У селі Лішня Кременецької громади відбулася Всеукраїнська проща для родин загиблих військовослужбовців. Приїхали на неї майже 1 300 людей. Про це розповів клірик Тернопільської єпархії Православної церкви України – отець Андрій Любунь.
За його словами, на прощу прибули прочани з 12 областей.
Літургію відправили у храмі-пантеоні, який будують на честь загиблих бійців у російсько-українській війні. На стінах храму – таблиці з іменами воїнів, загиблих з 2014 року.
Очолив богослужіння митрополит Тернопільський і Кременецький Православної церкви України Нестор.
Десятирічна Софія Жовнір привезла портрет свого загиблого батька Артема Жовніра. Вона разом з мамою Юлею приїхали на прощу з села Лисець Хмельницької області.
"Чоловік був бойовим медиком. Рятував людей. Служив старшим розвідником. Він повернувся з-за кордону захищати Україну. 19 грудня загинув. Важко донечці, вони любила з ним малювати. Багато часу вони проводили разом", – розповіла дружина загиблого.
Тернополянка Ольга Кондратюк молилася за свого загиблого сина Ярослава Кондратюка. Жінка розповідає, він мав позивний "Тернопіль", служив із 2012 року. Загинув боєць поблизу Запоріжжя під час артобстрілу 9 квітня минулого року. Його поховали на Микулинецькому кладовищі у Тернополі.
"На жаль, у нього не було дітей. У нього була наречена, ми з нею познайомилися вже на похороні", – каже мати загиблого воїна.
З Рівненської області приїхала Марія Пешко. Розповідає, її син Іван Клюйко воював з 2014 року. Був десантником у 24-ій окремій механізованій бригаді імені Короля Данила.
"Син загинув біля Попасної у перший день Великодня. Йому було 35. Він був одружений, дітей не мав. У серпні, коли ми отримали кошти від держави, то разом з його дружиною побудували дитячий майданчик біля школи, в якій навчався Іван. Пізніше встановили вуличні тренажери", – каже Марія Пешко.
Зі Львова на прощу приїхала мати загиблого Ігоря Гадяка – Галина Пиріг.
Жінка каже, син загинув біля Ізюму 1-го жовтня минулого року.
"Мій синочок Єгорчик пішов служити з 2014 року. Він спочатку пішов у батальйон "Львів", якими керував Загарія. Вони були в гарячих точках: Станиця Луганська, Лисичанськ. А з 2017 року до 1 жовтня 2022 року він був у 80-тій бригаді. Служив молодшим сержантом, медиком був, розвідником. Пригадую випадок, коли 2021 році Єгорчик зі сходу привіз кота, якого назвав Кругляшик. Цей кіт чорний. Я кажу: "Єгорчику, для чого ти його привіз? ". А він відповів: "Мамо, ви не розумієте, він просто мені врятував життя, я не міг його залишити там. Коли я ходив на позиції, то він грів мені спальник, він завжди мене чекав", – каже Галина Пиріг.
Валентина Ніколаєнко приїхала з Сум. Розповідає, її син Микола загинув у 2015 році в Донецькому аеропорту.
"Наш син пішов країну захищати у 2014 році 14 серпня, а загинув 15 січня 2015 року. Сьогодні та і раніше мене запитували, а чого він туди пішов. Я можу сказати чого він туди пішов. Він пішов туди, щоб на всіх вас не було ярмо кацапське. Нам кажуть, що герої не вмирають, ні, на жаль, герої вмирають. Герої – це люди і те, чи будуть їх пам’ятати, залежить від нас".
Разом з Валентиною Ніколаєнко з Сумщини приїхали 19 людей, рідні яких загинули у російсько-українській війні.
"Всьоме ми вже зібрали на Всеукраїнську прощу родин наших загиблих захисників. Через повномасштабну війну, ми не робили триденну прощу, як зазвичай, а одноденну. Я не думав, що буде така кількість людей, понад тисячу людей приїхало, навіть із Сумщини, Донеччини, Луганщини. Я навіть очікував, що з таких далеких областей приїдуть люди", – каже отець Андрій Любунь.
Співорганізатори Всеукраїнської прощі для родин загиблих військовослужбовців – оперативне командування "Захід".
"Там, де Православна церква України – там Збройні сили України, тому що в державі, яка формується і те, що лишилось нам від Володимира – це церква і армія, які зараз продовжують жити сучасним життям", – розповів начальник оперативного командування "Захід" Андрій Рисюк.
