Театральне життя у Чернігові розпочалось ще у XIX столітті. Тоді вистави проводили переважно влітку та у приміщеннях, де торгували, наприклад, – у "хлібній шопі". Театр був у різних локаціях міста. Дерев’яний, був спалений німцями, проте театральна група продовжила гастролювати і дарувати людям емоції.
Коли побудували Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г Шевченка там, де чернігівці та гості міста звикли його бачити, хто брав участь у будівництві, в оздоблювальних і монтажних роботах, в оформленні вестибюлю, фоє, сцени, про унікальну люстру та як театр переживає наслідки російського ракетного удару 19 серпня 2023 року – до відкриття 98-го театрального сезону, у матеріалі Ксенії Рекун.
Мода на театр
Театральне життя у Чернігові офіційно розпочалося з 1853 року.
"24 лютого того ж року у Чернігові навпроти магістрату урочисто відкрили Міський дерев’яний театр. До цього вистави з 1840 по 1853 роки, переважно влітку, проводили у непристосованій «хлібній шопі» (на Красній базарній площі) – це приміщення для торгівлі хлібом", – розповів історик Максим Блакитний.
Відвідувати театр в другій половині ХІХ століття могли дозволити собі міщани та середнього достатку чернігівці. В той час, розповів Блакитний, була така собі мода на культуру і при навчальних закладах та установах почали діяти аматорські колективи.
"З 80-х років ХІХ століття почав діяти Чернігівський музично-драматичний гурток, керували яким свого часу відомий громадський діяч, меценат і політик Федір Лизогуб, міський голова Олександр Ханенко, лікар Іван Лагода. Понад 40 членів гуртка брали участь у виставах. Серед них, дворянин Григорій Глібов, Тищинська. Марія Руденко – вчителька іноземних мов, яка деякий час керувала театральною трупою".
Також за словами Максима Блакитного, 4 травня 1900 року у Міському театрі дали кілька сеансів апарату живої рухливої фотографії сінематографа братів Люм’єр.
На 1901 рік, додав він, у власності міста були: водогін, міський театр, літній театр, м’ясні й рибні ряди, м’ясний обоз, скотобійні, асенізаційний обоз,Так називали підприємство з санітарного очищення міста цегляний завод, афішні кіоски, електростанція і мережі, міський банк, ломбард, пральня.
З його слів, опікувався театром у перші роки існування губернський предводитель дворянства Микола Бороздна.
У 1903-1904 роках Чернігівська міська дума почала обговорювати побудову нової будівлі театру.
"Стара будівля була розрахована десь на 450 місць. У 1905 році її перебудували і збільшили кількість місць до 1000. Згодом, місце, де постав театр отримав назву Театральна площа (Театральний сквер)".
Будівлю театру використовували для: театральних вистав, як оперну сцену, для проведення концертних та шоупрограм.
"З гастролями у Чернігові бували корифеї українського театру і музики – українська трупа під керівництвом Миколи Садовського, акторка Марія Заньковецька, композитор Микола Лисенко. Можна було побачити і почути: «Запорожець за Дунаєм», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Степовий гість» (драма Бориса Грінченка), «Несчасне кохання» (драма Леоніда Манько), «Ромео і Джульєта» (опера Гуно), «Ріголетто» (опера Верді)".
Літній дерев’яний театр на Валу
На початку ХХ століття у Чернігові почали будувати Літній дерев’яний театр на Валу.
"Та вже у 1910 році його почали перебудовувати. Він був розрахований на 600 місць. У липні 1907 року у Літньому театрі відбувся концерт з цимбалами Войтиченка та Богдановського, який був режисером та керівником драматичного ансамблю, який часто виступав у Літньому театрі".
Театральне життя наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть розвивалось у вигляді аматорських театральних гуртків, що діяли на території Казарменої дільниці (військове містечко). Ставили вистави у офіцерському зібранні: «Назар Стодоля», «Запорожець за Дунаєм».
"У 1922 році на Богоявленській вулиці, у будинку братів Беляєвих, діяв «Руський театр 25 октября»".
Знищений німцями
Приміщення дерев’яного театру навпроти магістрату збереглося до 1941 року. В серпні її знищили німці під час бомбардування міста.
