здоров’я, а решту грошей мали б спрямувати з місцевого бюджету. Однак депутати Смілянської міської ради 25 разів поспіль не збираються на сесію, аби проголосувати за це питання. Не могли домовитися про порядок денний. Одні вважають, що вже голосували за виділення коштів медиків ще в травні, міський голова вважає те засідання не легітимним. Ця історія про те, як політичні конфлікти напряму впливають на життя медиків, а отже і їхніх пацієнтів.
Чому в селах бракує сімейних лікарів і як їх шукають
Олександр Коляда – житель села Єлізаветградка на Кіровоградщині пригадує, як їздив в інше селище Олександрівку на прийом до лікаря в центр первинної медико-санітарної допомоги за 35 кілометрів від свого селища: “Там чергу простояв, от автобусом приїхав, але до 12-ї години не встигаю. До електрички – 7 кілометрів пішки. Це для мене вже важко, тож сідаю разів 5 відпочивати, щоб дійти додому”.
У його селі таки збудували амбулаторію, де є відповідна техніка та приміщення для роботи, а також окреме житло. Однак попри те, що районна влада поширює інформацію про вакансії — на них немає відгуку.
На Чернігівщині в селі Чорнотичі на лікаря чекає будинок з літньою кухнею. Та понад 10 років на 5 сусідніх сіл з медиків є лише фельдшер. Вакансія сімейного лікаря також відкрита. Водночас у Семенівці, це райцентр на півночі Чернігівщини, лікарів на роботу мотивують окремим житлом, але не в амбулаторіях, а квартирах. Після закінчення навчання дерматолог Галина Даниленко проходила інтернатуру на дерматолога, тут і залишилася працювати: “Квартира, так, мала певний вплив, досить вагомий, тому що своє житло – є своє житло. Купити квартиру в Чернігові досить тяжко – зібрати кошти, зробити ремонт, а потім обставити її".
Як лікарів намагаються привабити на роботу у сільських амбулаторіях і в яких випадках це вдається – матеріал Суспільного з Львівщини, Чернігівщини й Кіровоградщини.
Як швидка працює в горах
“Найбільша проблема гірських сіл, вчасно приїхати на виклик, особливо взимку”, – каже фельдшер швидкої допомоги Богдан Кепещук.
Він працює в одній з бригад міста Надвірна на Прикарпатті. Часом доводиться розраховувати на те, щоб швидку підібрали потужнішою машиною. Фельдшер згадує випадок, коли у жінки був інсульт, тож її негайно було потрібно госпіталізувати. Суспільне Карпати поїхало з однією з бригад кілометрами бездоріжжя, щоб показати наскільки доступна там медицина.
Реабілітація ветеранів – де і як працює
41-річний дніпрянин Віталій Фоменко пішов на війну у 2014-му. Потрапив у полон під час виходу з Іловайська. Переживши обстріли, смерті товаришів, зрозумів, що потребує реабілітації, якої у Дніпрі не знайшов. Допомогти йому змогли тільки на Івано-Франківщині. У Дніпропетровській області допомогу ветеранам війни на Донбасі організували у 25 медичних закладах області. Але для психологічної допомоги тимчасового перебування у лікарні недостатньо – це лише кризова допомога. Окрім фізичної та психологічної реабілітації ветеранам потрібно отримати нові навички й допомога з працевлаштуванням.
На Буковині єдине місце в області, де ветеранам та військовим надають фахову психіатричну та психологічну допомогу – це відділення у Чернівецькій обласній психлікарні.
Допомога тим, кого не можливо вилікувати.
У 8-річного Яся – дитячий церебральний параліч та епілепсія. Яся любить автівки - іграшкові й справжні, а ще гратися в сусідньому дворі й кататися на гірці.
Батько Ясі згадує, як родині казали, що ніякі “ходунки” хлопчику не потрібні, він – лежачий, на дитині по суті ставили хрест. Жити повнішим життям хлопчик може завдяки комплексній паліативній допомозі. Її на Харківщині потребує 4000 інших дітей.
В регіоні її надають лише у двох медзакладах: вони розташовані у Харкові, куди невиліковні хворі приїжджають з усіх районів області. Центрі медичної реабілітації та паліативної допомоги "Гіппократ" щороку приймає до 600 пацієнтів. Це лише 15% від тих, кому потрібна допомога. У Центрі працюють реабілітологи, неврологи, психіатри та ще з десяток лікарів, які полегшують життя дітям з тяжкими захворюваннями. Черга до цього медзакладу – на рік вперед.
До закладу реабілітації - 20 кілометрів
На Рівненщини понад три сотні дітей потребують паліативної допомоги. Більш точної статистики начальник профільного управління не назвав, бо, каже, це число динамічне і постійно змінюється. Відомо одне: надати таку допомогу саме дітям можуть поки що в одному закладі, а ще одне невелике відділення в іншому – тільки облаштовують.
Тетяна Віднічук має трьох синів, найменшому Тимофієві – 5 років. Хлопчик має дитячий церебральний параліч і потребує постійного знеболення та протисудомних ліків. До карантину на реабілітацію жінка возила Тимофія у Будинок дитини, що в Рівному, це за 20 кілометрів від її дому.
"Так ми відвідували будинок дитини, поки Тимофій був трохи легшим. Бо тепер Тимофія є що носити, бо він до 20 кілограмів важить. Треба до Рівного доїхати і ще там робити дві пересадки, щоб до Будинку дитини доїхати. Це важко", – розповідає мама паліативного пацієнта.
