Троє поранених під Бахмутом бійців в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні нині ведуть іншу боротьбу — лікують уламкові поранення, аби знову повернутися до побратимів на фронт. Вони лежать в одній палаті, і кожен має свою історію. Пережитим на війні вони поділилися у відео, яке опублікували на Facebook-сторінці медзакладу.
"Мені пощастило вижити"
Ігор — військовослужбовець із міста Тлумач, що на Івано-Франківщині. Боєць воював під Соледаром на Бахмутському напрямку.
"Ми там стояли, тримали оборону. Нас "вкрили" мінометом, ми сиділи в окопах, в укритті, — і вже там мене наздогнало. У нас було семеро загиблих бійців і семеро поранених на тій позиції. Це — північна околиця міста Соледар", — розповідає Ігор.
Унаслідок обстрілу військовими РФ воїн отримав уламкове поранення ноги.
"Це є вогнепальне поранення великої гомілкової кістки. Тут багато хлопців, яким пощастило набагато менше — хтось втратив руку, хтось ногу. Так що, вважаю, мені дуже пощастило", — каже воїн.
Військовослужбовець переконаний: у такому форматі як зараз, далі війна тривати не може.
"Нам потрібна більша підтримка і допомога міжнародних партнерів, збільшення озброєння і створення нових частин, бригад. А ще — навчання, щоб люди, які йшли воювати, мали якийсь досвід", — говорить Ігор.
"На тебе напали. Яка ще має бути мотивація?"
Військовий з Умані Андрій розповідає: лежав поранений на землі приблизно чотири години під обстрілами й чекав на евакуацію. Аби не потрапляти під вогонь, каже, треба знати математику.
"З математикою треба "дружити" — знати скільки в тебе є часу, коли танк перезаряджається, скільки в тебе є секунд, щоб перейти в інше місце. Постріл — і в тебе є 8 секунд, щоб змінити позицію. Це все рахуєш і слухаєш — постійно слухаєш", — розповідає Андрій.
На бойовій позиції у Луганській області в одній з хат військовий знайшов молитвеник. Відтоді, каже, носить з собою усюди.
"Весь час молюся з того часу. Головне — надія і віра. Без цього не можна перемагати. Якщо ти в це не віриш, то ніколи не переможеш", — каже Андрій.
А ще вважає, що якби всі чоловіки пішли воювати, то ситуація на фронті б змінилася.
"Головне — щоб всі брали участь у цьому, а не так, що хтось хитріший, розумніший. Це — неправильно, коли один втік, а інший захищає. Якби всі встали, то було б трішки веселіше. Немає більшої мотивації за те, що це — твоя країна, твоя сім’я. На тебе напали. Яка ще має бути мотивація?" — говорить Андрій.
"Там було справжнє пекло"
Військовий із Сумської області В'ячеслав разом з побратимами відбивав наступ армії РФ на різних напрямках. Боєць розповідає, що серед тих, хто тримав позиції, були хлопці, які не мали бойового досвіду. Тож вчилися на практиці "з нуля".
"До цього ніхто не був готовий. Спочатку не дуже розумієш. Коли ми заїжджали у Гуляйполе, не у всіх хлопців, хто добровольцями прийшов, були бронежилети. Потім вже на позиціях ми дізнавалися, що вони навіть не стріляли з автоматів ні разу. Але нічого — впоралися. Зараз воюють", — розповідає В'ячеслав.
Військовослужбовець, який нині лікує в Івано-Франківську руку після поранення, пригадує, що найскладніша ситуація була під Лисичанськом на Луганщині.
"Там було справжнє пекло. Вони (росіяни — ред.) обійшли місто з двох боків і майже взяли нас у кільце. Звідти виходили самотужки, хто як міг. Хлопці зібрались в одному місці — снаряд прилетів. Не стало хлопців. Привезли зброю, ті, хто залишився охороняти боєприпаси, теж загинули, бо прилетіло. Дуже багато хлопців полягли", — розповідає В'ячеслав.
Не менш запеклими, каже військовослужбовець, були бої на Донеччині. Там українські військові зустрілися з "вагнерівцями", які їх, зі слів В'ячеслава, дуже здивували.
"Вони були абсолютно без підтримки, йшли зі зброєю. Дехто взагалі зброю не підіймав, просто йшли. Ми їх "клали", а вони йшли. З їхньої сторони ні одна артилерія не вистрелила. Ми здивувалися дуже, такого не було ніколи. Люди йшли на смерть",— розповідає В'ячеслав.
Бої, за словами воїна, іноді тривали по вісім годин. Російські військові весь час штурмували українські позиції, але у них нічого не виходило. В'ячеслав каже: "вагнерівці" своїх бійців з поля бою не забирали.
"Вони навіть своїх людей не забирали: ні поранених, ні мертвих. Ті просто лежали у пакетах закутані. Весь ліс ними був "усіяний" повністю. Це було поблизу селища Красна Гора з боку Соледара, звідти вони наступали", — говорить В'ячеслав.
Останній бій, під час якого військовослужбовця поранило, відбувся під Бахмутом. В'ячеслав каже: тоді загинуло багато українських воїнів.
"Нас перекинули на інші позиції, бо з боку Бахмута наступали росіяни, і ми вже там тримали два дні оборону. Коли нас залишилося восьмеро, ми самі без командування прийняли рішення відступити. Наступного дня об’єдналися з іншим нашим підрозділом, нам дали танки, й ми знов пішли відбивати втрачені позиції. Пізніше я дізнався, що хлопці, які виходили, їх залишилося всього четверо. Нас заходило 38", — пригадує В'ячеслав.
"З такими хлопцями перемога буде нашою"
За словами ортопеда-травматолога Івано-Франківської обласної клінічної лікарні Андрія Голинського, хлопці мають важкі травми рук та ніг.
"Наскільки агресивні травми, але хлопці тримаються. При таких пошкодженнях, коли пульсації в кінцівки немає і є велика площа ураження некротичних тканин, можна ставити питання про ампутацію, бо є загроза нагноєння з переходом у септичний стан. Але наші судинні хірурги провели оперативне лікування, кровотік відновили, і тепер уже ми з ними "воюємо", і результативність наших "воєнних" дій є", — говорить Андрій Голинський.
Лікар каже: бійці ніколи не скаржаться на біль. Навпаки — хочуть швидше одужати, щоб знову повернутися на фронт.
"Через нас за рік їх пройшло дуже багато, і жоден не сказав, що щось погано. 50% лікування залежить від їхньої натхненності, а її у них хоч відбавляй. Вони один одному, напевно, якось психологічно допомагають. Всі хлопці позитивно налаштовані", — розповідає лікар.
Андрій Голинський вважає, що українці — сильні люди. Лікар говорить, що це видно по військовослужбовцях, які лікуються в медзакладі.
"Ми — зовсім інші, ніж та друга, агресивна нація — це правда. Ми рік займаємось ними. Ми їх бачимо, бійців у нас у відділенні — найбільше", — каже Андрій Голинський.
А ще медик говорить: завдяки таким хлопцям, як наші військові, Україна буде вільною.
"Вони 100% — усі герої. Це — дійсно переможці. Я думаю, що за допомогою таких людей перемога буде наша й Україна буде настільки сильною державою, що вже ніхто її ніколи не поборе", — каже лікар.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
