Як працюють фермери у воєнний час? В День фермера, який в Україні відзначають 19 червня, кореспонденти Суспільного поспілкувалися з керівником фермерського господарства з Білопільщини Володимиром Шафоростом.
Володимир Шафорост вирощує зернові культури на Білопільщині: пшеницю, сою, соняшник, кукурудзу. Свої землі – майже 200 гектарів неподалік села Річки, засіває у повному обсязі. Засівав і минулого року, коли деякі господарства через вторгнення відмовилися від посівної."Господарство в мене не дуже велике, якщо я нічого не посію, то мені не буде на що і сподіватись. Так прийнялося рішення, що оскільки прямого вторгнення в наше село не було, посіяли на свій страх і ризик", — розповів чоловік.
Після вторгнення РФ в Україну неподалік села проходили російські колони, і було незрозуміло, як діяти, говорить чоловік:
"Думки були постійно, що не дай Бог, прийдуть, а тут і техніка стоїть, і господарство, і кой які запаси пального були. Доводилося його потрошку приховувати. Техніку порозганяли по знайомих, по працівниках десь позалишали. Пальне теж злили, позаховували десь у посадці в болоті поховали. Тому що дійсно страшно: прийдуть – не прийдуть, заберуть – не заберуть".
Далі теж було непросто, розповідає Володимир. Ринок змінився, урожай стало неможливо продати, ціни впали, а на те, що треба закупити – добрива, пальне – навпаки, зросли. Продукцію продали за цінами, які пропонував ринок. І знову засівають поля.
"На полях все посіяно, росте, але осінь не дає нам надії на те, що буде нормальна реалізація, тому що про зернові коридори на експортування сільгосппродукції держава домовляється, але на нас воно особливо не впливає. Тому що там вирішують більш крупні гравці ринку, у яких свої вагони, свої перевалочні бази, свої елеватори", — говорить пан Володимир.
Не сіяти не може, каже господар, адже є зобов’язання: платити податки, орендну плату за землю, зарплату. У Володимира Шафороста – троє працівників. Тракторист Ілля Доценко розповідає, що під час роботи доводилося і снаряди на полі знаходити:
"Колесом наїхав, просто він не зірвався. В минулому році під Білопіллям. Зрозуміло, що страшно, але робити все одно треба. Це ж хліб".
Господарчий двір пана Володимира розташований біля батьківської садиби. Саме тут у середині 90-х батько Микола Шафорост починав фермерську діяльність.
"Що роби — не роби – а земля вічна. Хліб їсти треба. Без хліба ти нікуди і ніяк", — зазначає чоловік.
Сімейна справа виникла, коли у 95 році був виданий закон, який надавав право взяти землі для ведення фермерського господарства. Відтоді вже майже 28 років пан Володимир, здобувши освіту агронома, господарює на цій землі.
"Звісно, що було таке, що робиш-робиш – і думаєш: нащо воно мені потрібно, це все на нервах, постійно недосипаєш, недопрацьовуєш, що треба тобі для господарства. Звісно, що хотілося все кинуть і чимсь іншим зайнятися, але потім заспокоюєшся і думаєш: а чим займатися, якщо твоя земля і твоє господарство", — ділиться фермер.
Зараз, розповідає пан Володимир, відносне затишшя після весняних робіт, доглядають посіви: "На щось є надія. Якийсь будо врожай. Значить, будем далі працювати й жити. Фермер зараз живе в основному надією. Ну і тим, що сам зробить".
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
