На цвинтарі у Грозі другий день копають могили для тих, хто загинув внаслідок ракетного удару по кафе 5 жовтня. На місце обстрілу рідні загиблих від ранку несуть квіти та лампадки. Біля побитого уламками дитячого майданчика утворився імпровізований меморіал.
Сюди прийшла Валентина Козир. Під час удару по кафе загинули її син, донька, онук та чоловік. У тяжкому стані в лікарні лишається невістка.
У червні 2022 року під час окупації Валентина виїхала з сином своєї доньки на Волинь, а зараз приїхала ховати близьких.
"Мені тяжко говорити. Донька в мене добра була, виховувала сина, вона не хотіла виїздити, я виїхала й вивезла онука, її сина. Мій син жив в іншому селі. На прощання вони приїхали із дружиною та восьмирічним сином. Йому тільки влітку виповнилося вісім років. Вони прийшли на прощання, бо Андрій був двоюрідним братом моїм дітям і рідним племінником моєму чоловікові. Всі загинули, це рідня. Крім моїх дітей загинула і чоловікова рідня", — говорить жінка.
Загиблий військовослужбовець Андрій Козир був її племінником.
"Не знаю, навіщо вони вдарили, це ж хтось здав. Так би вони не били по кафе. Ми виїхали в червні минулого року через Печенізьку дамбу, внук боявся. Донька моя до вторгнення працювала в Шевченковому, меблі вони там робили, але під час окупації росіяни все там покрали. Після деокупації вона влаштувалася в організацію благодійну й доглядала за старими людьми. Син був волонтером, допомагав військовим", — каже Валентина.
"Родина Андрія Козиря вся загинула. Його донька і дружина приїхали на перепоховання з Польщі, вони мали повертатися, у доньки там чоловік, він поляк. Їхня родина до повномасштабного вторгнення жила в Польщі. Андрій та його син Денис там працювали, але коли почалось вторгнення, вирішили повернутися і пішли воювати", — розповідає родичка загиблої родини.
Коли Андрій Козир загинув, його син Денис воював понад рік, але за станом здоров'я пішов з війська. Він хотів перезаховати батька у рідному селі.
"Денис і оженився, дівчинка звідси була, у 2022 році вони одружилися в Харкові під час його відпустки. Його дружина Ніна навчалася в університеті. Ще загинули бабуся та дідусь Дениса. Їхня машина так і стоїть на місці влучання", — говорить Валентина Козир.
Вона вже обрала місця для могил своєї рідні: просила, щоб поховання були поруч. Нині Валентина може поховати лише чоловіка та доньку. Сина й онука Ваню поки не упізнала, мусила здати ДНК-тест.
Троюрідна сестра загиблого військового, якого поминали, Іветта Ірха зараз живе у Швеції. Розповідає, у селі Грозі декілька хат її великої родини.
"Ми разом з Андрієм росли, був добрий, веселий. Потім вже коли зустрічала — він дуже роботящий, все хапав, все робив. Його старша сестра зараз у Польщі. Коли почалося вторгнення, вона забрала маму до себе. Коли війна почалася, то від самого початку Андрій з сином вирішили йти у ЗСУ. Андрія поранили, жорстоко. Він помер, не витримав", — каже Іветта.
Будинок загиблої родини Козирів тепер пустує. Батька Андрія росіяни вбили на фронті, решту родини — ракетним ударом по кафе.
Навпроти будинку Козирів — дитячий майданчик, який змайстрував Андрій разом із сусідом для сільських дітей, розповідає місцевий житель Микола Андросович.
"Ми були знайомі з дитинства, тоді їхня родина жила по сусідству зі мною на іншій вулиці. Ми дружили із Денисом та Максимом, міцно. Родина Козирів — це батько Андрій, його дружина, а також діти — Денис та Ліза. Ми добре завжди спілкувалися. Допомагали одне одному, грали в футбол, риболовля, звичайне сільське дитинство", — говорить Микола.
До Польщі спочатку виїхав голова родини Козирів, а потім — інші члени родини, розказує сусід: "Коли почалося вторгнення, чоловіки повернулися і стали на захист, Андрій загинув навесні 2022 року, ми були в окупації. Я хотів поговорити з Андрієм, але весь час відкладав на потім, не пішов і на поховання, готувався до зими. Денисові було 24 роки, а Лізі, мабуть, 21. Коли стався вибух, я був вдома, за 300 метрів від місця влучення".
Під час ракетного удару також загинула теща Дениса Козира.
У селі Грозі працюють представники моніторингової місії ООН з прав людини.
"Перебуваємо тут за запрошенням уряду України. Наш мандат — це моніторинг, звітування та, очевидно, документування. Ми були шоковані й нажахані. 51 людина вбита за лічені секунди. Кафе, що було заповнене цивільними і їх сім'ями, жителями села. Це ще один приклад страждань нанесених українській спільноті в результаті російської війни проти України. Кінцева ціль — це те, що ця робота сприятиме розширенню механізмів відповідальності. Тому що, очевидно повинна бути відповідальність за це", — каже голова моніторингової місії Даніель Бель.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
