Священник ПЦУ Роман Грищук понад дев'ять років їздить до військових на передову як капелан. Раніше місяцями жив з бійцями в бліндажах: підтримував їх психологічно, сповідав, освячував техніку й навіть проводив вінчання у саморобній капличці.
Наразі його поїздки на фронт тривають кілька днів, бо має обов'язки перед своєю парафією у Глибоці. Водночас відвідує кожні похорони бійців та розповідає людям про фейки, які поширює Росія серед релігійних громад. Історію священника читайте у матеріалі Суспільне Чернівці.
"Маю бути там, де мій народ"
"Я багатодітний батько й усвідомлюю, що маю зробити для своїх дітей. Мені є для кого робити і для кого жити. Іноді я наражаю себе на небезпеку, але наші воїни теж постійно в небезпеці. Якщо я як священник не довіряю Богу у тому, виживу я чи ні, то чому навчу своїх дітей? Якщо я довіряю Богу, то я буду там, куди він мене посилає".
Роман Грищук їздить на фронт як капелан з 2014 року. У той рік разом з іншими священниками перебував на Майдані, а згодом їздив у ротації до військових на Луганський та Донецький напрямки. На його думку, військове капеланство невідривно поєднане зі світоглядом та служінням православного священника: він має бути там, де є його народ.
"Мені важливо бути з моїми людьми, щоб люди розуміли – церква з ними. Якщо я буду говорити людям, що це важливо, а сам не буду на місці подій, тоді я буду брехуном".
Спочатку Грищук з друзями доставляли продукти та гуманітарну допомогу для бійців в зону АТО. Під час першої поїздки він доставляв речі в село Оріхове на Луганщині, де вели бойові дії. На зворотному шляху везли поранених військових.
"Серед них був брат солдата, який щойно загинув. Виходить, він їхав на похорон й на демобілізацію через поранення. Відтоді це стало для нас нормою. Впродовж цих років 50 священників нашої єпархії пройшли через повну ротацію: місяць-півтора проживали в окопах та будинках разом із солдатами".
Понад дев'ять років тому штатних військових капеланів не було, священники їздили до бійців як волонтери та через особисту мотивацію. Грищук каже, зараз також мало священників стають капеланами, бо мають обов'язки перед своєю парафією – це важко поєднати з постійним перебуванням при військовій частині. Тому зараз є два види капеланства: штатні священники на обліку в ЗСУ та капелани, які займаються пасторством, але не прив'язані до військової частини. Роман Грищук – серед останніх.
"Раніше ми скептично ставилися до того, щоб називати капеланами тих, хто просто відвідував солдатів з гуманітарною допомогою – це більше про волонтерство. Капелан жив і повинен жити зі своїми солдатами. Після двотижневого співжиття у солдатів відкривається душа: вони інакше можуть з тобою поговорити; вже як з другом, якого знають і якому можуть довірити потаємне".
Роль капелана – не тільки духовна
Для солдата присутність капелана це — присутність поряд Бога. Також розуміння, що те, що він робить, є правильним, каже Грищук. Саме таке розуміння та мотивацію має надати бійцеві капелан.
"На жаль, часто, особливо на початках, хлопці з парафій приходили під шум загального осуду. Мовляв: "Йдеш братів вбивати, а краще б покаявся. Ми за мир, а не війну". Ми бачили заклики до капітуляцій, ніби потім настане мир. Але на прикладі Ізюму та Бучі ми бачимо, що після захоплення смерті множаться. Буде лиш винищення та геноцид, тому не можна здаватися".
Одного разу Грищук вінчав пару в зоні АТО: військового та місцеву. Вони вирішили провести церемонію не в храмі, а у військовій частині. Для цього облаштували саморобну капличку, вінчальні вінці змайстрували з фольги, а "весільний кортеж" складався з військових машин.
На фронті Грищук також освячував воду та окроплював нею військову техніку, сповідав та причащав бійців. Каже, особливо трепетно було спостерігати за військовими під час різдвяних свят. Тоді, аби створити домашню атмосферу, підготували Святу Вечерю з 12 страв для 400 військових.
"Це було досить непросте завдання – найскладнішим було приготувати кутю. Ми не змогли знайти пшеницю, тому замінили її перловкою. Зробили зірку, біля танків та гаубиць розвели багаття та співали колядки. Там було багато одеситів та людей з Донеччини й Луганщини. Один сказав, що це був гарний вечір, як вдома. А інший, що це було краще, бо у нього вдома такого не було. Тому для них це було як причастя до своєї культури".
За час перебування на лінії фронту капелан побував у Старобільську, Попасній, Станиці Луганській та Щасті. Після ротації їздив з волонтерами на позиції, де була потрібна допомога. Грищук каже, тоді зрозумів, що потрібно працювати з наступним поколінням українців.
"Потрібно працювати з нецерковними людьми та тими, від кого залежить майбутня війна. Бо результат теперішньої війни залежить від військових та держслужбовців, а майбутня – прийде вона чи ні – від вчителів та священників. Як ми їх виховаємо, те й матимемо в майбутньому".
Коли Грищук мав вільний час, то їздив у місцеві школи. Там проводив для учнів лекції: розповідав про Божі заповіді та поєднував їх із сучасними подіями. Так у Сєвєродонецьку щодня відвідував по дві школи.
"Починали із заповідей Божих про "шануй батька та матір, то буде добре й довго жити на землі". А що входить у поняття батька-матері? А родина теж? А свій край та мову шанувати треба? Підводив до того, що любов до Батьківщини є необхідною заповіддю. Питав, чи правильно робить той, хто кличе чужі війська у свою Батьківщину? Вчителі були завжди присутні й по їхніх обличчах було видно, хто тоді підтримував "референдум", а хто ні".
Похорони воїнів – важка місія для священників
Наразі поїздки Грищука на передову тривають кілька днів, щоб відвезти бійцям волонтерську допомогу – парафіяни його храму зібрали для цього понад десять авто. Священник завжди повертається додому для недільного богослужіння. Каже, зараз перед священниками стоїть важка психологічна місія – похорони військових.
"Коли в тебе похоронів військових більше, ніж звичайних — це дуже важко. Водночас це можливість достукатися до людей. Просто посумувати й розділити горе з родиною можна і на похоронах звичайної людини, а на похороні воїна важливо донести розуміння його великого воїнського подвигу".
Для Грищука просвітництво наразі найважливіше із завдань капелана. Він відвідує похорони військових та спілкується з парафіянами різних релігійних приналежностей.
"Коли в нас кажуть, що герої не вмирають, вони вмирають. Коли про них забувають, помирає ідея, за яку вони боролися, тому найважливіше – донести той дух і розуміння, яким жив воїн. Це є праведник та гідна людина, а не грішник, якого треба прощати, бо він, мовляв, грішив: не знайшов себе у світській роботі й пішов на війну".
Також священник зосереджується на переході парафій до Православної церкви України та світогляді людей, аби армія, держава та віра співдіяли. Для цього спілкується з людьми та пояснює їм про антиукраїнські позиції та розповідає про фейки, які використовує Росія. Для нього це те, що він може зробити в тилу задля перемоги.
"Якщо наші воїни будуть боротися за Україну проти "русского міра", а у них в тилу буде цей "русский мір" насаджуватися й тріумфувати, то хлопців й далі будуть привозити вбитими, а відспівуватимуть їх московські священники. Це не менші вороги, ніж на лінії вогню", — каже Грищук.
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
