"Кращий сержант Збройних сил України" — таку нагороду отримала від головнокомандувача Валерія Залужного головна сержантка медичної роти 21-ї окремої механізованої бригади Ія на псевдо "Мишка". З 2017 року жінка добровільно поїхала на фронт рятувати життя українських військовослужбовців.
Військова медикиня Ія на позивний "Мишка" ще з 2014 року, від початку вторгнення російських окупантів в Україну, знала: обов'язково приєднається до військовослужбовців на фронті. Хотіла рятувати життя оборонців країни.
Родом медикиня з Вінницької області. До лав Збройних сил приєдналася у 2008 році, та працювала на цивільній посаді.
"Я дізналась, що є така організація, як медики-волонтери, що не потрібно бути саме в ЗСУ на контракті, але можна потрапити на фронт і надавати допомогу пораненим. Я готувалася, це були тренінги, курси постійні, вдосконалення навичок. Настав такий момент, що я просто взяла відпустку на роботі та поїхала вже в зону бойових дій. А потім я звільнилася зі своєї цивільної посади та майже весь час проводила в зоні бойових дій у складі ASAР", — розповідає військова медикиня Ія.
У 2020 році Ія підписала контракт та знов вступила до лав ЗСУ.
В день повномасштабного вторгнення перебувала в пункті постійної дислокації у військовій частині в Подільському.
"Рушила в лікарню, розуміючи що в той момент, кожні руки важливі та потрібно надавати допомогу всім. Приїхала до лікарні, але медики справлялися. Єдине чим змогла допомогти — здала трохи своєї крові", — згадує Ія.
Потім разом з батальйоном несла службу в Миколаївській області, після звільнення Херсона дислокувалися на Донеччині.
"З евакуацією важче було на Донецькому напрямку, ускладнено було, бо така місцевість, яка прострілювалася. Евакуація здійснювалася зазвичай в темну пору доби. Медику було важко сприйняти, що є боєць, він поранений, але ти маєш дочекатися команди на виїзд поки стемніє. Так, були випадки, коли в критичних ситуаціях, ризикували та витягували не заважаючи на пору доби", — розповідає військова медикиня.
Головна сержантка медичної роти 21-ї бригади каже: попри багаторічний досвід порятунку важкопоранених військовослужбовців дізнаватися про смерть тих, кому надавала допомогу, важко.
"Ми вивозили хлопчика, який був з масштабними опіками. Коли я його передавала на наступний рівень евакуації, на бригадний, він був малоконтактний, я запитала його прізвище і виявилося, що я його добре знаю. Я в цей день з ним зустрічалася на евакуації, він привозив мені інших поранених бійців. В той момент він настільки був обпечений, що я його не впізнала, поки він не сказав свій позивний", — каже сержантка.
Завжди, каже жінка, дізнається в лікарів, як проходить лікування врятованих бійців.
"Поки боєць не опиниться у твоїх руках, і ти не будеш бачити його, важко чекати, важко не знати його стан. Очікування дуже важке. За кожен випадок ти переживаєш, особливо коли випадки важкі, ти потім будеш аналізувати — чи все ти зробив правильно, ти потім будеш консультуватися, уточняти чи повний обсяг був допомоги", — каже жінка.
Щоб врятувати життя, каже медикиня, часто доводиться ризикувати своїм.
Ія розповідає, цю небезпеку усвідомлює вже потім, після евакуації пораненого.
"Ми стояли на точці евакуації чергували, підбігли хлопці, які чергували поруч, це була тероборона на Миколаївському напрямку, які сказали: "Дівчатка швиденько, там вивозять хлопців поранених". Ми від'їхали, забрали хлопців і в момент коли ми виїжджали, по точці де ми стояли був "прильот", тому тут незрозуміло хто кого врятував, чи ми хлопців, чи хлопці нас", — згадує медикиня.
Напередодні Дня захисників та захисниць України Ія отримала нагороду від головнокомандувача Валерія Залужного "Кращий сержант Збройних сил України".
"Дуже важлива нагорода для мене, дуже почесна. Не скажу, що кращий, але я працюю над цим. Це й далі спонукає ще більше працювати, ще більше навчатися, постійно навчатися, удосконалюватися", — зазначила військова медикиня.
Зараз, каже жінка, є мета — врятувати якомога більше військовослужбовців. Та на час після перемоги Ія вже має мрії.
"Вимкнути телефони, побути без зв'язку тільки зі своїми рідними. Дуже цього хочеться. Хочеться додому, хочеться до дітей, хочеться до мами. Я дуже хочу поїхати на свою базу під Зайцеве, на свою базу "ASAP". Зібратися там, згадати всіх наших побратимів, які загинули", — каже Ія.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