"Під час німецької окупації, наприкінці 1941 року, у Чернігові створили міський клуб, який мав: театральну трупу, хор, оркестр, ансамбль народних інструментів, ляльковий театр (протягом 1942 року було проведено 55 вистав і концертів; директор – А. Приходько). Також окремо діяв український театр імені Івана Котляревського".
Також, зі слів історика Максима Блакитного, з 1941 по 1943 роки відділ культури Міської управи Чернігова очолював Степан Баран-Бутович.Відомості з Вікіпедії. Український археолог, чернігівський історик-краєзнавець та діяч освіти в часи Другої світової війни. Голова відділу освіти Чернігівської міської управи 1941-1943. Учасник Мізинської палеолітичної (1932) та Поліської (1933) експедицій ВУАН. Він опікувася культурним життям міста, у тому числі і театральним.
Після Другої світової війни. ФОТО
Після Другої світової війни (1945 рік, — ред.) центральна площа міста виглядала так:
Як заснували чернігівський драмтеатр
З історії театру, яка вказана на сайті драмтеатру йдеться, що у червні 1941 року, творчий колектив театру, якраз перебував на гастролях у російському місті Орел. Вони розділилися на три концертні бригади, які виступали в частинах діючої армії.
"Частина акторів, яка повернулась до Чернігова, увійшла до складу партизанського з’єднання, що діяло на окупованій Чернігівщині, де створили «Театр Лісограду» і влаштовували вистави і концерти для партизанів. У вересні 1943 року рештки театральної трупи, зібравшись у визволеному Чернігові, відновили роботу театру в приміщенні вцілілого Єлецького монастиря, обладнали сцену та організували глядацьку залу на 300 місць".
Є відомості про те, що трупа виступала і раніше. Це був пересувний театр, який носив ім’я Кобзаря. Заснували його у 1926 році, згідно з інформацією з сайту драмтеатру. Сталося це у місті Зінов’євськ (колишній Єлизаветград, згодом Кіровоград, нині Кропивницький), як пересувний Робсільтеатр імені Т.Г. Шевченка.
"У 1933 році Наркомосвіти УРСР відрядив шевченківців у повному складі для обслуговування населення новоутвореної Чернігівської області. На початку 1934 року трупа отримала статус Чернігівського обласного державного українського музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка".
Відбудова
Будувувати приміщення театру на площі, там, де чернігівці та гості міста його звикли бачити, почали після 1950-х років.
"На початок 1959 року будівництво театру йшло незадовільно. Не було чіткого технологічного процесу будівництва, послідовності у виконанні робіт. Будівництвом театру займався підрядник – БМУ-І облбудтресту, керівник – Вінниченко, виконроб Мірошников. Погоджував план будівництва – головний архітектор міста Сергієвський. Брав участь у будівництві начальник облспостачзбуту Малявко".
"Протягом 1959 року у будівлі тривали оздоблювальні і монтажні роботи (вестибюль, фоє, колони «одягали» у мармур, монтаж сцени, службові приміщення). Бригадою мозаїчників і штукатурів керував Михайло Шрам, бригадою теслярів Володимир Синюк, бригадою електромонтажників Новіков. Також працювали майстри з Запоріжжя (вкривали штучним мармуром колони у вестибюлі та фоє). Зал розраховувався на 800 місць", — розповів історик Максим Блакитний.
Театр відкрили 21 листопада 1959 року, про що свідчить інформація в газеті "Деснянська правда".
"Колектив театру на відкритті показав присутнім виставу Олександра Корнійчука «Чому посміхалися зорі»".
Театр за радянських часів. ФОТО
1960-ті роки
1970-ті роки
1980-ті роки
Незалежна Україна
"Світ театральної чарівниці"
Сергій Мойсієнко став генеральним директором драмтеатру у Чернігові в 2015 році.
"За весь час свого перебування в театрі я займався тим, що ремонтував театр, робив його приємним як для глядача, так і артистів: заміна підлоги, паркет, стільців в залі, стенди, апаратура і багато чого ще. Тобто, всі ці килими, бархат, вся ця краса потихеньку з'являлась. І все хотілося зробити так, щоб людина, яка прийшла в театр, вона відчувала, що вона потрапила в інший світ – світ гармонії, краси, світ якоїсь театральної чарівниці".
