Керівник відділу геоінформаційних систем та діагностики мереж "Житомирводоканалу" Віталій Мильцев був у складі команди комунальників, які їздили допомагати відновлювати водопостачання у деокупованому Ірпені. В інтерв'ю Суспільному Віталій пригадує, як вони з колегами допомагали повертати Ірпінь до життя.
З Віталієм Мильцевим знімальна група Суспільного зустрічається під час виїзду на виклик – водоканал отримав повідомлення, що в провулку Третьому Чуднівському витікає вода. Трубопровід укладений по великому схилу, тому на якій з його ділянок витікає вода – невідомо. Тому й викликали працівників відділу геоінформаційних систем та діагностики мереж, аби вони за допомогою спеціального обладнання уточнили, де розташована труба.
"Зараз будемо проводити тасування мереж – це визначення місця залягання, прокладання трубопроводу, – показує Віталій Мильцев на прилади. – В процесі роботи ми з'ясували, що трубопровід пролягає на глибині 2.70. Вручну такі роботи вже не виконаєш, треба залучати важку техніку. Але техніці важкувато сюди під’їхати: схил великий, тому ми будемо робити з'їзди для техніки. І вже після виконуватимемо свою роботу".
Саме таке обладнання і навики роботи з ним знадобилися Віталію та команді "Житомирводоканалу" в Ірпені. Адже перед тим, як почати прокладати водопровід, комунальникам довелося спочатку шукати усі інші прокладені мережі.
"Під час прокладання трубопроводів ми не знали, де були розташовані інші мережі. Навіть безпосередньо під Києвом довелося проходити близько восьми комунікацій, включаючи і газ високого тиску, і високовольтні кабелі, і канали зв'язку. От і знадобилися нам тоді наші навики", – говорить Віталій.
Відновлювати інфраструктуру в Ірпені взялися одразу після того, як закінчилися бойові дії, а саме місто зачистили. Одним з ключових питань було відновлення водопостачання. Люди вже поверталися у місто і водопостачання потрібне було якомога швидше.
Віталій Мильцев розповідає, що до роботи підключили дев'ять працівників "Житомирводоканалу", а також працівників водоканалу Києва та Ірпеня за підтримки Червоного Хреста. Інфраструктура була зруйнована, електроенергії не було, свердловини були розбиті, а вся техніка – спалена.
"Я пам'ятаю Ірпінь років п'ять тому, їздив туди на екскурсію, бо у нас там був семінар, – каже Віталій. – Техніка тоді у них була в самому прямому сенсі слова новітня. І коли я приїхав туди після деокупації, то було вже зовсім інше місто – уся техніка була спалена, а будівля водоканалу зруйнована. Враження були моторошні. Я дивився на ці колись охайні й затишні, а нині розбиті та зруйновані будиночки і думав. Думав про те, як люди все життя будували ті будинки, планували в них жити і ростити дітей, але одного жахливого моменту все їхнє життя зруйнували і спалили".
Для якнайшвидшого відновлення водопровідних комунікацій фахівці вирішили вести водопостачання від Києва.
"Це близько семи кілометрів. Вирішено було покласти дві гілки діаметром 160 міліметрів поліетиленового трубопроводу. В принципі, це був швидкий шлях, бо поліетилен вже був в рулонах по 430 метрів. Стало питання, чи з'єднувати ці трубопроводи. Першим нашим завданням було побудувати проміжні колодязі і прокласти саму гілку водопроводу. Доводилося проводити зварювальні роботи поліетиленового трубопроводу, а також встановлювати арматуру. Для цього ми залучали і свою техніку. Ще до того, як виїхали ми, поїхав МАЗ, який віз залізобетонні кільця для будівництва водопровідних колодязів. Ми їхали двома машинами. В одній був генератор, щоб живити зварювальний апарат, а в іншій – спецлабораторія. Там їхали хлопці, які взяли з собою також металошукач", – говорить Віталій.
Трубопровід клали вздовж траси. Підказати чи показати, де ще пролягають комунікації, не було кому, тому комунальники працювали на свій страх і ризик.
"Ще ми використовували трасопошукову систему, щоб не потрапити у високовольтні кабелі, канали зв'язку або газопровід, – каже Віталій. – Крім того, перш ніж копати, ми перевіряли ділянку металошукачем, адже після запеклих боїв щось могло лишитися в землі. На щастя, там нічого не було – хлопці, які працювали перед нами, все знешкодили. Водопостачання нам вдалося відновити упродовж 18 днів".
Зі слів Віталія, вони з командою на собі відчули, як живуть люди, які повернулися у свої зруйновані оселі. Їх поселили в гуртожитку з вибитими вікнами, де не було ані електрики, ані опалення. Жили вони разом зі своїми колегами-комунальниками – електриками та газовиками, які також допомагали відновлювати інфраструктуру Ірпеня.
"Запам'ятався один випадок. Для будівництва колодязя потрібна цегла, але на той час з будівельними матеріалами було дуже проблемно. Ми навіть кільця залізобетонні везли з Житомира, тому що дістати їх в той час було важко. Хлопці сказали, що поряд є зруйнована бруківка, яку можна використати для викладання основ. Так ми тоді і зробили, тож, тепер жартуємо, кажемо: колодязь по-ірпінськи зробили", – з усмішкою пригадує Віталій.
Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:
- "Були руйнування, люди під завалами" – рятувальник Юрій Кожемякін про ліквідацію наслідків обстрілів Житомира.
- Як після відбудови зміниться ліцей №25, зруйнований російським обстрілом: інтерв’ю з Анною Новосад.
- "Вражав цинізм нанесення поранень" – лікарі з Радомишля про порятунок людей в перші тижні війни.
- "За добу перекрили всі під’їзні дороги з Білорусі" – Іван Коруд про війну і відновлення Овруччини.
- "Тільки військовий опір може принести успіх" – журналіст Віталій Портников.
- "Ми робили те, що могли". Перших поранених Малинська лікарня на Житомирщині прийняла вже 24 лютого.
- "Це був наказ військових" — міський голова Житомира Сергій Сухомлин про спуск води з річки Тетерів.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
