29-річний Василь Семенюк із села Сахнівці, що на Хмельниччині, у цивільному житті працював геодезистом. Свою професію чоловік любив і планував розвиватися у цьому напрямку. Втім, у перший день повномасштабного вторгнення Василь став на захист України. Чоловік змінив цивільну професію на військову та став помічником гранатометника у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді.
Під час контрнаступу у Херсоні Василь Семенюк брав активну участь. Там, каже військовослужбовець, українські бійці злагоджено і швидко визволяли місто від росіян.
Після цього, у грудні, Василя відправили на Донецький напрямок, у Соледар.
"Пам’ятаю, як перед святом Святого Миколая ми спали просто неба. Вирили собі укриття глибиною по коліно, так в ньому і спали. Лягли так і дивимося на те зоряне небо. Болото навколо, мряка така бридка і нічого не радувало тоді якось", — каже помічник гранатометника.
Тоді, каже Василь, вперше прийшло відчуття того, що всі смертні.
"Я спіймав себе на думці, що мене можуть вбити. Тобто, чи ми даємо їм відсіч і б’ємо їх, або вони нас. І другий варіант мені якось більш до вподоби", — розповідає чоловік.
У лютому військовослужбовець був вже у Бахмуті, на Донеччині. Там, каже Василь, вперше побачив "вагнерівців".
"Там "вагнерівці" підповзали до нас на 15-20 метрів. Дуже близький контакт був. Вони, виглядають, як "алкаші". На лице дивишся, наче той колобок. Тобто, це люди, в яких не вийшло життя, то й вони не тримаються за нього. Тому вони такі й безстрашні й лізуть просто напролом",— розповідає Василь.
Під час обстрілів, каже військовослужбовець, на відміну від українських бійців, "вагнерівці" за своїх не переживали.
"Наприклад йдуть 5-6 солдат, а командир завжди позаду них. І коли їх ми починали накривати вогнем, то першим тікав саме командир", — каже військовослужбовець.
У Бахмуті Василь Семенюк отримав поранення. Тоді каже, якраз військові мали вийти з позицій, а він з бійцями – зайти на них. Втім, російський дрон помітив ротацію. І по позиціях українських захисників вдарили мінометом.
"Як почали по нас мінометом гатити. Хтось з наших крикнув "повітря" і ми всі попадали. Тоді одразу й "прильот" був. Нас було шестеро на позиції. То згадую, як хлопці почали кричати, що їх поранено. Я тоді ще й думаю, о, мені одному пощастило. А потім як почав вставати на ногу, то й зрозумів, що з нею щось не те. Як виявилося, осколок наскрізь пройшов і повністю перебив кістку", — згадує Василь Семенюк.
За словами військовослужбовця, всі бійці тоді отримали осколкові поранення, але лишилися живими. Його, каже, на носилках медики донесли до евакуаційної машини й відвезли до найближчої лікарні.
"На лівій нозі в мене був перелам нижньої частини гомілки. Мені зробили дві операції в різних лікарнях. Вставили стрижень сантиметрів з 30 і лише у квітні виписали з тієї лікарні. Мене визнали обмежено-придатним. Сказали, що у штурмових військах вже не служитиму і зможу бути корисним лише в тилу", — розповідає помічник гранатометника.
У серпні цього року Василь Семенюк працевлаштувався у місцевий територіальний центр комплектування. Тож чоловік потроху звикає до роботи у тилу.
Каже, впевнений, що перемога України не за горами. Бо, за його словами, занадто далеко все зайшло, щоб "давати задню". Тож шлях лише до перемоги. А після, каже, планує повернутися до цивільної професії — геодезиста.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram.