За словами гендиректора, з 2010 року художнім керівником театру є Андрій Бакіров.
"Це перша п’ятірка режисури в Україні. Він лауреат премії імені Леся Курбаса по режисурі. В професійному світі – це вважається Шевченківська премія. Вище вже не буває просто. Людина, яка зробила вистави, як наприклад «Вій», який отримав першу національну премію в професійному загальноукраїнському конкурсі «Гра». Людина, яка зібрала потужну трупу: митців, однодумців, театралів".
Наразі у театрі працює, як молодь, так і залишаються досвідчені актори. За словами Мойсієнко, загалом у театрі працює 186 людей.
"Багато таких ролей, характерів, які так, як викриває, наприклад, наша заслужена артистка Любов Колесникова чи Антоніна Баглій або Оксана Гребенюк не зіграє ніхто. Там треба розуміння прожитих років, майстерність. Тому, ми мали надзвичайно потужний, гармонійний театр, який йшов вперед. Немає міста, немає області в Україні, де за останні п'ять років театр не побував на гастролях. І завжди оплески, майже завжди аншлаги. І нас чекали, нас приймали. Ми продовжуємо і далі цю роботу".
За час, коли театр очолює Сергій Мойсієнко, трупа була на гастролях в Україні, та за її межами.
"Ми неодноразово були в Києві, Житомирі, Львові, Полтаві, Дніпрі, Кропивницькому, Одесі, Миколаєві, Херсоні. До повномасштабної війни відвідували Туреччину, Польшу, Білорусь. Але сьогодні до нас прийшла біда".
19 серпня 2023 рік
Влітку 2023 року трупа почала готуватися до нового 98-го театрального сезону та 19 серпня близько 11:30 російська крилата ракета "Іскандер" влучила у будівлю театру.
Театр зазнав руйнувань. Ракета влучила в дах, у фоє пошкодила люстру, частково повилітали вікна.
Незважаючи на це, репетиції відновили через два дні після ракетного удару, розповів Мойсієнко.
"19 серпня по нас вдарили, а 22 серпня ми вже провели першу репетицію. Вона була на сцені, масова, при опущеній люстрі, при тому, що розібраний зал, і видно зі сцени дах. Але, поки погода дозволяла, ми налаштовані на те, щоб грати і працювати не тільки в тих приміщеннях, які у нас залишилися, а це, по суті, біла сцена і наша головна сцена, але й працювати на гастролі. Нами одразу було ухвалено рішення, що 15 вересня ми відкриваємо театральний сезон. В який спосіб і де це буде проходити, я поки не буду коментувати з питань безпеки".
25 серпня у драмтеатрі опустили люстру в головній залі, яка важить близько трьох тонн. Вона змонтована на спеціальній конструкції на даху, в місці поруч з яким вдарила російська ракета.
"Унікальна люстра, вона тут з 1959 року, з моменту відкриття театру. Робилася вона на замовлення в той час саме під чернігівський театр. Вона прослужила і відпрацювала всі ці роки", – розповів гендиректор.
30 серпня демонтували другу люстру, яка була розташована у фоє та важить близько тони. Вона була майже знищена від влучання ракети.
Про історію обох люстр драмтеатру — дивіться у відео:
Чернігівці, волонтери, працівники ДСНС, театрали наші, каже Мойсієнко, допомогли і допомагають розбирати завали та прибирати театр.
Про історії рятувальників під час ракетного обстрілу Чернігова пропонуємо подивитись сюжет:
В якому стані театр у Чернігові після ракетного удару — дивіться у відео:
"Найголовніша наша проблема – дах. Він потребує капітального ремонту та значних капіталовкладень. Адже, в театрі розміщена апаратура, електрика, а осінь – це сезон дощів. Я більше переживаю за це".
Який вигляд всередині має драмтеатр у Чернігові, в який влучила російська ракета дивіться у нашому репортажі:
Та попри все, Сергій Мойсієнко каже:
"Ми будемо самі визначати, як нам жити на власній землі, як нам будувати своє життя. Навіть в тих умовах, які на сьогодні нам нав'язує Росія. Чернігівський театр буде жити, він виживе при різних розкладах. Він будується, він родиться і через три роки ми будемо відзначати 100-річчя. І плануємо його відзначити у відреставрованій будівлі Чернігівського драмтеатру".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
