Парамедик одеської 35 бригади морської піхоти Петро Конопля понад 10 місяців на фронті рятував поранених військових під обстрілами. Чоловік розповів Суспільному про особливості роботи бойового медика, власне поранення та життя під час війни.
Петро Конопля ділиться спогадами про один з боїв. Чоловік розповідає, що після мінометного обстрілу почув сильні крики, хоча по рації не повідомляли про поранених:
"Після одного з прильотів я почув дуже сильні крики і не відразу зрозумів, звідки кричить, хто кричить. Ніхто не передав, що є поранені. Я тоді зрозумів, що це в іншій стороні, не там де мої хлопці знаходяться. Треба туди бігти.
В одного з хлопців було вибито шматок шелепи, дуже важке поранення. У другого пошкоджено було абсолютно все. Як взагалі вижив? Ну то просто якесь чудо, що він вижив, що я там десь поряд з'явився. В нього були поранені всі кінцівки, тулуб був поранений. Все було прямо пошматовано уламками, пробитий бронежилет, боліла грудна клітка".
Петро розповідає, до війни працював актором та режисером у театрі, але дізнавшись про злочини російської армії від знайомої не зміг залишитись осторонь:
"Коли я зв'язався вже через тиждень (війни) зі своєю знайомою з Херсону, вона сказала, що вибили двері, зґвалтували доньку, з хати все винесли. Кожен справжній чоловік після таких слів захоче не тікати, а захищати. І напевно вже після того моя жага вступити до лав збройних сил, вона тільки підігрівалась".
Військовий згадує, що вступивши до лав ЗСУ ще не вважав себе медиком, однак мав навички з першої допомоги:
"От я вже вступив до збройних сил. У нас всіх вишикували і ділять якось по взводах, по ротах. Питають про навички кожного з нас, хто чим займався, питають: "чи є серед вас медики? Хоч хто-небудь, хто займався медициною". Всі мовчать.
Я пройшов пару курсів, я ще не медик. І я підняв руку, кажу що курси якісь проходив. І все, мене розподілили до нашого ротного медика, тоді він мені допомагав".
Петро розповідає, що задля порятунку життів побратимів багато навчався:
"Відправляли на навчання в шпиталь. Потім мене вже коли забрали 30 п'яту бригаду там почали навчати, приїжджали інструктори плюс всі медики, які б там тільки не були. Всі разом збиралися і всі один в одного навчались".
Парамедик зазначив, що перший бій був для нього визначним та найважчим за всі 10 місяців:
"Перший бій він самий важкий, то ніколи не знаєш, що від нього очікувати. Коли ти бачиш, що у тебе так молотять? А це як в кіно просто ну за всю війну. Я вже майже 10 місяців на нулі, але, напевно, цей бій був самий лютий.
Перший поранений лежав з випавшим кишківником під деревом. Ну і взагалі блідий був, йому було дуже важко. Другий поранений лежав десь в метрах 10. У нього в двох місцях було розірвано плече уламками. Поряд з ними був вже не виживший. Йому загалом пів голови знесло. Дуже важко, дуже сильно обстрілювали".
Петро щасливий, що зміг врятувати побратима та вчасно доправити до медиків. Лікарі стабілізували стан пораненого та врятували його кінцівки. Однак дорога до шпиталю була важкою:
"Коли ми виносили вже його, нам не вистачало ще одного бійця, щоб потягти пораненого. Треба було мати чотирьох осіб. Поки ми знайшли четвертого та почали його витягати, на нас скинув гранату дрон або нас накрили АГС30-мм станковий автоматичний гранатомет. Троє хлопців, які несли його, отримали поранення. В мене потрапило шість уламків. Один дістали, а п'ять в мені дотепер".
Бойовий медик розповідає, що поранені військові дуже вразливі. Вони згадують своїх близьких та коханих, з усіх сил намагаються вижити:
"Людина просто дуже вразлива ті моменти, коли отримує поранення. Ким би людина не була, яким вона не була крутим командиром чи супер бійцем, коли вона отримує поранення — це справжня дитина, яка хоче вижити, яка згадує про всіх, кого вона знає. Про кохану людину, про свою маму, про свою дитину. І вона заради них всіх готова на все, щоб вижити. Коли ти в цей момент їй допомагаєш ти себе відчуваєш з якимось титаном".
Петро Конопля радіє, що жоден з його поранених не помер. Каже, що знайшов своє призначення:
"Я дуже радий, що ніхто з моїх поранених до того ж не померли. Це для мене такий показник. Мені дуже цей момент подобається, і я думаю, що якось себе знайшов. Що мене сама доля підштовхнула конкретно до цієї сфери, до цієї роботи, щоб я врятував конкретних людей".
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
