63-річний Анатолій Горобець з Новоолексіївки Чернівецької області пів життя доглядає сільський цвинтар. Щомісяця він прибирає могили та косить траву — цим займається у вільний час й за цю роботу грошей не отримує. Також чоловік знає, хто де похований, тому допомагає родичам знаходити могили односельців і підтримувати пам'ять про них. Цю справу перейняв від односельця, який помер 30 років тому. Анатолій жив найближче до цвинтаря тому згодився прибирати могили, зараз їх уже понад 500. Суспільне Чернівці розповідає, чому чоловік вирішив доглядати за кладовищем і вважає це важливим.
"Важко, але працюємо"
Кладовище у прикордонному селі Новоолексіївка займає 2 гектари. Анатолій каже, раніше воно було меншим та поступово розширювалося. Чоловік народився у цьому селі та прожив у ньому все життя, тому, каже, знає усіх людей, які поховані на кладовищі.
"У нас немає чужих могил. Тут усі – свої люди. Немає значення, людина була поганою чи хорошою, людина просто була. Треба, щоб на кладовищі було чистенько. Щоб був порядок у кожної людини, а не накидали та й пішли", – розповідає Анатолій.
Доглядати за кладовищем Анатолій почав тридцять років тому, коли про це його попросили односельці. Відтоді періодично приходить на територію цвинтаря косити траву та бур'яни.
"Десь у 1990-х роках старенька людина померла. Люди вирішили й сказали мені: "Толя, тобі тут ближче до цвинтаря, приймай тут все. Будеш помаленьку робити". Сказали, що я тут старший. Люди мають надію на мене", – пригадує чоловік.
Тоді Анатолій працював у полі, але постійної роботи не було, тому почав прибирати цвинтар. Крім прибирання території, Анатолій інколи копає могили, а також доглядає за ними, якщо родичі померлої людини про це просять. Грошей за цю роботу чоловік не отримує.
"На проводи ставимо на ворота ящички, хто хоче може кидати гроші. Люди різні бувають: хтось хоче робити, хтось ні. А мені це подобається. Ми жили разом з цими людьми, вони нам допомагали. Люди дякують за те, що роблю, бо хтось живе далеко й просить подивитися за могилкою", – розповідає чоловік.
"Це історія, яку треба пам'ятати"
На кладовище чоловік приходить раз на місяць, щоб перевірити, наскільки виросла трава. Іноді інші односельці допомагають Анатолію косити та вивозити сміття. Чоловік зізнається, буває важко, але працювати продовжує.
"У мене є вільний час, я сюди приходжу й працюю. Якби я не міг, то не робив би нічого. Зараз роботи вистачає. Як вчасно не зробити, то потім такі кущі виростають, що сокирою треба вибивати. Зазвичай працюю простою косою, а хлопці приходять й допомагають мотокосою. Бачать, що я не можу", – каже чоловік.
Анатолій розповідає, раніше на кладовище приходило багато людей: відвідували померлих родичів та доглядали за могилами. Тепер людей поменшало, а деякі близькі не мають можливості приїхати на похорон родичів. Чоловік каже, коли людям вдається навідати могили, то місце поховання уточнюють у нього.
"У нас багато народу з Молдови, багато людей виїздило. Вони приїздять у гості, але це вже не та, кількість, яка була раніше. Кому цікаво, то приходять й запитують, де хто похований. Я розповідаю їхні історії, бо треба, щоб їх знав кожен. Щоб розповідали та споминали".
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected]
