Водії КП "Житомирводоканал" Сергій Железняков та Анатолій Голомах два тижні розвозили технічну і питну воду жителям Нікополя. Водії відправилися на Дніпропетровщину на автоцистерні, а після повернення розповіли кореспондентам Суспільного Житомир, в яких умовах довелося працювати.
Сергій Железняков розповідає, що вперше вони приїхали до Нікополя 17 червня. Місцеві жителі внаслідок підриву Каховської греблі вже тиждень перебували без води.
"Ми цього масштабу не могли уявити, ми тільки це зрозуміли, коли розпочали роздавати воду людям на Набережній. Там навкруги огорожа, і туди нікого не пускають. Води там – одне русло лишилось. Водосховища там вже немає. Напроти водосховища стояли російські війська", – каже водій Сергій Железняков.
Сергій Железняков згадує, що кожного дня вони прокидалися від обстрілів. Роботу розпочинали з сьомої ранку та возили воду до десятої вечора.
"Були прильоти випадкові, а були такі, що саме у насосну станцію. Людям хочуть дати воду, тягнуть труби. А вони б’ють по цих бригадах, не дають дати додаткову воду", – каже Сергій.
Анатолій Голомах розповідає, що під час обстрілів переживав, аби не влучило у їхній водовоз. Чоловік згадує місцеву жительку Аню, яка під час обстрілу допомогла їм заховатися.
"Це один раз у нас такий був випадок, що ми стояли недалеко від залізниці, – говорить Анатолій Голомах. – Там конкретно було три постріли поспіль, із інтервалом у хвилину-півтори. Я вже рахував їх, але подумав, що четвертий може бути і ближче. Черга, яка була біля машини, вся розбіглася по укриттям. Ми теж хотіли поїхати у поле, адже там безпечніше. І прибігла Аня, вона роздавала чисту воду, а ми – технічну з машини. То вона запросила нас до укриття, сказала, що вони із дітьми ховаються у погребі. Каже, вся консервація зверху, а ми у погребі ховаємось".
Сергій показує фотографії своїх помічників – трьох місцевих хлопчиків, які допомагали розливати воду у бутлі. Чоловік каже, що хотів би, якщо доведеться, зустріти їх знову.
"Вони там живуть. І коли ми змінювали точку, вони прибігали до нас, навіть через три кілометри. Дуже дружелюбні хлопчики. А по воду приходили і бабусі, і інваліди", – розповідає Сергій.
Анатолій каже, що йому декілька разів снилися сни про їхнє відрядження на південь.
"Так щось сниться часом таке. І якийсь імунітет виробляється від цих пострілів. Я там не бачив, щоб під час тривоги хтось кудись біг. Укриття бетонні біля великих супермаркетів стоять. Є магазини і салони, що закриті, але деякі працюють", – розповідає Анатолій.
Сергій Железняков сказав, що на собі відчув трагедію життя без води.
"Як вам сказати про емоції – біда, для людей біда, – каже Сергій. – А емоції – я би ще поїхав".
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
