На рахунку бійців 95 окремої десантно-штурмової бригади – запеклі бої за Лисичанськ, Курульки, Ясинувату, Дебальцеве, Лиман, Ізюм та Херсон. Нині хлопці працюють у найгарячіших точках фронту, розповів Суспільному командир гармати Акім.
Коли знаходяться не на першій лінії оборони, артилеристи-десантники облаштовують свій побут під постійними обстрілами. В одному з деокупованих сіл на підступах до Кремінної десантник Максим із Черкащини готує сніданок для розрахунку:
"Були ліниві голубці, а це гречаний суп".
Кухню довелося облаштувати у напівзруйнованій хаті. Часто доводиться готувати під обстрілами, зазначив максим. Тоді виручають сухі супи.
"Просто все, що треба, закинув та і все. Бо не завжди є інгредієнти, такі як, наприклад, морква чи цибуля", – пояснив він.
Меню для бійців тут і на першій лінії різниться, додав військовий. Аби на позиціях поїли гарячого, йому доводиться вставати вночі:
"У два, на початку другої. По-різному. Але в основному, коли спекотно, то по погоді. Якщо гречка і макарони, то ввечері потім зможуть розігріти. А якщо прохолодно – то щось ріденьке".
Транспортують готове на "передок" у спеціальній посудині. Все має бути максимально герметично, пояснив Максим, бо часто їжу хлопцям доправлять під обстрілами.
Із забезпеченням, розповів військовий, проблем бригада не має:
"Старшина привозить то м'ясо, то сосиски, то овочі, то фрукти, тушонка, печиво. Дещо привозять і волонтери".
Попри жарти, що на війні обід за розкладом, насправді кожен харчується, коли є вільна хвилина, додав Максим. Раціоном, з його слів, задоволені:
"Доволі смачно. Звісно, не так, як мама готує, але смакує".
Всі намагаються допомогти одне одному.
"Картоплю, наприклад, по черзі чистять всі", – розповів Максим.
Аби якось відволіктися від роботи на лінії зіткнення, бійці облаштовують свої тимчасові помешкання та майстерні:
"З-під наших боєприпасів ящики лишилися лишні, шифер у селі знайшли. Ну і соснові колоди. Зробили собі накриття".
Робота руками – інколи те, що рятує від поганих думок, пояснив артилерист Гера:
"Треба якось трохи розвиватися, відволікатися від усього, що відбувається. Бо якщо постійно «висіти» на одній і тій самій темі, то можна трохи головою поїхати. Треба трохи відходити від усього цього".
У деокупованих селах, які досі на лінії вогню, – десятки кинутих тварин.
Навіть тут, зазначив артилерист, борються за кожне життя:
"Їх тут дуже багато. Є, наприклад, цуценята від хаскі, гарні, вже доросленькі. Ходимо їх годуємо, а що робити? Шкода ж. Вони ж не винні ні в чому. Воно такий клубок малий і хто його буде рятувати, як не ми?".
Власним коштом військові дістають ліки, їжу та засоби обробки для кинутих на передовій тварин. Також знаходять час, щоб їх покупати.
Попри намагання облаштувати побут, кожні кілька днів змінюють одне одного на нульових позиціях. І кожен вихід може бути останнім.
"Їдеш на позитиві, а що – вибору немає, все одно потрібно їхати. Доводиться. І їдеш. Більшість тікають від цього всього, але де людей набереш", – пояснив Гера.
"У нас всього троє двохсотих. За всю війну, звісно, більше", – так 21-річний командир гармати Акім розповідає про втрати на крайніх позиціях. Він підписав контракт у 18 років. Відтоді виборює перемогу у найрізноманітніших умовах:
"Ну, як на війні – бруд, спальні місця викопані, окопчики. Це саме найтяжче".
А ще, говорить, інколи тяжко вцілілим повернутися з позицій. Має спогад:
"Біля села Курульки затрьохсотило. Це було найжорсткіше. Я просто стояв і прилетів мені осколок у ногу. Я впав – і все".
Попри тиск ворога, дух артилеристів-десантників, кажуть вони, незламний:
"Якщо не ми, то хто тоді інший? Не дарма ж у нас пишуть – ніхто, крім нас. Так воно і є – ніхто, крім нас".
Додали – чекають перемогу і завершального контрнаступу.
Маєте новину про події з життя на Черкащині? Надсилайте сюди
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
