Військові з пораненнями та ампутаціями займаються бразильським бойовим мистецтвом джиу-джитсу у спортивному просторі, заснованому колишнім бійцем "Азову". Білорус Артем Кузьміч втратив ногу на сході України у 2019-му. Під час реабілітації освоїв новий для себе вид спорту, почав перемагати на змаганнях. Згодом — вирішив навчати інших ветеранів, зокрема і тих, хто втратив на війні кінцівки. Для них опанував нові техніки, коли замість двох рук можна задіяти одну, або утримати в захваті противника, навіть без частини ніг.
У клубі займається й Антон Ковальчук — військовослужбовець 3-ї окремої штурмової бригади, що отримав численні поранення і втратив ліву руку під час штурму у травні 2023-го на Запоріжжі. Після поранення тренування з джиу-джитсу стали частиною його життя.
Як спортивні тренування допомагають реабілітації та соціалізації військових — у фоторепортажі Суспільного.
***
32-річний Антон Ковальчук записався до ТРО "Азов" у перший день російського вторгнення. Згодом його підрозділ переформувався у ССО, а далі — у 3-тю окрему штурмову. Поранення чоловік отримав 19 травня на Запорізькому напрямку — їхній окоп почали обстрілювати. "Мені спочатку прилетіло під ліву руку, — згадує Антон. — Стою, тіло вібрує, у вухах пищить, нічого не чую. Побратиму прилетів снаряд під ноги, його викинуло з окопу. Після другого "прильоту" я впав обличчям додолу. Почав кликати на допомогу". Інший побратим наклав турнікет Антону і побіг шукати допомогу.
"Я лежав і розумів, що противник підходить і якщо я не зберусь докупи, то або потраплю у полон, або стечу кров’ю, — розповідає військовий. — Почало в очах темніти, думки плутатись. Потім я подумав: це ж мама образиться, що я не повернувся. І мене якось це привело до тями".
Сам не знає як, каже Антон, але він вийшов з позиції. Далі його підібрали побратими, один з них на плечах доніс до евакуації. "Пам’ятаю як кололи знеболювальне, — розповідає Антон. — Потім відкриваю очі й бачу цей весь чудовий світ лікарняного коридору. Закриваю. Відкриваю знову — немає руки. Закриваю. Прокидаюсь — в мені апарат штучного дихання. Лікарі кажуть: зараз будеш вчитись знову дихати".

Після реабілітації Антон почувається значно краще, прагне активностей і розвитку. "Багато людей, у схожій з моєю ситуації, втрачають жагу до життя, опускають руки, але у мене це в інший бік перевернулось: ще більше хочеться розкриватись, вивчати себе, шукати потенціал", — ділиться військовий.
Антон проходив реабілітацію в декількох державних лікарнях, а згодом у військовому реабілітаційному центрі. Протез отримав завдяки знайомим волонтерам, які зібрали кошти й відвезли його на протезування до США. Нині чоловік проходить ще частину процедур і комісій, але вже повернувся на службу у 3-тю штурмову. "Те, що зі мною трапилось, це найгірше з того, до чого я був готовий, — каже Антон. — Зараз я хочу продовжувати служити у війську в межах моїх можливостей".


Спортивний простір TMS HUB, де військові з ампутаціями чи пораненнями займаються джиу-джитсу заснував Артем Кузьміч. Громадянин Білорусі приїхав в Україну у 2014 році та пішов добровольцем на фронт у складі "Азову". У 2019-му отримав поранення, втратив ногу. Почав займатися бойовим мистецтвом, а згодом — навчати інших ветеранів. "У нас тренуються хлопці з різними інвалідностями й ампутаціями, — каже Артем. — В них все виходить. Не було такого випадку, що хлопці приходили й ми не змогли адаптувати їх тип ампутації під боротьбу".


Антон Ковальчук каже, що в процесі реабілітації військових допомагає знаходитись серед тих, хто пережив подібні фізичні та психологічні травми. На інформацію про TMS HUB військовий натрапив в інстаграмі: "Я шукав для себе якісь бойові мистецтва, де задіяні більше ноги, але коли побачив ці тренування, зрозумів, що відсутність руки — не проблема. Не варто зациклюватись на проблемі, варто придумати як цю проблему перетворити у користь. Це також і один з принципів TMS HUB".



У клубі займаються військові зі схожими з Антоном пораненнями. Тренування побудовані так, що вихованці не просто відпрацьовують прийоми, а спілкуються між собою, допомагають одне одному адаптувати прийоми до особливостей тіла. Це один з тих клубів, каже Антон, який максимально приносить користь ветеранам.
На тренування щодня також приходить ветеран Збройних сил Василь Оксентюк. На війні чоловік втратив обидві ноги. Заняття бойовим мистецтвом допомагає йому забути про фантомні болі. "Я вражений, що реально можна боротися з такими травмами — розповідає Василь. — Спочатку боку важко, але зараз весело".



За місяць роботи до хабу долучилося 20 військових. Тренер Олег Іскра розповідає, що усі вони шукають індивідуальні техніки. Антон Ковальчук згадує як викладався на першому тренуванні: "У моєму житті до війни був тільки волейбол, ну і за часів ультрас якісь трохи "бойові" навички, а деякі хлопці тут з нормальним спортивним досвідом. Я вагався довго, чи вдасться мені".


Антон не любить, коли тренер йому піддається, але, каже, коли доходить до азарту перемоги у фінальних спарингах, через високу фізичну активність наступного дня може дуже боліти тіло. "Одного разу партнер затиснув мою єдину руку, щоб обмежити мої рухи й виконати прийом. Наступного ранку все тіло нило, було неприємно". Антон каже, намагається не брати участь у серйозних змаганнях, але говорить що точно нікому з ветеранів не варто сидіти вдома і жаліти себе: "Потрібно вставати та діяти. Я повертаюся з тренування і розумію, що як мінімум цей день прожив не дарма. Зробив для себе щось корисне, познайомився з новими людьми, освоїв нові техніки бою. Це і є реальна реабілітація".
