Побралися в лікарні та чекають повернення додому на Одещину. Владислав та Анна Топольницькі — вісім років разом. Під час штурму на одній з позицій хлопець втратив ногу. Як вижив під обстрілами російської армії та створив родину — подружжя розповіло кореспондентам Суспільного.
Під час штурму на Запорізькому напрямку Владислав Топольницький залишився без ноги. Військовий мріяв зіграти весілля із коханою, тому щойно прийшов до тями у київській лікарні, пара побралася. Родичі, медперсонал і волонтери допомогли в організації довгоочікуваної церемонії, розповідає дружина військовослужбовця Анна Топольницька:
"Це було 7.09 – місяць тому, розпис. Ми до нього готувалися два дні. Я за місяць сказала батькам, всім близьким друзям, що ми подали заяву. А через шпиталь це не так просто. Влад був транспортабельний. Ми могли взяти його військовий квиток і розписатися за декілька годин. Але з транспортуванням ми вирішили тоді не ризикувати. Бо це було три дні після операції, стан був нестабільний. Він мав бути під наглядом лікарів, тому я, як завжди, все залишила на останній день".
Військовослужбовець Владислав Топольницький згадує день свого одруження. Каже, на той час ще не міг довго перебувати у візку або на вулиці, тому на вінчанні сподівається бути вже з протезом:
"Ще такий стан був трохи ослаблений. Трохи поспілкувався з друзями, гостями, а потім я на ліжечко. По двоє заходили наші друзі. Велика подяка нашій хірургії, в якій ми там лежали. На вінчанні я планую стояти на двох, з протезом. Вже вдома, на Одещині, будемо вінчатися".
Познайомилася пара 11 років тому, у школі через спільну подружку. Довгі роки спілкувалися виключно як друзі, каже Владислав:
"7 серпня, здається у 2016 році, я нарешті достукався до її почуттів і ми розпочали зустрічатися. Ця дата, як би це не звучало, вона стала для мене дуже важлива. Особлива! І у нас щороку 7 числа якесь маленьке свято".
З початком війни пара почала допомагати військовим, створили власну волонтерську організацію. Владислав мав досвід служби в АТО і згодом пробрався до лав ЗСУ, розповідає чоловік:
"Я пішов воювати зимою. І з зими, з березня місяця, і до середини літа до 8.07. я на "нулі" був. Без відпустки, без вихідних. Мені дали три вихідних. Я виїздив з Запоріжжя, зустрічався з дружиною. А так весь цей час, ми жили на "нулі", в окопах. Трішки більше, ніж пів року".
Чоловік служив помічником гранатометника. У напрямку Малої Токмачки, у селищі Роботине, почався штурм. Хлопців відстежила російська аеророзвідка. Там Владислав втратив ногу:
"Точка евакуації здвинулася на 150 метрів — треба було продвинутися. І я не знаю, що за хлопець підійшов до мене і говорить: "Ти ж не хочеш тут залишитися назавжди!? В тебе є, мабуть, дружина, діти?" Я кажу, та дітей ще немає. Він каже: "Так буде, якщо ти не залишишся. Треба йти".
Почалася перестрілка. Незрозуміло хто, звідки стріляє. Він каже: "На свій страх і ризик вдвох пішли? Я тебе дотаскаю." Я кажу: "Пішли!" І автомат замість милиці! І давай шкутильгати! Пулі свистять. Десь щось зривається. Навушники надягнув, без контузії вийшов".
Дружина Владислава Анна розповіла, що її чоловік чотири дні не виходив на зв'язок. На п'ятий день вона почала розшукувати його і телефонувала його побратимам. Коли дівчина дізналась про поранення коханого, за наступні 10 хвилин прийняла рішення вирушити з Одеси до Запоріжжя:
"Всі ці чотири дні я з самого ранку прокидалась і вже розуміла, що у них іде штурм. У мене просто колотило все настільки. Я не розуміла, що я роблю, де я знаходжуся. У мене щось запитували, я просто щось відповідала. Я не розуміла, що зі мною коїться. Я розуміла тільки одне, що Влад зараз там. І що щось там недобре коїться".
Прокинувшись у реанімації, Владислав поставив своїй дружині перше питання: "Де моя зброя". Він каже, кохана й досі шуткує з цього:
"В Києві, вже в реанімації були моменти слабкості. Я розумів ще в перший день, що у мене немає ноги. Але перше питання, що я ставив жінці, коли вона до мене приїхала: "Де мій автомат? Де моя зброя?" Не важливо, що у мене немає ноги, де моя зброя!? Дуже багато ваги я втратив: 20-25 кг. Кажу: ноги немає, інша худенька. Я весь худенький".
Зараз подружжя на реабілітації в Києві. Разом планують повертатися до дому на Одещину. Кажуть: в планах діти і щасливе майбутнє.
"Вірю в цю країну. Я вірю в нас, що ми піднімемо економіку. Що наша влада все ж поборють корупцію в цій країні. Вона буде розвиватися і це буде перлина Європи", — зазначив Владислав.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
